ЖиттяПовернення до реального життя. Хобі – головний тренд 2026 року

Популярності набирають dumb phones – телефони, найчастіше кнопкові, з дуже базовими функціями, як-от дзвінки або обмін повідомленнями. Ще серед трендів – диджитал-детокс, диджитал-ретрити та диджитал-мінімалізм. З’явилася навіть нова ніша інфлюенсерів – ті, які пропагують антидумскролінг. Вони найчастіше з’являються у стрічці TikTok або Reels і нагадують, що час закрити соцмережі та піти подихати свіжим повітрям. Бути хронічно офлайн – у річних цілях багатьох користувачів соцмереж. 

 Та що робити офлайн? Найчастіше радять знайти нове хобі, не пов’язане з екранами телефона, ноутбука й телевізора. А щоб мінімізувати екранний час навіть під час очікування або в закладах під час вечері, пропонують брати із собою аналогову або хобі-сумку – шопер із розмальовками, кросвордами, вишивкою, в’язанням, книжками. Хобі відчуваються як продуктивніше використання часу, аніж гортання стрічки. 

 Українці вже виконали ціль бути хронічно офлайн через масові відключення електроенергії цієї зими. У країні хобі набувають нової популярності, бо потрібно чимось зайняти час, коли світла так довго немає. 

 Розбираємо в матеріалі, які хобі нині популярні та що шукають люди в книжках, рецептах і спорті. 

Читання – одне з найпопулярніших хобі

 У Великій Британії провели опитування, щоб визначити найпопулярніші хобі, і читання посіло перше місце. У США – читання на другому місці, воно лише на 5% поступилося приготуванню їжі та випічці. В Україні такої статистики немає, проте, за дослідженням УіК, 52,8% української молоді читають щодня або декілька разів на тиждень, що є досить непоганим результатом. 

 Офлайн-захоплення – читання – популяризувала зокрема онлайн-спільнота – BookTok. Люди почали активно ділитися прочитаним або бажаним у TikTok під час пандемії, і тепер у книжкових магазинах є полиці, присвячені найпопулярнішим книжкам у TikTok, а видавці орієнтуються на дані з онлайн-спільнот, щоб зрозуміти, що друкувати далі. 

 В Україні також є сильні читацькі спільноти, які активні й онлайн, і офлайн, зокрема збираються на читацькі клуби. Один із таких – у київській кав’ярні «Палітурка», де читають книжки українських авторів. Він існує три роки, протягом яких зібрали 33 зустрічі. 

 «Звичайно, інтерес до читання посилився. Зараз читати більш модно, ніж це було навіть п’ять років тому. Ми не дуже активно займалися просуванням клубу, але в чаті зараз близько 200 людей. На обговорення ходять далеко не всі, але майже щоразу є нові обличчя, що не може не тішити», – розповідає його координаторка Валерія. 

Вона вважає, що клуб працює з кількох причин. По-перше, усім, хто читає, кортить обговорювати книжки, ділитися враженнями, спільно знаходити відповіді на запитання. По-друге, оскільки в клубі обговорюють винятково українську літературу – це чудова можливість відкрити її для себе. 

 «Зараз про українську літературу говорять більше, гучніше й масовіше, а книжковий клуб додає мотивації для читання та пропонує хороші книжки. З нашого досвіду обговорення класичної літератури збирають більшу кількість людей, ніж сучукрліт. Наприклад, багато людей читало з нами «Невеличку драму» Підмогильного та «Без ґрунту» Домонтовича. Нам цікаво обговорювати класиків, хоча б тому, що ми знаємо про них більше, а хочемо знати ще більше. Звичайно, тут підкуповують і прекрасні серії в різних видавництвах», – розповідає Валерія. 

 Водночас в Україні та світі популярності набирають також любовні романи й фентезі, бо читачам хочеться ескапізму від поганих новин у світ, де все трошечки простіше. Читання стає й способом знайти свою спільноту, і рефлексією сьогодення, і короткою втечею до світу з драконами та фейрі.

Спорт як частина культури турботи за собою

 Здоровий спосіб життя, турбота за собою, добробут уже стали частиною сучасної культури. Серед молоді дедалі менш популярними стають алкоголь і цигарки, вечірки, замість них у трендах – ранні прокидання, догляд за шкірою обличчя, тарілки здорового харчування, продуктивність і, звісно, спорт, що тепер виглядає по-новому. 

Більшість людей продовжує ходити в класичний спортзал, проте тепер це не єдина опція – вид занять часто обирають через спільноту або конкретний запит. Хіпстерів можна знайти з дошкою для скейтборду або на болдерингу (підвид скелелазіння), пілатес-принцеси діляться своїми улюбленими аутфітами в TikTok, а ті, хто бажає заземлитися, обирають один із видів йоги (наша улюблена – флай-йога, хоча вона, мабуть, не зовсім про заземлення в прямому сенсі цього слова). В інтернеті безліч мемів про те, що біг, катання на велосипеді, теніс, хайкінг обирають ті, хто переживає кризу середнього віку. А хто шукає нового в фітнесі, відвідує банджі (вправи з еластичним тросом, підвішеним до стелі) або ж фітнес на батутах.

 Ми запитали Катю, киянку та SMM-ницю, чому вона обрала спорт як хобі. Насамперед вона відзначає вплив на фізичне та ментальне здоров’я:

 «Я займаюся кросфітом і силовими тренуваннями. Мабуть, ця година після роботи – найочікуваніша подія дня. Спорт дає змогу бути в контакті зі своїм тілом, під час занять я не думаю про особисті чи робочі проблеми. Мені дуже цікаво тестувати своє тіло на силу та витривалість – що я можу, скільки разів, з якою вагою. Це лагідне змагання зі своїми попередніми показниками, а не кимось іншим. Хоча інколи важко себе не порівнювати – але я одразу думаю, чому саме я заздрю й намагаюся це переводити в мотивацію займатися далі. До того ж я ніколи не знаю, який шлях пройшла чи проходить інша людина», – розповідає Катя. 

 Вона також говорить про те, що їй подобається, як кросфіт збирає довкола себе різних, але вмотивованих людей, бо так набагато легше робити інтенсивні вправи на час або пробувати щось нове. 

 «Зараз ми вчимося стояти на руках, і для багатьох це вперше, тому мене дуже тішить, що ми допомагаємо одне одному чи просто хвалимо за спроби та прогрес. Спортзал – це гарна можливість знайти нові знайомства. З однією дівчинкою ми ходимо час від часу на каву. З деким мені просто приємно обмінятися новинами в роздягальні чи кинути погляд «Ми виживемо?» під час того, як тренер пояснює наступний блок вправ (усміхається – прим.ред)», – ділиться Катя.

Хобі як спосіб знайти спільноту

 «Будьмо чесними, ми втомилися від онлайну, більшості хочеться живого контакту. Обговорити книжку за кавою в колі однодумців, мати можливість посперечатися, висловити свої теорії щодо прочитаного, посміятися над спільними жартами – це розкіш нашого часу. Офлайн-обговорення дає можливість присутності й причетності: ти точно відчуваєш, що є частиною спільноти, ти важливий і почутий», – розповідає Валерія про те, чому книжкові клуби стають такими популярними. 

Проте часто будь-яке хобі можна перетворити на спільну активність. Катя знаходить однодумців на спорті, художниця Ольга Штейн готує та влаштовує звані вечері, розмовні клуби об’єднують людей, що вчать мови. 

 Ми завітали й до клубу в’язальниць «Спільнитка», що нещодавно почали робити заходи в Києві. Засновниці Ната та Марі проводять і звичайні клуби, де можна в’язати разом у кафе, і кіноперегляди, де не вимикають світло, щоб можна було побачити петлі.

 Марі почала вʼязати ще в дитинстві й періодично поверталася до цього протягом життя. А Ната зацікавилася вʼязанням уже в дорослому віці, коли воно різко почало набирати популярності серед молоді. Проте активно вʼязати почали з початком повномасштабного вторгнення, щоб підтримувати себе ментально.

 «Ми не очікували, що в’язання стане можливістю для знайомств. Та познайомилися за цією справою між собою, а тепер маємо «Спільнитку». Спочатку з’явилася назва – Марі придумала її в душі, – а потім ми почали думати, що з цим робити», – розповідають дівчата.

 Вони підтримують думку, що люди зморилися від інтернету та прагнуть живого спілкування. Подібні до їхньої спільноти закривають одразу дві потреби: перебувати серед однодумців і займатися улюбленою справою.

 «Люди реагують на це неочікувано позитивно, і це відчувається як лавина підтримки й любові. Ми не очікували, що це так масштабно розійдеться. Декілька разів знайомі надсилали нам наші ж пости зі словами «Дивися, як класно!» Подружки неодноразово розказували, що в них на роботі колеги обговорювали наші івенти чи як майстриня манікюру теж згадувала, що бачила такий цікавий захід у Threads», – діляться Ната та Марі. 

 Соціальні мережі пройшли круговий шлях. Спочатку вони відкривали багато нових можливостей для спілкування з людьми з будь-яких куточків світу. А потім з’явилася стрічка на основі рекомендацій – ми стали частіше бачити незнайомців та інфлюєнсерів, аніж світлини й відео друзів. Так перейшли з тих, хто спілкується та ділиться новинами, щоби зблизитися з іншими, у тих споживачів, які ніяк не можуть відкласти телефон. З’явилася втома від соцмереж, від якої всі так прагнуть позбутися. Тепер же соціальні мережі пропонують нову можливість – знайти спільноти за хобі та долучитися до них уже офлайн.

Хобі як повернення до власної культури

 Хобі – це часто про створення чогось своїми руками, і в пошуку натхнення ми часто звертаємося до власної культури. Наприклад, у Данії й Ісландії продовжують в’язати светри за мотивами зі старих книжок, і вчать цього дітей ще в школах. А в Україні повертаються до вишивки, різьбярства, кераміки та бісероплетіння. 

Одним з аксесуарів, що став надпопулярним після повномасштабного вторгнення, стала силянка – традиційна українська прикраса з бісеру. Її можна купити в майстринь, проте неважко зробити й свою: у TikTok є безліч майстер-класів і цікавих схем. 

 Також своїми руками можна створити ґердани, коралі, зґарди, сережки та вивчити їхню історію створення. До свят популярними подарунками стають набори з виготовлення павуків і солом’яних сніжинок, компанії створюють нетворкінги навколо писанкарства.

 Проте не лише створення чогось своїми руками заохочує перевідкрити для себе свою культуру. Як зазначала Валерія, читання повертає до українських авторів. Популярнішим стає зокрема нонфікшн про Україну, що осмислює українську історію та досвід війни. У книгарні «Сенс» уже кілька років поспіль у топах продажів – книги Тімоті Снайдера й «Український націоналізм» Олега Однороженка. 

 А любителі кіно можуть відкрити для себе класичні й сучасні українські фільми, які також відображають історію та буденність, що є набагато ближчою, аніж американські школярі на автомобілях або безтурботність європейських дорослих.