Спецпроєкти«Можливість стати для дитини опорою». Це менторки,які підтримують школярів із прифронтових територій

Через повномасштабне вторгнення діти в Україні зазнали значних втрат в освіті.

«Учні, які живуть у прифронтових областях, здебільшого навчаються онлайн і тільки за умови дозволу безпекової ситуації виходять офлайн у школи. Та навіть у такому випадку там майже постійно лунає повітряна тривога, тому діти більшість часу проводять в укриттях, де часто неможливо навчатися. Багато уроків просто не проводять», – розповідає Дарина Руденко, одна з менторок програми «СтудМентор» від ГО «Навчай для України». 

Інша менторка зазначає, що в онлайн-форматі дітям складно фокусуватися на навчанні, вони мають менше можливостей говорити та висловлювати свою думку. «У них просто немає часу на те, щоби щось прокоментувати або дискутувати, бо в онлайні навіть не завжди вдається встигнути пройти весь матеріал. Якщо раніше щось можна було обговорити на перерві з однолітками, то зараз і такої змоги немає», – каже учасниця програми Тетяна Єфременко. 

На освітні втрати впливають навчання онлайн, постійні повітряні тривоги, відключення світла та переїзд у межах України або за кордон. Через це школярі можуть пропустити частину освітньої програми, мають менше змоги взаємодіяти з однолітками й учителями, менше ресурсу та мотивації до навчання загалом. 

ГО «Навчай для України» працює над тим, щоб кожна дитина в Україні могла реалізувати власний потенціал, незалежно від місця народження чи проживання. Для цього створили програму «СтудМентор», що реалізується в межах багаторічної програми стійкості 2024–2026 (MYRP) і фінансується Education Cannot Wait (ECW), глобальним фондом ООН, що підтримує розвиток освіти в надзвичайних ситуаціях і тривалих кризах. 

MYRP в Україні впроваджується за підтримки Міністерства освіти й науки України. У межах програми «СтудМентор» молоді люди в Україні та з-за кордону проводять безплатні додаткові заняття зі шкільних предметів, які допомагають дітям із прифронтових регіонів підтягнути знання. Менторами й менторками стають волонтери та волонтерки, які викладають предмет, що їм до вподоби, і який вони добре знають. 

Ментори та менторки допомагають дітям не тільки зі шкільним предметом, вони також підтримують розвиток м’яких навичок, навчають учитися та мотивують до навчання. Для участі не обовʼязкова педагогічна освіта або попередній досвід викладання. Усі охочі взяти участь у навчанні проходять двотижневий інтенсив перед стартом викладання, а також протягом усієї програми отримують підтримку від своїх наставників. 

Предметний ментор допомагає зі складанням програми та планів уроків, а експерт із менторства дає поради з ненасильницького спілкування, планування та саморегуляції, активного слухання, рефлексії та надання якісного зворотного зв'язку.

Нових менторів і менторок набирають постійно – можна відгукнутися через сайт, почати підтримувати дітей із прифронтових територій і навчитися важливих навичок для подальшої кар’єри.

Розповідаємо історії трьох менторок програми – вони поділилися, чому долучилися до програми, чого навчали школярів і як розвинули власні навички, допомагаючи іншим.

Валерія Пилюк, 23 роки

Харків

Я давно задумувалася над тим, щоб створювати власні освітні проєкти в галузі теплоенергетики. Коли побачила оголошення про «СтудМентор», то вирішила податися, щоб перевірити свої сили у викладанні та перейняти досвід у створенні подібних програм. Місія ГО «Навчай для України» особливо відгукнулася й тому, що я сама живу в прифронтовому місті-герої Харкові та розумію дітей із цих територій. Я зрозуміла, що можу навчатися сама й водночас бути корисною та робити добрі справи за допомогою своїх знань і часу. Ця програма дає шанс на додаткову освіту для кожної дитини, незалежно від фінансового стану чи місця проживання. 

Тривале дистанційне навчання робить дітей більш замкнутими та неготовими вільно спілкуватися. Це мені добре відомо й із власного досвіду, адже всі шість років мого навчання в університеті також пройшли дистанційно. Така форма навчання часто заважає дітям відкрито висловлювати свої думки так, як це було би можливо у фізичній аудиторії. У моїх дітей була різна мета: хтось мав прогалини в знаннях, а комусь у школі просто незрозуміло розповідають матеріал, дехто прийшов підтягнути оцінки. Я вважаю, що в такий спосіб діти проводять час із великою користю для себе. Дуже круто, коли підлітки самі розуміють цінність навчання й витрачають сили на додаткові уроки заради нових знань, а не оцінок.

Дуже круто, коли підлітки самі розуміють цінність навчання

Я викладала фізику протягом однієї хвилі для групи із чотирьох дітей. Оскільки попереднього досвіду викладання в мене не було, підготовка до кожного заняття забирала чимало сил. Мені доводилося самій згадувати та заново вивчати матеріал, адже востаннє ці теми я проходила років десять тому. Я також готувала презентації та репетирувала кожен урок зі сценарієм, щоб вкластися в таймінг.

Стикнулася й із тим, що знати фізику та вміти її пояснити дітям – це абсолютно різні речі. Часто я не знала правильної методики пояснення, хоча сама розуміла, як прийти до відповіді. Мій шлях розв'язання задач часто був нестандартним, тому доводилося постійно звірятися з підручником. На щастя, я була постійно в контакті зі своєю менторкою-предметницею пані Інною, і її підтримка та віра в мене справді додавали впевненості у власних силах протягом усієї роботи. 

Я помітила, що діти стали краще розуміти та розв'язувати задачі, вони засвоїли вивчені теми. Моя менторка нагадала, щоб я обов’язково присвоїла собі це досягнення як викладачка. 

Коли я вчилася у школі, то не мала такого досвіду, тож рада, що можу вислухати дітей і допомогти їм поза межами шкільних підручників

Я також допомагала учням з їхніми особистими питаннями. Це була змога підказати щось із життєвих ситуацій і стати для дитини певною опорою. Наприклад, ми робили з учнями «карту розвитку», де розбирали їхні сильні сторони, мрії та вектори для покращення. Такий інструмент допомагає дитині краще розкрити себе та зрозуміти власні вподобання. Щозаняття ми обговорювали їхній настрій, і діти щиро включалися в таку розмову. Ми проводили рефлексії про те, що сподобалося або не сподобалося. Коли я вчилася у школі, то не мала такого досвіду, тож рада, що можу вислухати дітей і допомогти їм поза межами шкільних підручників.

На програмі я навчилася стресостійкості та вміння тримати себе в руках у складних ситуаціях. Стала значно впевненіше розмовляти з аудиторією, чітко доносити складну інформацію, а також зрозуміла, як важливо шукати правильний підхід до кожної дитини. Я переконалася в тому, що маю потенціал ділитися досвідом і навчати інших людей, і тепер точно знаю, над чим мені варто працювати для реалізації власних освітніх планів.

Тетяна Єфремова, 40 років

Проживає за кордоном

Раніше я жила в Києві та проводила екскурсії, тож у мене був потенціал учитися нового та передавати ці знання. Та з початком повномасштабного вторгнення я була вимушена виїхати за кордон, і в мене вже немає змоги водити екскурсії, а це мені так подобалося. Мені хотілося передавати знання тим, хто має потребу їх отримувати, тому я вишукувала можливість долучитися до освітніх проєктів. Вирішила почати з волонтерства, бо не маю фактичного педагогічного досвіду – так і знайшла програму «СтудМентор» від ГО «Навчай для України» – і тепер навчаю дітей історії України. 

Мій шлях почався з двотижневої програми, де нам розповідали і як бути менторами, і чого навчати. Мені пояснили практику педагогіки: як спілкуватися з учнями, як готуватися до уроків, як можна зробити навчання інтерактивнішим. Протягом усієї участі наша суперменторка й учасники й учасниці попередніх хвиль програми постійно ділилися своїми знахідками, і я покращувала свої уроки через їхні напрацювання. 

Ціль занять – не лише підтягнути певні знання учнів як репетиторка, а й дати навичку вчитися, показати дітям, що навчання – це не тільки тести, інформація, дані, які потрібно запам'ятовувати, а й процес, що може бути легким і цікавим. Щоби зробити навчання більш доступним, я залучаю картинки, відео, ігри, інтерактивні карти та вікторини, ми разом шукаємо інформацію.

Ціль занять – не лише підтягнути певні знання учнів як репетиторка, а й дати навичку вчитися

Якось у нас була зустріч, присвячена Ярославу Мудрому, і я намагалася показати й відео, і дослідження, і перетворила це все на таку собі детективну історію. Раптом я зрозуміла, що в одного із хлопчиків включений мікрофон і поруч ще хтось перебуває. Я запитала, чи він не один, а він відповів, що навколо цієї історії зібралися і його мама, і бабуся, бо їх так зацікавили формат і тема. Для мене це було показником, що не лише школярам, а й дорослим можуть бути цікаві такі уроки – вони можуть щось згадати або самі дізнатися нове. 

Я щиро радію, що мої менті (учні, які взяли участь у програмі – прим.ред.) наприкінці перестали боятися відповідати або висловлювати свою думку. У школі «неправильних» відповідей, тобто таких, що суперечать більшості, бояться. А я даю змогу сказати свою думку й обговорити її, тому мої менті навчилися аргументувати свою оцінку подіям або історичним персоналіям. Вони навіть можуть пожартувати на якусь історичну тему, бо достатньо знаються на матеріалі. Я пишаюся, що цей менторський складник спрацював. 

Після офіційного завершення програми троє з п’яти моїх менті погодилися приходити щотижня на історичні зустрічі, як я їх називаю. Ми продовжуємо обговорювати історію, проте неформально. Мені здається, багато хто не сприймає історію як важливий предмет – більше дивляться на математику, українську й англійську мови як на щось, що можна застосувати на будь-якій роботі, а історія видається другорядною.

Я отримую велике задоволення, коли спілкуюся з дітьми й готую для них заняття

Те, що діти, яких я навчаю, готові виділяти годину на тиждень на наші обговорення, для мене дуже важливо, бо я таки змогла запалити їхню цікавість. Усю подальшу взаємодію я будую лише з їхнього власного бажання, а не тому, що їх змусили батьки, або тому, що вони вже підписалися на участь у програмі. 

Я й сама здобула нові знання, яких мені дуже не вистачало після закінчення університету. Програма зробила мене гнучкішою, бо я уявляла собі урок і роботу педагога як щось дуже структуроване, проте тепер знаю, що можна й потрібно впроваджувати інтерактивні елементи. Зараз, наприклад, ми з менті можемо пограти в гру – уявляємо, що ми жителі Русі 12 чи 13 століття. Ми разом думаємо, що ми їмо, що одягаємо, чим займаємося цілий день – і це цікаво і їм, і мені.

Я отримую велике задоволення, коли спілкуюся з дітьми й готую для них заняття. Це для мене така ностальгія за тим, чим я займалася раніше, бо чимось увесь процес нагадує підготовку екскурсійних маршрутів. Я наповнююся енергією, коли щось даю, а діти це беруть, проєкт став для мене справжньою розрадою. 

Дарина Руденко, 19 років

Суми

Коли я вступала до університету, то задумувалася про педагогіку. Однак вирішила піти на комп’ютерні науки, бо розуміла, що зможу викладати пізніше, якщо захочу. Коли побачила оголошення про набір на програму, то одразу подалася. Тепер у «СтудМенторі» викладаю математику, а також пішла працювати в онлайн-школу англійської. 

Навчаю вже третю хвилю учнів. Я сама з прифронтового міста, закінчувала школу вже після початку повномасштабного вторгнення. Учителі дуже старалися нам дати якийсь матеріал, проте умови не давали змоги це зробити на повну. Мені вдалося скласти іспити майже винятково тому, що мій тато математик і сам пояснював мені багато тем. Отож я дуже добре розуміла потреби моїх менті й була щаслива їм допомогти. 

Пам’ятаю, як була в абсолютному захваті, коли прийшла дівчинка з виписаним списком, що вона хоче вивчити. На жаль, ми не встигли пройти абсолютно всі теми, проте я з нею поділилася матеріалами, які їй можуть допомогти.

Я навчилася ненасильницького спілкування та здобула впевненість

Найбільше з підготовкою до викладання мені допомагали й досі допомагають предметні супервізії, бо суперменторка Людмила ділиться новими інструментами, показує, як робити інтерактивні тести за допомогою ШІ. Вона сама робить дослідження, збирає досвід інших менторів і розповідає про нові формати нам, а також дає поради, як заохотити менті, які сидять без камер і мікрофонів та, очевидно, мало слухають. 

На своїй першій хвилі я застосовувала всі інструменти й із викладання, і з менторства, проте за цей час уже змогла виокремити те, що мені підходить. Я навчилася ненасильницького спілкування та здобула впевненість, що допомагає захистити себе на уроках. Коли дитина мовчить, я можу запитати, чому – чи вона не розуміє, чи злякалася задачі, чи вона ще думає, чи просто немає настрою говорити. Це допомагає створити безпечний простір, де не страшно визнати, що зараз щось іде не так, бо з кожною причиною можна працювати. Багато чого я вже використовую підсвідомо, усі поради вже в мені.  

Це допомагає створити безпечний простір, де не страшно визнати, що зараз щось іде не так, бо з кожною причиною можна працювати

На першому та на останньому занятті проводять тестування, і я рада бачити, наскільки покращилися результати моїх учнів. Я відчуваю велику гордість і за свою роботу в такі моменти. Мені також прийшли фідбеки – їх необов’язково заповнювати, проте мене гріє думка про те, що діти таки витратили на них час, і їм усе сподобалося. 

Я сама отримала від програми навички соціалізації. З 2020 року в моєму житті все дистанційно, і це дуже важко. Під час пандемії ми були онлайн, а зараз вимушені вчитися онлайн, бо незрозуміло, чи від мого університету взагалі щось фізичне лишилося. За допомогою програми я навчилася краще подавати матеріал, робити презентації та просто розмовляти з людьми.