Власний досвід«Не вірили, що мені боляче». Це жінки, які стикалися з несправедливістю під час лікування

Нещодавно, у березні, багатьох шокувала новина, що в Києві померла 28-річна жінка, яка скаржилася лікарям на біль у грудях, прискорене серцебиття, задишку та нудоту. Попри всі симптоми, її не госпіталізували, її стан не визнали критичним і, за словами самої пацієнтки, з нею поводилися грубо. 

Похід до лікаря для багатьох жінок перетворюється на боротьбу за визнання власного болю та права на якісну допомогу. Недбалість чи непрофесійність деяких фахівців, недосконалість медичної системи залишаються поширеними проблемами, які коштують жінкам здоровʼя, а іноді й життя. Це неправильно поставлені діагнози, несвоєчасне лікування, поява серйозних захворювань, яких можна було б уникнути. 

Жінкам нерідко доводиться переконувати лікарів у тому, що вони справді погано почуваються, а у відповідь – чути гендерні чи вікові стереотипи, знецінення власного болю або ж розповіді про надмірну емоційність. Нерівність у ставленні до жінок проявляється й у доборі медичних препаратів, адже чимало з них проходять тестування, враховуючи особливості чоловічого організму. Детальніше про це можна прочитати в книзі британської авторки Керолайн Кріадо Перес «Невидимі жінки». 

Ми поговорили з жінками, які стикнулися з несправедливістю, звертаючись до лікарів у різних ситуаціях. Вони поділилися тим, як це – намагатися самотужки зрозуміти, що не так із твоїм організмом, коли медицина повторює, що все в порядку. Як це – бути невидимою для медичної системи.

Текст: Ольга Дуденко

Євгенія

Мені сказали: «А, ну що ж, буває, значить, це не апендицит»

Мені було, мабуть, років 13, і весь свій підлітковий вік я дуже страждала від менструального болю. Я випадала не просто з активного життя, а взагалі з життя, на день-два. Мене страшенно нудило. У мене були такі болі, що я не могла встати з ліжка, і це доходило до справжніх нападів. 

У школі були медогляди, але на жодному з них не казали, що так не має бути. Лікар запитує тебе: «Ви відчуваєте біль у перші дні?», ти відповідаєш: «Так», і він або вона кажуть: «Окей». Одного разу мій біль дійшов до того, що я попросила маму викликати швидку, бо мені було нестерпно погано. Я відчувала, що більше не можу цього терпіти. Сподівалася, що приїде швидка, мені щось вколять, і на цьому все завершиться.

Але приїхала швидка, мене почали запитувати, чи живу я сексуальним життям. Узагалі я не знаю, чи стосувалося це мого стану, і чи впливає це на менструальний біль. Я відповіла, що ні. Потім, коли моя мама вийшла, лікарі так тихенько мене перепитали, бо раптом я не могла при мамі сказати правду. 

Наприкінці лікарі сказали, що не можуть мені нічого вколоти й мають відвезти мене до лікарні. Поки я їхала в цій швидкій, мене знову ж таки нудило, було страшенно погано. Уже в лікарні мені сказали, що менструальні болі не можуть бути такими болючими, і що в мене апендицит. «У вас 100% апендицит, бо не може ж воно так боліть». Я вже не пам'ятаю, яким дивом мене не прооперували прямо в той день, але попередили, що перед операцією нічого не можна їсти, лише пити воду.

Наступного дня настав другий день менструації, і в мене все перестало боліти. І тоді мені сказали: «А, ну що ж, буває, значить, це не апендицит». Уже зараз, згадуючи цю історію, я розумію, що, якщо менструація призвела до того, що я лежу в машині швидкої, то хтось із лікарів мав би зауважити, що цього не має бути. Не може менструація щомісяця супроводжуватися незабутньою поїздкою у швидкій, до лікарні невідкладної допомоги. 

Років до 18 я дуже страждала від менструального болю, поки не підібрала ті пігулки, які мені справді допомагають. Але, озираючись на цей випадок, я, по-перше, думаю: а що було б, якби мені таки вирізали апендицит, хоч до цього, по суті, не було жодних показів? А по-друге, чому медична система, яка начебто турбується про дитину, ігнорує той факт, що болісні місячні – це не окей. Коли тобі 13 років, ти про це не дуже задумуєшся. Крім того, на той момент не було так багато інформації про сексуальну освіту загалом і про цю її частину зокрема. Виходить, що мені навіть не запропонували якихось додаткових обстежень для того, щоб зрозуміти, чи це апендицит. Якось «вангували», мабуть.

У дорослому житті я також стикалася з лікарською некомпетентністю. Наприклад, у мене акне, і мені кажуть, що це або точно гормони, або молочка, або «народиш, і пройде». Фактично я тільки у 28 чи 29 років знайшла дерматологиню, яка розглядає шкіру як окремий орган, а не наслідок того, що в тебе відбувається в сексуальних стосунках. Раніше ж я була тією людиною, якій призначали КОКи (комбіновані оральні контрацептиви – прим.ред.) для лікування акне, що зараз вважають абсурдом.

Згодом мені пощастило знайти гінекологиню, яка не розповідає, що все лікується народженням дитини. Але всі ці пошуки та спроби зрозуміти, що з тобою відбувається, вплинули на те, що тобі доводиться вивчити досить багато інформації на якусь тему, перш ніж звернутися до лікаря, і зрозуміти, як її відфільтрувати. Я вже виробила декілька критеріїв, як відсіяти, умовно, доказових лікарів від лікарів, які лікують за радянськими методичками. Я намагаюся читати їхні соціальні мережі, що вони пишуть, чи є там мізогінія або науково недоведені речі.

У мене є декілька подруг, які мають певні проблеми зі здоровʼям і змушені по двадцятому колу обходити всіх можливих лікарів, щоби знайти причину поганого самопочуття. Також, коли ти кажеш лікарям, що тобі 29, і у твоєму анамнезі немає вагітностей, абортів і викиднів, це викликає дуже сильне здивування. І я все ще не розумію, чому всі ці речі мали би бути в моєму житті. 

Узагалі тема жіночого здоров'я не сильно досліджена в порівнянні з чоловічим здоров'ям, наскільки мені відомо. Багато медичних тестів, досліджень проводять тільки на чоловічих організмах, бо вони не так залежні від гормонів.

Мені здається, що першими до покращення ситуації мають прагнути лікарі, які приймуть той факт, що пацієнтці може бути настільки погано, що вона викликає швидку в перший день місячних. Не треба газлайтити жінку чи говорити їй, що це щось інше й цього не може бути. Власне, треба допомагати знаходити причини цього болю. Наприклад, зараз у мене немає такої проблеми, але загалом я як доросла людина, по суті, усе ще себе повністю не знаю. Чи це варіант норми, чи це все ж таки проблема, яку можна вилікувати? 

Зараз є багато дискусій стосовно того, що в деяких країнах чи компаніях впроваджують лікарняні під час менструації. Виходить, що тобі справді може бути настільки погано, що ти потребуєш лікарняного. Часто в таких дискусіях беруть участь чоловіки, питаючи, чому комусь мають давати один додатковий вихідний на місяць. Це знову доводить, що нам потрібно більше просвіти в суспільстві на тему того, що відбувається з жінкою під час менструації, і що вона може відчувати.

Ліна

Лікарі не вірили, що мені боляче, вимагали, щоб я розслабилася, хоча мені було зовсім не комфортно

Мені призначили УЗД, щоби перевірити яєчники, оскільки МРТ показало, що там є кіста. Складністю стало те, що я не знала, що яєчники в дорослих жінок перевіряють внутрішньо, тому для мене це був великий стрес. Загалом відвідування гінеколога для мене – велика проблема на психологічному рівні.

Лікарі не вірили, що мені боляче, вимагали, щоб я розслабилася, хоча мені було зовсім не комфортно. Хоч це й лікарі, але це чужі мені люди, і вони були доволі грубими. У мій бік лунала фраза, ще й російською: «Член намного больше, поэтому расслабляйтесь». Це, і те, що УЗД мають проводити внутрішньо, мені повторили разів із пʼять і дуже голосно. Було дуже дискомфортно; тобто я взагалі не могла розслабитися, щоб пройти обстеження.

Напевно, я вже дуже давно так погано не почувалася. Мені здається, що в мене відбувся регрес до травми, бо в моєму дитинстві було психологічне насилля. Пережити це все забрало в мене багато зусиль. Зараз я знову маю страх відвідування гінеколога, хоча мені треба пройти певні обстеження. Завдяки терапії я потроху можу відновлюватися. 

Після такої ситуації я звернулася до іншої клініки й відчула до себе зовсім інше ставлення. Я розповіла, що зі мною сталося. Лікарі взагалі були шоковані й навіть запитали, у якій лікарні відбувалося обстеження. 

Чому таке відбувається? На мою думку, тому, що люди втомилися від своєї роботи. А коли ти втомився, тобі треба відпочити. Не контактувати напряму з пацієнтами, якщо ти виражаєш неприязнь до дівчат і жінок, яких обстежуєш. 

 Думаю, що в моїй ситуації мені не вистачило відгуків про лікарку. Мені її порадила моя кума зі словами, що її так дбайливо ніхто не оглядав. Саме ці слова мене зачепили, і я звернулася, але пізніше вона розповіла, що навіть плакала після одного з оглядів. Коли й тілом, і емоційно відчуваєш, що тобі не окей у певний момент, краще відразу відмовитися від обстеження. Я намагалася побороти ці дискомфортні почуття, вдати, що все буде добре. Треба прислухатися до себе, шукати фахівців не лише за порадами друзів, але й за відгуками інших пацієнтів.

Тетяна

Лікар постійно коментував мої груди, кажучи про те, які вони «чувственные»

У цілому мені щастило на лікарів. Але траплялися випадки, які я вважаю недопустимими. І вони, на жаль, були не про несправедливість, а про ставлення до жінки та її тіла. І, як правило, це були чоловіки-лікарі. 

Років у 15–16 мені потрібно було зробити кардіограму чи щось пов’язане із серцем. Мене привели до лікаря-чоловіка, йому було близько 60. Нібито він робив усе правильно, але водночас постійно коментував мої груди, кажучи про те, які вони «чувственные», і як до них хочеться торкнутися. 

Далі був лікар, який робив УЗД. Він мав зробити мені лише УЗД печінки, шлунку, але потім сказав, що зробить усі органи. І, звичайно, теж попросив оголити груди, щоб оглянути серце. Після закінчення він ще й узяв серветки й почав без мого дозволу витирати мої груди, я його зупинила й сказала, що далі сама. Коли я звернулася до завідувачки, вона з посмішкою відповіла: «Ну так, він такий. Мужчина-мужчина. Але ж це приємно, коли з тобою фліртують?»

Перед гінекологічною операцією мене оглядав черговий лікар і запитував, чи є хронічні захворювання. Коли я сказала, що вже кілька років маю хронічний панкреатит, він посміявся й не вніс це в мою карту. Після операції, коли я отримала велику дозу ліків і наркоз, у мене сталося дуже сильне загострення панкреатиту, мене знову поклали в лікарню. Усе тому, що через велику кількість неправильно підібраних ліків моя підшлункова не витримала навантаження. 

Утретє я їхала до пологового вже просто на колінах від болю. Мені було настільки погано, що я не пам’ятаю навіть саму дорогу

В усіх випадках я відчувала нехтування моїми відчуттями як жінки. Наче це нормальна практика – ігнорувати почуття жінки, коли її торкаються. 

Ну і врешті, мої пологи. Найгірший мій досвід зі ставленням до людини, якій потрібна медична допомога. Бо це саме про ігнорування скарг і про те, що нібито «ми ж всі жінки, і всі через це проходимо». Я чула цю фразу, мабуть, разів 30 під час пологів і на ранок опісля.

Перейми почалися о 8 ранку. Їхати до лікарні мені потрібно було з Троєщини на Куренівку. Тобто мінімум 40–50 хвилин займала дорога. Я приїхала вперше о 10 годині ранку. Мене оглянули й сказали їхати назад додому. Біль уже був досить відчутним, але мені сказали, що мені здається. Я приїхала додому, і в мене відійшли води. Я знову приїхала в лікарню, біль усе гіршав. Цього разу мене оглянули. Я лягла на крісло, і без жодних пояснень прийшла лікарка, яка почала дуже болючі маніпуляції. Я навіть скрикнула, на що вона відповіла: «Ой та не притворяйся ты, нашла перед кем». І знову відправила мене додому. 

Утретє я їхала до пологового вже просто на колінах від болю. Мені було настільки погано, що я не пам’ятаю навіть саму дорогу й узагалі, що відбувалося. Але коли приїхала до приймального відділу, знову була вкрай неприємна процедура на кріслі під час огляду. А потім реєстрація. Повторюсь: я почувала себе просто жахливо від болю, але мені сказали, що я маю пройти реєстрацію, хоча попередньо я приїздила вже й усе оформлювала, коли вибирала пологовий. 

Мені ставили банальні питання на кшталт мого імені та року народження. Коли я запитала, чи можна зробити це пізніше, мені відповіли: «А ти чимось зайнята зараз?», додаючи: «Понятно, старородящая».

Під час пологів ставлення було не кращим. Акушерки були уважними та чуйними, але лікарка – жорстка й дозволяла собі коментарі різного характеру. Одного разу облила моє обличчя водою. Без дозволу зробила розріз і переконувала мене, що його немає. А зшила настільки жахливо, що я ще три роки після мучилася з рубцем – і навіть зараз мені радять зробити невелику операцію, щоб це виправити. 

Я відчувала себе розгублено. Відчувала незахищеною тоді, коли потребувала турботи й уваги, бо здоров’я, пологи – це все дуже чутлива тема. Тут ти шукаєш у лікарях відповіді, підтримку, розуміння, що все буде добре. Підсвідомо, звичайно. Але коли ти наражаєшся на пряме ігнорування твоїх почуттів, знецінення тощо – це дуже травматичний досвід.

Коли ти наражаєшся на пряме ігнорування твоїх почуттів, знецінення тощо – це дуже травматичний досвід

Тепер я ретельніше обираю лікарів, бажано жінок. Якщо відчуваю, що щось іде не так, мене намагаються переконати в тому, що я не хвора й мені здається, або якось порушують мої особисті кордони, відразу звертаюся до іншого лікаря й повідомляю про ці випадки керівництву. Але зазвичай це ігнорують, оскільки люди продовжують працювати на тих самих посадах. Наприклад, лікар, який робив мені УЗД і який, я впевнена, і до інших жінок ставиться, усе собі дозволяючи, працює й досі.  

У лікарів дуже сильна позиція. Люди, які звертаються до них, потребують їх. Лікар – це апріорі той, хто краще знає, хто може допомогти. І вони цим користуються. Ти не можеш знати краще за лікаря, що в тебе болить чи чому. Тож можна ігнорувати пацієнта. 

Крім того, дуже складно відстежити порушення твоїх кордонів. Чому ви розстібнули бюстгальтер хворій? І тут лікар може сказати: тому що він тиснув на грудну клітину, і я не міг почути хрипи. Навіть я без відповідної освіти й досвіду можу вигадати причини, чому так сталося, а лікарі – тим паче. 

Держава завжди на боці лікаря, точніше, керівництво лікарні, тому що хороших лікарів важко знайти. З пацієнтів зі скаргою звернувся хтось один зі ста. А скільки ж змовчали? 

Однозначно таким ситуаціям потрібен розголос, щоби захистити себе та свої кордони. Потрібно, щоб люди не були байдужими локально, тоді питання не замовчуватимуть. На жаль, ніхто не захистить тебе в першу чергу, окрім тебе самої. Якщо вам не комфортно – значить, щось не так. І річ не у вас, а в тій людині, яка взаємодіє з вами.