ЖиттяДля жінок і квір людей. Чому історії кохання між чоловіками набули такої популярності?
І чи завжди це добре?
Попри те, що кількість фільмів із ЛГБТК+-персонажами зменшується, їхня фанбаза лише збільшується, особливо популярними стають історії кохання між чоловіками.
«SKAM», «Коли завмирає серце», «Молоді монархи» набули шаленої популярності через любов до персонажів і їхніх стосунків.
У літературі зокрема помітні фандоми «Пісні Ахілла» Медлін Міллер, «Вони обидва помруть в кінці» Адама Сільвера та «Саймон проти гомо(сапієнс)пропаганди» Беккі Альберталлі. Українські автори також випустили книжки з квір персонажами: «Майже хороші хлопці» від Дар’ї Чайки й «У Штормовому – штиль» від Сергія Скришевського.
Ці історії більше не секретний самвидав або інді-кіно, яке дивиться лише квір спільнота. Їх показують у прайм-тайм по телевізору, у кінотеатрах, на головній сторінці Netflix. Книги видають найбільші видавничі доми світу, права на них купують у сотнях країн. Історії про геїв пішли в мейнстрим.
І навіть якщо в книжці, фільмі або серіалі канонічно немає любові між чоловіками, фанати й фанатки створюють свої альтернативні пари. 56% найпопулярніших пейрінгів на сайті фанфікшену AO3 – саме між чоловіками. Цього року найбільш обговорюваним пейрінгом став Байлер – стосунки між Віллом і Майком із серіалу «Дивні дива».
Проте чому історії кохання між чоловіками стали такі популярні? І чи завжди це добре? Розбираємося в матеріалі.
Матеріал реалізовано громадською організацією «Почута» за сприяння RFSL – Шведської федерації за права ЛГБТІК.
Текст: Анастасія Микитенко
Більше прийняття
За останні тридцять років прийняття квір людей значно зросло. Згідно з Gallup, підтримка одностатевих шлюбів зросла на 41 пункт, на 24 пункти більше людей вважають, що квір стосунки є морально прийнятними. Підтримка квір людей збільшується і в Україні – у 2016 році лише 3.3% українців позитивно ставилися до ЛГБТК+ людей, а нині ця частка зросла до 18.5%
Відтак люди вже не так агресивно реагують на появу квір персонажів, а консервативні групи не виходять із маніфестами щоразу, як на екрані з’являється квір пара, як це ставалося, наприклад, під час ситкому «Вілл і Грейс» або шоу Еллен Дедженерес.
Люди не лише не протестують проти репрезентації квір людей, а й підтримують пари в улюблених книжках і шоу й вишукують медіа з репрезентацією: у США продажі романтичних книжок із квір персонажами зросли на 40%.
Можливість побачити себе
Насамперед такі історії – це репрезентація квір ком’юніті, які можуть нарешті побачити себе та свій досвід у літературі та кіно, розділити його з іншими й отримати розуміння від ком’юніті та поза ним.
Іноді це для них і вид ескапізму до світу, де все легше. Наприклад, для Андрія це історія про безпечну фантазію, у якому людське бажання, стосунки та почуття існують в ізольованому контексті.
«У фільмах квірні герої наважуються на проявлення своєї симпатії один одного, між ними завʼязується якась романтична історія, а як там воно розвиватиметься, залежить від сценаристів. У цьому є певна гарантійність. У реальності можна ніколи не наважитися зізнання у своїх романтичних почуттях до людини своєї статі, і це нестерпно. Коли я дивився «Сексуальну освіту», то ловив себе на думці, що як добре було би жити у світі, де всі приймають одне одного й добре комунікують між собою (або ж принаймні намагаються це робити). Після перегляду кожної серії в мене було якесь відчуття суму, що реальність не така. Цей серіал став моїм безпечним місцем, але також і способом утечі від реальності», – говорить він.
Водночас Андрій також зазначає, що не всі історії йому подобається. Наприклад, його дратувало, що Чарлі з «Коли завмирає серце» потребував, щоб його хлопець, Нік, був його постійною підтримкою й тим, хто його заспокоює. Він бачить проблему не в потребі в підтримці, а в тому, що персонажі зображуються доволі односторонньо.
«Netflix часто грішить на шаблонне зображення квір персонажів. Та я їх продовжую дивитися, зокрема, через те, що репрезентація важлива. Коли в реальності все, що повʼязане з квірністю, є небезпечним для публічного оприлюднення, це не означає, що цього немає. І часто я повертаюся до таких історій, щоб відчути, що я не один, і що хтось створює такі історії через те, що їм теж важлива видимість цього», – пояснює Андрій.
Йому б, зокрема, хотілося, щоб створювали більше історій про дружбу між гомосексуальними та гетеросексуальними чоловіками, бо, на його думку, це хороший спосіб говорити про турботу, любов і підтримку між чоловіками, які не є сексуалізованими.
Популярність романтичних історій
Жанр романтичних історій – один із найпопулярніших наразі. Кількість надрукованих книжок цього жанру подвоїлася з 2020 до 2023 рік, популярності набуло роментезі (романтичні історії у фантастичному світі), дарк-романи, ромкоми й романтика в епоху регентства. Хоча цей жанр завжди був популярний, BookTok спричинив його бум.
Через це стали популярні та квірні романтичні історії – як частина загального тренду. Якщо читачам і читачкам пообіцяють щасливий кінець і популярний троп, як-от від «ворогів до коханців» або «одне ліжко на двох», то книжку куплять без огляду на те, яка в ній пара.
Популярність серед жінок
Історії кохання між чоловіками зокрема популярні серед гетеросексуальних жінок. У Японії є цілий жанр манги – BL (Boy Love, любов між чоловіками), яку пишуть гетеросексуальні жінки для гетеросексуальних жінок.
На це є багато причин. Для когось це можливість побачити стосунки, де обидва партнери рівноцінні, бо не мають тиску патріархальних установок – у них немає закладеного розподілу влади в стосунках, їхнє бажання та насолода однаково важливі, люди навколо них сприймають їх без призми того, що хтось має бути головнішим у стосунках. У цих історіях немає жінки-персонажки, яку автори роблять не повноцінною особистістю, а лише «придатком до чоловіка».
Така популярність романтичних історій між чоловіками є також наслідком гетеропесимізму, розчарування в гетеросексуальних стосунках. Жінкам продовжують подобатися чоловіки, проте вони б хотіли бачити їх іншими, аніж «хорошими хлопцями», альфа або праворадикалами. Вони хочуть залишити токсичну маскулінність позаду й бачити більше емоційної відкритості, ніжності та комунікативності, і це часто можна побачити саме в історіях кохання між чоловіками.
Олександра Калініченко, кінокритикиня, ділиться, що дивиться квір кіно з підліткового віку. Перший її досвід був не дуже приємним, бо всі фільми тоді закінчувалися трагічно для персонажів, найчастіше смертю. Вона шукала більшого різномаїття, тому повернулася до квірних історій уже в 2022 році, коли випадково натрапила на «Коли завмирає серце».
«Я не спала до четвертої ранку, бо не могла перестати дивитися цей серіал. Це було про ідентичність, про прийняття, і мені стало так тепло від нього. Подумки я повернулася у свої підліткові роки, коли мені не вистачало підтримки від інших, власної спільноти. Мій досвід не стосується саме сексуальної ідентичності, а просто пошуку цього почуття приналежності, яким просякнутий серіал», – розповідає Олександра.
Після цього Олександра почала частіше бачити історії кохання між чоловіками, бо вони вже були в мейнстримі. Як вона пояснює, іноді вона їх прицільно вишукує, бо ромкоми між гетеросексуальними персонажами себе вичерпали, а квір історії досліджують не лише сексуальні стосунки й кохання, а в них завжди є місце для пошуку себе та своєї спільноти, що робить їх глибшими та цікавішими. Вони мають новіші конфлікти, автори частіше експериментують і досліджують персонажів поза стосунками.
«Через те, що квір історії були так довго табуйовані, мені здається, що зараз в них дуже вкладаються і роблять максимально якісними. Це не черговий ромком, яких тисячі, а важливий крок до репрезентації. Та я уникаю історій, які дуже спрощені або клішовані. Досі ненавиджу історії, де квір персонажі помирають в кінці (якщо це страждання заради страждання, а не історичні події) або їх додають як смішних друзів гетеросексуальних героїв. Мені б хотілося бачити більше книжок, фільмів або серіалів, де є квірні персонажі, але сама історія не є романтичною. Я б хотіла їх ще частіше дізнаватися як людей і бачити їх в усій їхній багатогранності, у тому, як вони справляються з проблемами поза стосунками», – підсумовує вона.
Водночас Олександра підмічає, що справді багато історій між чоловіками читають або дивляться цисгендерні гетеросексуальні жінки, і вони стають популярними. Історій про лесбійок, трансгендерних людей або інших представників спільноти набагато менше, вони мають менше фанатів, через що серіали, наприклад, навіть якщо й з’являються, скасовуються після першого ж сезону.
Через це з’являється багато звинувачень у бік жінок, які створюють або споживають історії про кохання між чоловіками – наприклад, що вони фетишизують геїв. Вікторія Браунворт, авторка Lambda Literary Review і лесбійка, помітила, що багато історій кохання між чоловіками, написані жінками, схожі на лесбійські історії, написані чоловіками – постійне нагадування, хто в стосунках «чоловік», а хто «жінка», фокус на сексі, згадування насильства. «У письменників завжди було правило: пиши про те, що знаєш. На жаль, саме це роблять жінки – вони пишуть про гетеросексуальні стосунки між чоловіками та жінками, але втілюють їх у тілах чоловіків-геїв», – наголошує вона.
Буктокер Далтон також почав говорити про проблематичність того, що більшість романтичних історій між чоловіками пишуть саме жінки. Він зазначив, що його засмучує, що менше читають квір літератури, написаної квір людьми, а гетерожінки часто не хочуть розбиратися в тому, якими справді бувають стосунки між геями та з якими проблемами вони стикаються, тому що їх цікавить лише секс. За це він отримав багато хейту від жінок.
«Я думаю, що так, іноді книжки, фільми та серіали фетишизують квір персонажів. Проте не завжди. Чи можуть гетеросексуальні жінки писати про геїв? Я б це порівняла з питанням щодо того, чи можуть чоловіки писати складні жіночі досвіди. Якщо автор або авторка роблять достатньо досліджень, розпитують людей про їхній досвід, з повагою до нього ставляться й показують його справжнім і багатогранним, тоді це може бути якісно», – ділиться своїми думками Олександра.
Також важливим є і погляд тих, хто такий контент споживає. Якщо вони сприймають персонажів як насамперед людей, цікавляться їхнім досвідом і не очікують безліч сексуальних сцен, то це не є фетишизацією.
«Мені складно відповісти, чому жінкам конкретно можуть бути цікаві такі історії. Але й називати це категоричним «фетишизація» я не хочу. Мені приємно, що гетеросексуальні люди звертають увагу на історії квір людей, бо так знижується їхня стигматизація в суспільстві», – розповідає Андрій.
