Власний досвід«Люди постійно на мене дивляться»: У мене акне – і я його не приховую
«Акне не повинне стояти на заваді нормальному життю»
Акне – це хронічне запальне захворювання, через яке на шкірі з’являються комедони, папули, пустули й інші види висипів. За оцінками експертів, з акне стикається близько 9,4% всього населення планети. Часто цю проблему називають виключно підлітковою, але статистика показує, що тинейджери не єдина група ризику. Захворювання вражає близько 40% дорослих – і цей показник продовжує зростати.
Численні дослідження свідчать про те, що молоді люди з акне мають підвищену схильність до тривожних розладів, депресії й інших проблем із психічним здоров’ям. Значну роль у цьому відіграють нереалістичні стандарти краси й міфи про «ідеальну» шкіру: акне вважається вадою, яку прийнято приховувати за допомогою тональних засобів і ретуші.
На знак протесту проти стигматизації акне у світі набирає обертів рух skin positivity. Основна мета скінпозитиву – спонукати людей до прийняття шкіри з будь-якими особливостями: акне, шрамами, вітиліго, розацеа чи мелазмою. Паралельно зі скінпозитивом говорять і про скінейтралітет: філософію, за якою «шкіра – це просто шкіра» і на неї взагалі не варто звертати увагу.
Поширення ідей акнепозитиву дає свої плоди: у б’юті-індустрії й попкультурі починають частіше показувати людей з акне. Наприклад, моделей з висипами можна було побачити в кампаніях бренду Blume і ритейлера Beauty Bay, а також великому проєкті видання Teen Vogue. Герої з прищами з’являлись у фільмах «Леді Бьорд» і «Восьмий клас», а також у серіалі «Мені це не подобається».
Про те, як це жити з акне й не приховувати його, ми поспілкувалися з Марією Біленькою, блогеркою, яка свідомо відмовилася від маскування висипів і присвятила свій інстаграм темі акне.
Про (не)ідеальну шкіру
Перші проблеми в мене почалися років у 13–14. На той час в голові вже закріпився розтиражований міф про «ідеальну» шкіру, тому я дуже стресувала з приводу найменших висипів. Це нагадувало замкнуте коло: я нервувала через недосконалість власної шкіри, тому роздирала й видавлювала все, що можна й не можна, але таким способом тільки погіршувала ситуацію.
Тоді мені здавалося неможливим вийти на вулицю без камуфляжу: я боялася, що хтось обов’язково назве мене страшною. Хоча зараз, коли я дивлюся на старі фото, то не бачу там жодної катастрофи.
Про перші кроки до прийняття
Після закінчення університету я пройшла на програму European Voluntary Service і переїхала з Харкова до Польщі. Саме там трохи більше року тому я почала писати про акнепозитив у своєму інстаграмі.
На той час стан моєї шкіри не був таким критичним – мене просто час від часу «обсипало». Але вже тоді, маючи за плечами майже 10 років маскування, я усвідомлювала, що більше так не хочу.
Раніше я не могла дозволити собі запостити селфі із прищем на лобі
Та в якийсь момент мені просто набридло все це приховувати – і я виклала перше фото без макіяжу.
Коли я почала ділитися своїми переживаннями в інстаграмі, то зрозуміла, що більшість людей навколо навіть не здогадувалися про мою проблему. Я не зустріла осуду, якого так боялася. Друзі та підписники навпаки висловлювали мені слова підтримки.
Коли я починала писати про акнепозитив у своєму інстаграмі, стан моєї шкіри ще не був таким критичним – мене просто час від часу «обсипало»
Про стрес
У вересні минулого року я поїхала до Німеччини працювати на au pair. Там у мене стався жахливий нервовий зрив, який сильно вдарив по моєму стану здоров’я й по стану шкіри зокрема. Я практично втратила працездатність і була змушена поїхати додому.
Так чотири місяці тому я повернулася в Україну вже з важкою формою акне
Перші тижні після повернення були просто жахливі. Мені бракувало сил, щоб просто вийти з дому. Та скоро я переконалася, що не можу постійно сидіти в чотирьох стінах, і почала вибиратися на вулицю. Було некомфортно, що люди постійно на мене дивляться, тому спершу виходила тільки в супроводі мами чи когось із близьких.
Я дуже люблю спілкування, але цей період змусив мене перетворитися на інтроверта. Встановлювати контакти з людьми стало для мене стресом: мені було складно бачитися навіть із друзями, що вже казати про незнайомців. Раніше я могла спокійно звернутися до консультанта в магазині, але в такому стані через сором й острахи це здавалося чимось непосильним.
Я розуміла, що це все мине, що мені треба менше зважати на чужу думку. Але ж людина – соціальна істота. Досить складно не перейматися через те, як до тебе ставляться інші.
Про непрохані поради
Коли я перестала маскувати висипи, то почала все частіше отримувати небажані поради від незнайомців у транспорті, на вулиці, у супермаркетах, тобто всюди, де можна й не можна.
Наприклад, місяць тому, коли стан моєї шкіри вже більш-менш нормалізувався й на зміну акне прийшли шрами та постакне, до мене в маршрутці причепилася якась жінка. Почала говорити: «Я тобі зараз дам номер лікаря, звернися до нього, він тобі допоможе». Я ввічлива людина, тому просто подякувала й відмовилася. Але жінку це не зупинило: вона справді знайшла якийсь номер і продовжила наполягати, щоб я його записала.
Встановлювати контакти з людьми стало для мене стресом
Коли я вийшла з маршрутки, то просто розревілася. Я розумію, що в мене проблемна шкіра, я бачу її щодня й знаю свої недоліки. Але після такого однаково несвідомо думаю: «Невже я така потвора, що до мене так чіпляються люди?»
Здебільшого такі поради роздають незнайомці віком 50+. Мої однолітки й люди, яким близько 30 років, зазвичай адекватні. А от старші люди, з мого досвіду, поводять себе просто жахливо.
Вони не вміють тримати дистанцію, думають, що знають усе краще за всіх, і грубо нав’язують свою думку
Наприклад, запевняють, що все пройде, якщо прикладати до обличчя натерту картоплю.
Про підтримку
Після нервового зриву мені як ніколи потрібна була підтримка, тому я вирішила відкрити всі карти й розповісти підписникам, що зі мною сталося. Це спрацювало: коли я заговорила про це публічно, мені справді полегшало.
Відтоді я щодня отримую слова підтримки й намагаюся допомагати іншим своїм прикладом. Деякі підписники кажуть, що їм стало значно легше жити, знаючи, що у світі є люди з такими ж проблемами.
А одна людина навіть написала, що завдяки мені вперше за два тижні вийшла з дому
Я знаю, що багато людей з акне закриваються в собі й практично перестають спілкуватися з близькими. Вони думають, що не зможуть отримати підтримку від друзів і родичів. Але як можна отримати підтримку, якщо ти про неї не просиш? Люди можуть навіть не знати, що ти потребуєш допомоги.
Про акнеспільноту в інстаграмі
Як би дехто не хейтив інстаграм, він залишається класним майданчиком для таких тем. Люди розповідають про шрами, розтяжки, акне й інші особливості своєї шкіри. Насправді акне – це не єдина проблема [зі шкірою], але вона одна з найбільш поширених. Тому ця тема відгукується багатьом.
Я помічаю, що все більше дівчат і хлопців починають вести свої щоденники з лікування акне. Через хештеги на кшталт #acnecommunity й #acnepositivity ми знаходимо одне одного й об’єднуємося.
Стороннім людям може здатися, що наша спільнота намагається зробити акне нормою, тобто довести, що бути обсипаним – це окей. Насправді ж ми просто хочемо показати, що акне не повинне ставати на заваді нормальному життю
Звісно, в інстаграмі до мене теж прилітають численні поради. У приватні повідомлення щодня сипляться меседжі про те, що мені варто стати сироїдкою, пити сік селери чи приймати «Роаккутан». Але тут такі поради носять доброзичливий, непримусовий характер: я знаю, що ці люди не бажають мені зла й справді хочуть допомогти.
Але як можна отримати підтримку, якщо ти про неї не просиш?
Приміром, одна дівчинка з Києва колись написала, що в неї теж були проблеми зі шкірою і що вона може порадити мені хорошого косметолога. Я вирішила прислухатися і вже кілька місяців ходжу саме до цієї фахівчині, яка справді поліпшила стан моєї шкіри. Може, мене нарешті почув всесвіт і це просто збіг обставин, але, по суті, інстаграм допоміг мені навіть у вирішенні цієї проблеми.
Про право на лікарняний
У людини, яка лікується від акне, часто виникає потреба сходити до дерматолога, зробити певні лікувальні процедури, а після цього побути вдома, щоб шкіра прийшла до тями й відновилася. Та оскільки догляд за шкірою досі сприймають як якусь забаганку, це не є серйозним аргументом для того, щоб відпроситися з роботи.
Грубо кажучи, лікарняний на лікування акне тобі ніхто не дасть
Коли я зробила про це пост у своєму інстаграмі, кілька людей з інших країн відповіли, що їхні роботодавці йдуть їм назустріч за такої потреби. Але в Україні це досі виняток, а не правило.
Про репрезентацію в попкультурі
Я дуже рада, що в попкультурі та рекламі почали частіше показувати людей з акне.
Знову-таки меседж не в тому, щоб показати, що прищі – це круто, а в тому, що вони можуть бути в кого завгодно: і в акторів, і в моделей
Коли на акне звертають увагу у фільмах або серіалах, у глядачів справді осідає це в голові. Це стимул замислитися над цією темою.
На щастя, крутих кейсів стає все більше. Наприклад, нещодавно я натрапила на акаунт freethepimple, який веде модель із проблемною шкірою. Вона не кайфує від цього стану й випробовує різні методи лікування, але хоче жити нормальним життям і не думати про це 24/7. Акне не зруйнувало її кар’єру: вона знімається для різних журналів, бере участь у зйомках рекламних кампаній косметичних брендів. Тобто вона може бути з мейкапом, але її акне ніхто не ретушує.
До речі, хоч я вже близько п’яти місяців не використовую тоналку й консилер, моя любов до макіяжу нікуди не зникла. Проте й тут є свої стереотипи: наприклад, що носити червону помаду можна тільки в тому разі, якщо в тебе ідеальний тон шкіри. Тому можна сказати, що я вчинила бунт: вирішила забити на ці правила й фарбуватися так, як мені подобається. І червоною помадою також.
Тому можна сказати, що я вчинила бунт: вирішила забити на ці правила й фарбуватися так, як мені подобається
Про свої уроки
Перше, що я порадила б дівчатам і хлопцям, які зіткнулися з такою ж проблемою, це не мовчати.
Що більше ви це приховуєте, то вищий ризик психологічних травм і складніше потім буде вивільнити це із себе
Багатьом людям стає легше, коли вони публічно розповідають про свою проблему. Але якщо це не ваш шлях, то принаймні відкрито поговоріть із сім’єю й друзями. Поясніть, що вам важко і що потребуєте підтримки. Якщо відчуєте таку потребу, зверніться по допомогу до психолога.
Я дійшла висновку, що всі проблеми справді від нервів. Тому насамперед приділяйте увагу собі й своїм внутрішнім переживанням.
Акне – це не катастрофа, його можна (не люблю слова побороти) вилікувати
Головне пам’ятати, що з будь-якої ситуації є вихід, навіть якщо спершу вам так не здається.
Текст:
Таїсія Куденко
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись