ЖиттяДомашні пологи. Історія жінки, яка народила вдома, і погляд лікарки-акушерки на ситуацію в Україні
Чи варто ризикувати
У США та європейських країнах практика домашніх пологів досить розповсюджена. А під час пандемії COVID-19 кількість пологів удома – зросла. За даними The New York Times, у 2019-му у США почався сплеск пологів удома і лікарі наголошують на чіткому дотриманні правил.
Насамперед лікарі аналізують стан вагітної: чи зможе вона народжувати в домашніх умовах. Дозвіл надається лише за підтвердження вагітності без ускладнень і ймовірний перебіг пологів без ризиків. Особливу увагу приділяють підготовці персоналу. На пологах повинні бути присутні акушерки, які мають сертифікацію й обов’язкову медичну освіту, апарати для реанімації, АБО ж поруч із будинком має чергувати реанімобіль.
Проте видання Американського коледжу акушерства та гінекології в серпні 2020 року опублікувало дослідження, де повідомило про високий ризик смертності в домашніх пологах: якщо у клініці ризик смерті дитини чи матері становить 3,27% на 10 тисяч пологів, то в домашніх умовах за присутності сертифікованої медсестри-акушерки цей ризик майже втричі вищий – 9,28% на 10 тисяч. Водночас дослідники стверджують, що важливим чинником успішних пологів удома виявилося не те, хто приймає пологи, а близькість розташування дому, де відбуваються пологи, до лікарні, оскільки в більшості випадків породілля після домашніх пологів усе одно відправляється у клініку.
У Європі країною, де жінки найчастіше народжують удома, є Нідерланди. Проте за даними BBC, усе частіше вагітні обирають народжувати у клініках. За останні роки показники домашніх пологів знизилися з 34% до 24%. Уряд Нідерландів назвав «тривожним» той факт, що рівень смертності новонароджених вищий, ніж в інших європейських країнах, і пов’язав це з домашніми пологами. Але, на думку лікарів, причиною зниження кількості домашніх пологів у Голландії є бажання жінок знеболювати пологи, адже в домашніх умовах це неможливо.
В Україні домашні пологи не є легальними. Проте жінки можуть народжувати поза пологовим будинком, водночас вони не мають права викликати на домашні пологи акушерку із клініки, оскільки їй заборонено приймати пологи поза лікарнею.
У 2016 році 5-й пологовий будинок запустив ініціативу співпраці з домашніми акушерками: вагітна повинна повідомити лікарів, що вона планує народжувати вдома, сповістити, хто буде приймати пологи. Лікарі пропонували програму підготовки таких акушерок, інструктаж і також забезпечення «швидкою» із бригадою лікарів у разі непередбачуваних ситуацій.
Але ініціатива співпраці не отримала розвитку, домашні пологи так і лишаються незаконними, а «духовні акушерки» без медичної освіти продовжують приймати пологи вдома.
Ми поговорили з акушеркою-гінекологом Тетяною Поповою та дівчиною, на ім’я Леся, яка одного зі своїх чотирьох дітей народжувала вдома, щоби розібратися, чому жінки наважуються на домашні пологи та які є ризики такого рішення.
Леся
мама чотирьох дітей
Я вирішила народжувати вдома, коли була вагітна вже третьою дитиною. На це я пішла, тому що мала не дуже хороший досвід попередніх пологів у клініці. Перші пологи в мене були шляхом кесаревого розтину, я дуже важко відновлювалася після операції. Коли завагітніла другою дитиною, почала вивчати питання, чи можна після кесаревого розтину народити природним шляхом. Я знайшла багато закордонних досліджень, де говорилося, що це реально, я спілкувалася на форумах із мамами, які народили самостійно після кесаревого.
Коли я прийшла за обмінною картою в пологовий і сказала, що хочу народжувати сама, лікарі погодилися й пояснили, що для цього потрібно готувати організм. І я почала дуже ретельно готуватися, дотримуючись рекомендацій лікарів: кожного дня гуляла, 2–3 рази на тиждень відвідувала басейн, купувала лише органічні продукти, готувала все в пароварці, слідкувала за вагою й раціоном. Та коли приїхала на пологи, мені прямо у вічі сказали: «Ти справді повірила, що зможеш народити самостійно після кесарева?» Розсміялися й відправили на операцію. Мені було дуже боляче, що стільки моїх зусиль і старань пішли марно.
Тому коли я завагітніла третьою дитиною, то вирішила спробувати народити її поза пологовим будинком, оскільки розуміла, що мене там одразу відправлять на операцію. Я знайшла лікарку-акушерку з великим досвідом домашніх пологів. Вона мене супроводжувала всю вагітність. Спочатку ми з нею зустрічалися щомісяця, а ближче до пологів – щотижня. І це була не лише фізична підготовка, але й моральна. У мене був кожен день розписаний, що я маю робити: скільки маю пройти, скільки пропливти в басейні, що їсти. Важливо, що вона не налаштовувала мене на те, що ми 100% народимо вдома, ми рухалися до того, щоби хоча б відчути перейми, а там буде зрозуміло, як діяти далі. Мені було важливо відчути процес пологів, адже під час попередніх пологів я нічого не відчувала. Ти ходиш щасливою вагітна, а потім тобі видають дитину. Після пологів шляхом кесаревого розтину я провалювалась у депресивний стан – організм чогось недоотримував.
Після пологів шляхом кесаревого розтину я провалювалась у депресивний стан – організм чогось недоотримував
До пологів я готувалася дуже ретельно. Акушерка мала контакти хірургів, які в разі потреби готові були приїхати на пологи. Я до останнього дня робила УЗД, щоби контролювати свій стан. До того ж ми продумали всі варіанти, дізналися, які пологові чергують, та й жила я за п’ять хвилин від пологового.
Перед пологами ми з чоловіком відправили дітей до бабусі та залишилися вдвох. Акушерка приїхала при перших ознаках пологів, вона привезла із собою три великі валізи — там було й обладнання, щоби прослуховувати серцебиття, і всі необхідні медикаменти. Я їй дуже вдячна за цей пережитий досвід. У мене не було ані сильних болів, ані страху під час пологів.
Частина пологів відбувалася у ванній. Коли на мене текла вода, я взагалі не відчувала болю. Я рухалась квартирою, навіть виходила надвір, але не лежала. Здається, мій чоловік хвилювався більше, ніж я. Щоби хоч трохи його відволікти, ми придумували йому різні завдання: прасувати, готувати рушники, постіль, чай, робити масаж. О 12:00 в мене відійшли води, акушерка від мене ні на хвилину не відходила, і за 1,5 години я вже народила.
Кожну перейму акушерка мені робила масаж промежини, казала, коли можна стати під душ, щоби знеболити стан, коли можна ходити. У мене не було жодного розриву, хоча дитина народилася досить велика – 4 кг. З моїм зростом 160 сантиметрів це непросто.
Пам’ятаю, як із першими переймами я запанікувала, адже раніше не переживала цих відчуттів, й акушерка мені сказала: «Заспокойся, це ти керуєш своїми пологами, ти тут головна, ти допомагаєш дитині народитися».
Коли народилася донька, ми викликали «швидку», щоби лікар перерізав пуповину. Це потрібно для того, щоби відбулася офіційна фіксація народження дитини. Траплялися випадки, коли жінки вимушені були доводити, що це їхня дитина.
Та й узагалі після домашніх пологів краще відразу відправитися до лікарні. Це нормальна міжнародна практика. Ми відразу після народження дитини поїхали до пологового, бо в мене не повністю відійшла плацента та потрібне було ручне обстеження матки. Це роблять під загальним наркозом.
Але коли ми приїхали, я зіткнулася з тим, чого аж ніяк не очікувала: мене зачинили в реанімаційному боксі та забрали дитину, аргументуючи тим, що в мене можуть бути якісь інфекції, хоча в мене була обмінна карта з усіма аналізами й обстеженнями. Це був дуже травматичний досвід.
Мені сказали, що спочатку треба довести, що це моя дитина, навіть попри те, що лікар «швидкої» зафіксував народження. Я не помітила, що вийшла з дому з мокрим волоссям, а був кінець листопада, я дуже замерзла, поки їхали до пологового, у палаті попросила ковдру, але мені відмовили. Пам’ятаю, як мені було холодно, а я куталась у домашній халат, намагаючись хоч якось зігрітися.
Мені сказали, що спочатку треба довести, що це моя дитина, навіть попри те, що лікар «швидкої» зафіксував народження
У пологовому лікарі мене називали ідіоткою, крили матом, водили інтернів, показували та казали, що таким, як я, узагалі не можна народжувати. А потім сказали, що видалили мені матку й порадили перев’язати труби. Я 4 дні боялася сходити в душ, потім пішла до чергового лікаря й запитала: «Скажіть, будь ласка, що мені зробили?» Він посміхнувся й сказав, що нічого не зробили, усе в порядку.
Але найгіршим було те, що мені зробили наркоз й обстеження, а шматок плаценти так і не дістали. Пройшов місяць, я дуже погано почувалася, тому звернулася до іншого гінеколога. Мені у клініці зробили чистку й запропонували подати до суду. Але я була наскільки виснажена із трьома дітьми на руках, що мені було просто не до того.
Незважаючи на такий гіркий досвід, усе одно через 5 років я наважилася на четверту дитину. Вирішила її народжувати в пологовому — ми переїхали на іншу квартиру, вона була далеко від пологового, ми не хотіли ризикувати. І хочу сказати, що за цей час дуже багато змінилося в пологових будинках. Якщо брати весь часовий проміжок, то між моїми першими та останніми пологами пройшло 10 років, за цей час відбулися кардинальні зміни. По-перше, ставлення лікарів до породіль стало набагато екологічнішим. Зовсім інакше спілкування, дуже уважне, відчувається справжнє піклування. Окремі палати, ніхто не увірветься до тебе в палату з коментарями: «Чому кричиш, моя бабця п’ятьох народила й нічого!» І навіть така деталь, що інструменти завозять у закритому боксі, вселяє довіру. Пам’ятаю, на перших пологах, коли я побачила відкритий візок з інструментами, який завезли в палату, від страху вже не могла думати про перейми. А після останніх пам’ятаю бокс, на якому намальовані орхідеї, і я не бачила, що там.
Свою четверту дитину народила самостійно, без кесаревого розтину, у пологовому будинку й із хорошими спогадами.
Тетяна Попова
Лікарка акушерка-гінекологиня
Не можу сказати, що я абсолютний противник домашніх пологів – коли я навчалася, викладачі нам говорили: 95 % відсотків жінок народять самі, ви не заважайте їм. Але заради тих 5%, у яких виникають ускладнення ми й навчаємося та працюємо. Адже важливо вміти вчасно побачити проблему, яка виникла, ще до того, як ситуація дійде до критичної точки в пологах.
Тобто я розумію, що домашні пологи – це можливо, але я вважаю, що для цього мають бути певні умови, наприклад, за кордоном пологи приймає сертифікована акушерка з медичною освітою, вона закріплена за пологовим будинком чи клінікою, є домовленість, що вона негайно відправить жінку до лікарні, якщо щось піде не так. Також є протокол, куди внесено перелік станів, за яких не можна народжувати вдома: це тазове передлежання, анемія, підвищений тиск – жодна акушерка за кордоном не візьметься приймати пологи в такому разі. у нашій країні домашні акушерки здебільшого без медичної освіти, і я категорично проти того, щоби люди без медичної освіти приймали пологи. Людина без освіти не може зрозуміти, що у процесі пологів пішло не так, а потім ми маємо трагічні наслідки.
Загалом мені важко зрозуміти, чому жінки вирішують народжувати вдома, я ще можу зрозуміти тих, які мали якийсь травмувальний досвід і потім вирішили уникнути пологового будинку, але я ніяк не розумію жінок, які перші свої пологи довіряють нелегальним акушеркам. Тобто вони піддають ризику життя своє й життя дитини, тому що прочитали десь у чатах, чи подивилися в інстаграмі, як у когось добре все пройшло. Пологи – процес досить непередбачуваний, й ускладнення можуть виникнути за лічені хвилини. Тому важливо, щоби поряд були професіонали, готові прийти на допомогу.
Зараз в акушерстві відбувається дуже багато змін, змінилися лікарі на більш молоде та просунуте покоління, багато хто навчався або мав практику за кордоном, намагаються впроваджувати умови, які були б максимально комфортними. Наприклад, 3 і 5 пологові будинки зробили послугу «домашні пологи» з пологовими кімнатами, наближеними до домашніх умов – лікарі не вмішуються у процес, але раптом що – прийдуть на допомогу. Такі кімнати роблять із метою, щоби звести до мінімуму ризики домашніх пологів. У цих палатах є велика ванна, гамак, затишна обстановка. Із собою майбутня мама може взяти на пологи тих, з ким хоче народжувати: родичів, акушерку або доулу. До речі, доула не втручається безпосередньо у процес пологів, вона надає психологічну підтримку, може зробити масаж, якось допомогти словами. Тому коли так звані «духовні акушерки» називають себе доулами – це абсолютно невірно.
Легалізація домашніх пологів в Україні, на мою думку, можлива, але в тому разі, коли знайдеться достатня кількість професіоналів, які захочуть проводити цю процедуру вдома, які будуть відстоювати це на офіційному рівні та внесуть домашні пологи в юридичну площину.
Текст:
Анна Хаєцька
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись