ЖиттяКому належить вільний час: чому жінки мають менше можливостей для хобі

Гендерний розрив у хобі можна назвати ще одним проявом нерівності в суспільстві та черговим виміром мізогінії. Він може бути менш помітним за інші, адже йдеться про дозвілля – глибоко особисту частину приватного життя, що асоціюється із чимось легким і приємним. Але насправді навіть тут криється системна дискримінація. Жінки мають менше часу на відпочинок, а також роблять це менш якісно.

З’ясовуємо, чому виникає ця нерівність, і які невидимі перешкоди стоять на шляху до свободи в дозвіллі.

Як патріархат забирає час на відпочинок

Хобі потребують вільного часу, і що більше його має людина, то складніші та розмаїтіші заняття вона може потенційно собі дозволити. Тут пролягає перша ознака гендерного розриву, адже, за статистикою, жінки мають загалом менше вільних годин у добі, ніж чоловіки. Залежно від віку та сімейного стану, а також різних даних, у жінок у середньому на 13–20% менше часу на дозвілля, ніж у чоловіків. Переважно така різниця виникає через більшу кількість неоплачуваної праці, яку виконують жінки. Вони більше, ніж їхні партнери, залучені до домашніх обов’язків: прибирання, готування їжі, прання, догляд за дітьми й виховання, турбота про домашніх улюбленців тощо. Гендерні стереотипи здавна диктують, що саме ці заняття є «жіночою справою» й нібито краще виходять у них. 

Окрім таких видиміших занять, жінки виконують і менш помітні, та все ж ресурсомісткі завдання. Зокрема, велика кількість праці ховається в явищі, явищі, відомому як kin-keeping – підтримка сімейних зв’язків. Адже саме жінки часто вимушені пам’ятати про родинні свята й дні народження, нагадувати про привітання та регулярні дзвінки, навіть якщо це сім’я з боку чоловіка, дбати про подарунки, підтримувати спілкування, залагоджувати конфлікти й загалом більше емоційно інвестувати у взаємини між членами родини.

Навіть якщо справа стосується буквально дозвілля й відпочинку, жінки в родині виконують неоплачувану роботу та мають менше часу на себе. Адже якщо сім’я, наприклад, їде у відпустку, жінки часто виступають організаторками: планують подорож, турбуються про безпеку та комфорт інших.

Хобі та гендерні стереотипи

Наші суспільство й культура мають низку настанов про те, якими мають бути жінки й чоловіки, чим вони мають цікавитися та що робити. Ці настанови диктують гендерні стереотипи, яких нас навчають із народження. За цими упередженнями, жінки нібито від народження є турботливішими, пасивнішими, поступливішими. Вони нібито більше прив’язані до дому та сім’ї, тому піклування про затишок і гармонію вважаються одночасно й обов’язком, і «за природою» приємним та інтуїтивним заняттям. Через це, схоже, жінки рідше мають автономні хобі, які жодним чином не прив’язані до хатніх чи сімейних справ.

Є концепція матриці хобі – згідно з нею, усі заняття поділені на чотири категорії залежно від автономності й орієнтованості на себе. Найменш самобутні та практичні в повсякденні хобі – домашні справи на кшталт кулінарії, рукоділля, шиття тощо. Це активності, які не переінакшують щоденне життя, а адаптуються до нього: їх легко поставити на паузу, відкласти на певний час, коли є пріоритетніші, чи адаптувати під нові умови. До того ж вони достатньо корисні для побуту, щоб їх можна було виправдати.

Водночас найавтономніші заняття, які не підлаштовуються під інших і цілковито спрямовані на задоволення самої людини – це хобі зазвичай поза домом, які потребують перекроювання графіків, а також часу та ресурсів. До них можуть належати риболовля, їзда на велосипедах, далекі поїздки, спорт на свіжому повітрі з різноманітним обладнанням тощо. Ці справи не можна зупинити в будь-який момент, а, окрім емоцій та іноді покращення фізичного стану самої людини, вони здебільшого не приносять користі в побуті. 

Якщо подивитися лише на ці дві категорії, уже можна зрозуміти, які із цих інтересів стереотипно асоціюються з фемінністю, а які – з маскулінністю. Саме дівчат змалечку привчають, що їхня царина – це дім, і вони мають цікавитися різними обслуговчими заняттями, як-от приготуванням їжі, пошиттям одягу, прикрашанням оселі власними виробами.

Водночас хлопцям відводять різноманітні активні заняття, а ще для них нормалізують відпочинок поза домом і родиною. Тож навіть якщо в чоловіка немає ресурсу на поїздки чи дороге обладнання, для нього вважається нормальним проводити багато часу на посиденьках у гаражі, за нескінченним ремонтом машини чи просто у спілкуванні з іншими чоловіками. Аналогічну поведінку з боку дружини, особливо якщо в неї є діти, найімовірніше, засудять.

Астрід Курняван, магістерка, інструкторка для жінок у науці та авторка цієї концепції, зазначає, що жінки й чоловіки не просто опиняються в цих категоріях за замовчуванням, а рухаються в різні боки через глибоко вкорінені уявлення про вільний час. Від жінок очікують більшої поступливості та гнучкості, а також відданості сім’ї. Чоловіки ж відчувають власне невідчужуване право на відпочинок та особистий простір. Тож навіть якщо жінку цікавитиме, наприклад, байкінг у горах, із появою сім’ї є висока ймовірність, що вона поступово приділятиме цьому хобі менше часу, а то й узагалі покине його на користь інших членів родини.

Дослідження підтверджують, що навіть попри формальну гендерну рівність, удома чоловіки вдаються до підтримки гендерних стереотипів, щоб виправдати власне право на повноцінне дозвілля, тоді як жінки адаптуються до цього.

Подвійні стандарти в хобі

Гендерний розрив – це ще й про різне ставлення до хобі. Стереотипно фемінні заняття часто суспільство сприймає як примітивні, нецікаві чи неглибокі, а витрати на них розглядають як проблему й марнотратство. Водночас традиційно «чоловічі» інтереси вважають серйозними та вартими витрачених коштів, хоча об’єктивно вони можуть бути непрактичними й дорогими. Це нагадує те, як по-різному сприймають жіночі та чоловічі переживання, серед іншого й коли йдеться про захоплення. Якщо жінка заплаче над книгою чи фільмом і перейматиметься стосунками вигаданих персонажів – вона «надто емоційна». Коли чоловіки кричать і влаштовують погроми після футбольних матчів, їм навряд чи дорікнуть, що це занадто гостра реакція на гру в м’яч. У корені такого ставлення лежить культурне уявлення про фемінність як поверхневу й слабку, якщо порівняти з маскулінністю. Його можна помітити в багатьох сферах життя, у професійних зокрема.

Водночас жінки, які намагаються долучитися до занять, де традиційно багато чоловіків, як-от певні види спорту чи відеоігри, стикаються з упередженнями та недовірою. Якщо до чоловіків існує певний базовий кредит довіри, то жінки повідомляють, що до них застосовують високі стандарти, постійно випробовують на рівень умінь і загалом не дуже охоче приймають у спільноти. Якщо до цього додаються домагання та відвертий сексизм, стає складно перебувати у просторах, які початково мали би приносити розслаблення та позитивні емоції.