Ситуація«Запитав, чи є в мене чоловік і діти». Історія Олени, яка пережила зґвалтування на вокзалі

 «Ми вже не раз стикалися на вулиці – отак, очі в очі. Заходили до магазину, бралися за ту саму дверну ручку – стояли одне навпроти одного», – розповіла Олена в інтерв'ю Wonderzine Україна.

Ситуація сталася 31 жовтня 2023 року. Олена поверталася з Кривого Рогу, де проходила лікування. Близько одинадцятої вечора вона вийшла з поїзда на залізничному вокзалі та вирушила додому.

Коли жінка дійшла до краю перону, щоб перейти через колії, помітила позаду незнайомого чоловіка. Він стояв приблизно за 7–8 метрів від неї й, щойно побачив, що Олена його помітила, натягнув капюшон і відвернувся.

Вона вже хотіла йти, коли чоловік раптово схопив її за шию, відтягнув до невеликої посадки з деревами, кинув на землю й почав бити по голові. Олена мала в руках газовий балончик – почала ним бризкати та кричати.

«Він встиг сильно мене побити. Я почала втрачати свідомість – як медик я добре розумію ці симптоми. Я закривалася руками й запитую: «Що ти хочеш?» А він каже, що сумка йому не потрібна, що йому потрібно «лише зґвалтувати». Дослівно: «Мені потрібно зґвалтувати», – розповіла жінка.

Після цього він почав її роздягати, але раптом змінив поведінку: підвів, почав одягати й відвів до залізничної підсобки. У той момент Олена спробувала заговорити з ним, щоб зібрати якомога більше інформації й, можливо, відтягнути час. Водночас вона намагалася обшукати його кишені.

«Я починаю запитувати: «Хто ти, як тебе звати?» Каже – Андрій. «А звідки ти?» – «З Новоархангельська». Кажу: «Та ну, давай обміняємося телефонами, зустрінемося пізніше, просто зараз не час». Я намагалася відволікти його, виграти час, спробувати піти. Але він наполягав: «Ні, мені треба зараз». І далі він зробив те, що хотів», – згадує Олена.

Після зґвалтування він підвівся, став навпроти неї і якийсь час мовчки дивився. Потім запитав, чи є в неї чоловік і діти. Почувши ствердну відповідь, сказав, що поспішає – мовляв, треба ще добиратися до Новоархангельська – і пішов.

«Він, як здавалося, ні разу не збрехав. Він двічі згадав про Новоархангельськ. Тобто людина готувалася до цього. Те, як він усе робив, як схопив мене, як бив – усе це було сплановано», – переконана жінка.

Олена дійшла до вокзалу й звернулася по допомогу. Працівниці станції допомогли з пошуками її телефону й одразу викликали поліцію та «швидку».

«До цього моменту я ще якось трималася. Але коли побачила, що поліція та «швидка» під’їхали, що поряд зі мною є люди – мене просто знесло фізично, і я вже не могла стояти на ногах», – пригадує вона.

Після цього Олену доставили до лікарні й опитали. Поліція працювала на місці до четвертої ранку й одразу вилучила записи з камер спостереження. Однак обличчя нападника не було видно – він був у капюшоні.

Згодом, у перший тиждень після нападу, правоохоронці проводили поквартирні обходи, справа набула розголосу. Поліція була переконана, що нападник – місцевий: тверезий, акуратно вдягнений, кишені порожні, запаху алкоголю не було. Також, за словами Олени, усе вказувало на його підготовленість.

«Ті дані, свідчення, які я надала, дали підстави думати, що він місцевий. Поліція одразу сказала: це хтось із місцевих», – згадує вона.

Загалом пошуки тривали чотири місяці. Прорив стався тоді, коли Олена переглядала записи з камер і помітила, як чоловік стежив за двома іншими жінками. Одну з них вона впізнала – свою знайому. Та підтвердила, що він переслідував їх із сестрою того вечора від їхнього будинку.

Відтак поліція звузила коло пошуків. Олена вказала район, куди він міг повернутися – саме туди, де жила знайома. Зрештою саме там нападника й знайшли. Виявилося, що він – як і Олена – працює на залізниці, однак є машиністом.

Увечері перед нападом він посварився з жінкою, яка щойно народила дитину. За його словами, близько восьмої вечора пішов до магазину, купив пиво, посварився через це з дружиною й «пішов гуляти». Саме тоді він і напав на Олену.

Однак потерпіла переконана – це не був випадковий вчинок.

«Він до цього готувався. Усі його дії – як він мене схопив, бив – я постійно описувала поліційним. Вони мені одразу сказали: він до цього готувався й робив це не вперше. Просто я – перша, хто звернувся до поліції», – каже вона.

На запитання про те, як просувається суд, Олена наголошує: він майже не рухається, оскільки судові засідання постійно переносять. Наразі по справі переглянули лише відеоексперименти, частину письмових доказів і тільки дійшли до речових доказів.

«Вони постійно переносять засідання. Причини взагалі якісь дитячі. То сімейні обставини, то обвинувачений хворіє саме в день, коли призначено суд. Якщо засідання, наприклад, призначене на десяту годину, то буквально за 15 хвилин до мого виїзду дзвонить секретар суду й каже: подзвонили, узяли лікарняний – суд не відбудеться», – наголошує жінка.

Водночас запобіжного заходу фактично немає: підозрюваний лише зобов’язаний не наближатися до неї ближче ніж на 500 метрів і з’являтися в суд. Але виконати це неможливо – вони живуть поруч і часто перетинаються.

«Він просто гуляє, ходить на роботу, користується тим, що можна тягнути судові засідання. Якби йому обрали нормальний запобіжний захід, тоді б щось зрушило з місця. А так він продовжує жити своїм життям – і все», – поділилася Олена.

Вона вважає, що чоловік навмисно затягує справу – сподіваючись, що вона втомиться й відмовиться її продовжувати. Саме тому жінка вирішила діяти й почала самостійно звертатися із запитами до різних органів.

Однак їй або не могли допомогти, або в деяких випадках просто ігнорували.