ПсихологіяПитання психологу: Як розпізнати булінг і що з ним робити
![Питання психологу: Як розпізнати булінг і що з ним робити — Психологія на Wonderzine](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post-cover/WGRlZMm9N-7R3Dl5K8NiDA-default.png)
У дитячих та дорослих колективах
67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з булінгом, за дослідженням UNICEF. З них 24% – жертви цькувань. У 2019 році в Україні запрацював закон, який передбачає штрафи за булінг в школі. І хоч ця проблема більш поширена саме серед підлітків, від неї можуть страждати і дорослі.
Перед Міжнародним днем протидії булінгу (International Stand Up to Bullying Day) запитуємо у психологині Анни Шевчук, як розпізнати булінг, які можуть бути його наслідки та що робити, якщо цькують у шкільному або робочому колективі.
Анна Шевчук
психологиня, гештальт-терапевтка
У темі булінгу я опираюся не тільки на свій професійний досвід, а і на особистий, адже я мама трьох дітей. Булінг (цькування) – патологічне, системне та багатошарове явище. Як у дитячому, так і в дорослому середовищі, булінг не є проблемою конкретної індивідуальності – постраждалого чи агресора. Це проблема системи.
Коли я почала працювати з цією темою, то вважала її суто психологічною. Але коли почала глибше її вивчати й персонально зіштовхнулася з подібним досвідом, стало зрозуміло, що проблема – не просто психологічна. Це правова проблема. Звісно, психолог може бути інструментом, який допоможе з нею впоратися. Але, якщо йдеться про школу, до її вирішення мають долучатися всі учасники: насамперед, дорослі – батьки, викладачі, керівництво дитячих закладів, психологічна служба.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/UI09dJMnE3rhZBTiFoJqgg.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
Які ознаки булінгу?
- Булінг має систематичний характер
- Зазвичай цькують одну людину
- Свідки ігнорують і начебто не помічають, що відбувається
- Нерівність ролей булера та жертви.
Важливо пам’ятати, що жертвою цькувань може стати будь-яка дитина. Але в зоні ризику – ті діти, у сім’ях яких із ними поводяться, як із жертвою, бідолахою. Також дорослі поряд можуть провокувати в дітей почуття провини фразами на зразок: «Ти що, не бачиш, як мені складно?». Це трапляється, коли в дорослого немає ресурсу, коли вони відчувають, що не справляються.
Коли ми розмовляємо з агресором, то теж шукаємо першопричину в сім’ї. Часто булерами стають діти, які не можуть виразити агресію із близькими й тому шукають можливості проявити її в зовнішньому середовищі. У роботі з дітьми, які виступають у ролі агресора, я часто зустрічаю біль. Але також важливо виключити можливі органічні зміни, на рівні тіла. Це може бути пов’язано з нервовою системою, наприклад.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/us7x-EoKS7x7-OJMPLdxDg.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/4bI0Kj-6xfjwslm2I9qDJA.png)
Припустити, що вашу дитину булять можна, якщо вона:
- Не хоче йти до школи, відмовляється розважатися, стає дуже апатичною
- Починає більше хворіти
- Має проблеми зі сном та апетитом
- Стає надто активною або надто агресивною
- Часто плаче, істерить
Можливі наслідки булінгу в дитинстві
Якщо не було конструктивного рішення щодо булінгу в дитинстві, його наслідки переживають усі – жертви, агресори, свідки. І це може мати прояви й у дорослому віці.
Для агресора: погана адаптація в соціумі, проблеми в особистому житті, у стосунках із друзями та в колективі.
Для свідків: можуть усе життя жити зі спогадами, які приносять біль і відчуття сорому, переживають страх, думають: «Нехай краще його цькують, ніж мене», мають токсичне відчуття провини, переживають самотність.
Для жертви: занижена самооцінка, неврози, тривожні розлади, панічні атаки, соціофобія, ПТСР, суїцидальні думки та спроби.
Суїцидальні схильності характерні для тих дітей, які не отримують підтримки й відгуку від дорослих, якщо їх почуття ігнорують фразами: «Та це просто бійка», «Зараз усі діти такі».
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/kOR8_ZYYnjGv5K6NJbp8OQ.png)
Що робити, якщо вашу дитину цькують?
Можу розповісти про власний досвід пошуку конструктивного рішення. До мене звернулася мама однокласника, яка сказала, що, схоже, її дитина цькує мою. Далі алгоритм дій такий:
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/x-PZkLnP-7CzxkxAiLpc4A.png)
Насамперед треба зупинити булінг.
Важливо умовно розвести учасників «в різні сторони рингу». Тобто викладач, коли помічає, що відбувається цькування, має зупинити це, у буквальному сенсі. Підійти і сказати, що це не може продовжуватися. За потреби, попросити батьків забрати дітей додому.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/9DqINNQWRZ6eYyrLmGUDbA.png)
Зібратися викладачами й батьками.
Добре, якщо до обговорення долучиться психолог, а також батьки дітей-свідків булінгу.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/nGKMKgWX40-0S2vZ4hWHBw.png)
Визнати проблему, назвати речі своїми іменами.
Назвати булінг своїм іменем буває дуже складно. Дуже кортить назвати це просто«конфліктом». Але булінг – не конфлікт: це значно глибший і серйозніший процес. Почати працювати із проблемою цькування можна тільки, коли всі сторони визнають, що це саме він.
Ми почали проговорювати можливі причини та зрозуміли, що питання було в конкуренції. Діти не могли вирішити її конструктивом і тоді почалося цькування.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/PmyG1wokQ8gIKIy1LWB5Gw.png)
Поговорити з дітьми, що булінг має припинитися й пояснити чому. Склали із групою «контракт».
Важливо назвати проблему своїм іменем перед дітьми. Коли це відбувається у шкільному колективі, треба аби «значущий дорослий» – викладач чи класний керівник – сказав, що є булінг, це не нормально й так не повинно бути.
Наприклад, моя колега згадувала, що у класі одного викладача два роки було цькування. Навіть коли дітей-жертв забирали із класу, на його місці починали булити когось іншого. Булінг – це система, яка знайде нових жертву й агресора. Коли викладач змінився, на його місце прийшов інший, який помітив цькування й відразу сказав дітям: «У моєму класі так не буде! Це має припинитися» – проблема вирішилася.
Можна також пояснити дітям, що за це можуть нести кримінальну відповідальність батьки та вчителі. Діти чують, коли їм кажуть, що у нашому класі є насильство й ми всі створюємо цю ситуацію.
Раджу вчителям укласти з дітьми «контракт»: озвучити правила, які тепер працюють у класі. Треба пояснити, до кого звертатися в разі, якщо ви стали жертвою чи свідком булінгу. Коли правила незрозумілі, вони встановлюються дітьми самостійно. Тому хтось дорослий має взяти на себе відповідальність за це й пояснити їх.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/4nbEuTyakoYF35DxVtpwhA.png)
Дати дітям щось натомість.
Це може бути будь-що, що змінить дисфункцію на те, що приносить користь і задоволення всім учасникам процесу. Театральні постановки, походи класом, екскурсії, гра на музичних інструментах, хор. Це має дати дітям можливість направити свою енергію в конструктивне русло.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/p2gFUs-lTNYxpCA2EeHEAw.png)
Надати підтримку змін, які відбудуться в колективі, зі сторони дорослих.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/Bc-gQO_c9E5xvqjSISMNeQ.png)
Працювати із психологом/психотерапевтом.
В ситуації з булінгом варто також звернутися до психолога. Коли речі називають своїми іменами, це може викликати певну реакцію. У жертви – агресію, ненависть тощо, в агресора – сором, страх тощо. Усі ці емоції треба дозволити прожити. У складних ситуаціях можна ізолювати дітей, учасників булінгу. Перейти на домашнє навчання на тиждень-два й тим часом пропрацювати цю тему із сім’єю та психологом.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/szRwasx079_pkXkwggMQsw.png)
Булінг у робочому колективі
Принципова різниця між булінгом дорослих і дітей у тому, що доросла людина може піти з колективу, змінити роботу. У дорослого є вибір. Дитина цього зробити не може. І жах у тому, що вона змушена щодня ходити до школи, яка для неї є пеклом. Проте, звісно, ситуації бувають різні й інколи доросла людина не може звільнитися через, наприклад, фінансову ситуацію.
Якщо в колективі є булінг, варто зустрітися з керівником чи HR-ом, який теж може висловитися, що такого не має бути в компанії. До розв’язання проблеми можуть долучитися психологи, психотерапевти, коучі, консультанти. У дітей, як і в дорослих, не можна «забрати» булінг і не дати нічого на заміну. Треба підключати всі можливості для вирішення цієї проблеми.
Як попередити булінг
Оскільки проблема булінгу – системна, тож і працювати над профілактикою та попередженням булінгу треба на всіх рівнях системи.
На рівні держави треба активно інформувати про те, що є така проблема, і що з нею робити. Коли в Данії виявили, що 5% усіх школярів перебувають у ситуації булінгу, там розпочалася активна інформаційна кампанія на цю тему, у якій брав участь король країни. Також хорошим інструментом для профілактики булінгу є інклюзивна освіта. Коли діти бачать, що всі різні – і це нормально.
На рівні школи – вчителі та керівництво школи мають брати відповідальність і слідкувати за тим, що відбувається у класах. Потрібно, аби всі учасники процесу присвоювали собі цю проблему, зокрема працівники школи. Для цього важливо забезпечувати викладачів ресурсами: матеріалами, навчальними вебінарами, супервізією, підтримувальними групами. Учителям потрібно розуміти групову динаміку, мати знання вікової психології та конфліктології. З мого досвіду, зараз багато викладачів на межі вигорання, тому важливо забезпечувати їм умови, щоб вони могли помічати ці процеси.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/4bI0Kj-6xfjwslm2I9qDJA.png)
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/us7x-EoKS7x7-OJMPLdxDg.png)
На рівні сім’ї потрібно показувати дітям гарний приклад – слідкувати що та як ми говоримо й робимо. Не казати при них, що хтось такий-сякий. Ми не можемо самі так чинити й водночас розповідати дітям про цькування. Це ми називаємо подвійними посланнями. Адже діти однаково віддзеркалюють поведінку дорослих.
Показуйте, що ви підтримуєте свою дитину. Це може бути у вигляді ритуалів. Наприклад, вранці обійняти та сказати: «Я поряд». А ввечері виділити час на те, аби спитати: «Як твої справи? Які були успіхи? А що тебе засмутило?». Бажано й дорослим відповідати на ці питання, аби діти розуміли, що успіхи чи невдачі бувають у всіх.
Поговоріть із дітьми про особисті кордони. Навчіть говорити «Ні» чи «Стоп». Я не вчу дітей давати здачі, але вони можуть казати: «Так зі мною не можна» або «Не торкайся мене». Дитина має вміти казати це не тільки іншій дитині, а й дорослим.
Давати дитині право на агресію. У нас із дитинства кажуть: «Будь хорошим хлопчиком/дівчинкою», «Гарно себе поводь». Це закладає уявлення, що дитина не може проявляти свої емоції вдома. Агресія – таке ж почуття, як любов чи вдячність.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/af28t7cgNMQYpKmkn2KmDQ.png)
Текст:
СОФІЯ ПИЛИПЮК
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись