Життя«Програма дала відчуття, що я здатна на більше». Як Regeneration допомагає жінкам

За пів року до початку повномасштабного вторгнення я звільнилася з архітектурного університету, де пропрацювала 16 років і планувала захистити дисертацію із трансформації публічних бібліотек. А ще у той час мій тато захворів на онкологію, і моє життя зробило поворот на 180 градусів. Перед початком повномасштабного вторгнення все більш менш налагоджувалося: я мала три пілотні проєкти з бібліотеками, 25 лютого мали бути презентація в департаменті культури.

А на початку повномасштабної я мала проєкти, треба було працювати, проте мій емоційний стан був дуже нестабільним. Я кидалася в роботу, щоб хоч трохи втекти від себе. 

На другий місяць я виїхала [з Одеси]: спочатку до Львова, а потім до Нідерландів. Можу сказати, що трималася, але ледь-ледь. Дуже гостро постало питання самоідентичності: хто я, що зі мною сталося і що від мене лишилося.

За пів року чи за рік до повномасштабного вторгнення я мала досвід терапії з пані Ярославою (ініціаторкою проєкту Regeneration. – ред.). Коли вторгнення почалося, я десь через тиждень звернулася до неї. Вона запропонувала мені приєднатися до Zoom-зустрічей, на яких був Алан Річардсон (австралійський психолог, психотерапевт, супервізор проєкту Regeneration. – ред.) і потім інші тренери.

Вийшло так, що я спочатку, приблизно з другого тижня повномасштабки, відвідувала зустрічі, отримувала підтримку викладачів і психологів. Я була учасницею, яка часто порушувала різні питання чи проблеми, тож я частково вплинула на формування програми. А коли з’явилася можливість пройти вже готову програму, я погодилася. 

Якщо не помиляюся, перше заняття було взимку. Зібралася чудова команда, наша маленька тусовка – близько восьми учасниць. Я досі спілкуюся принаймні з двома-трьома дівчатами. 

Програма Regeneration допомогла мені пропрацювати момент із самоцінністю, повірити в себе

У групі сформувалося дуже якісне й підтримувальне середовище. Було відчуття, що тебе справді чують і розуміють. Також я відчувала, що в групі були дівчата в гіршому стані, ніж я, і це допомагало зрозуміти власну позицію: мені було погано, але не настільки критично, і можна було оцінити, на якій точці координат я перебувала в той момент.

Структура занять була приблизно такою: на початку ми всі віталися й коротко, по дві-три хвилини, розповідали, з чим і в якому стані прийшли. Ведуча слухала всіх і пропонувала варіанти: або обговорити стан когось з учасниць, або разом зробити якусь вправу. Також приблизно 10 хвилин відводилося на мікролекцію – розбирали те, що не встигли обговорити минулого разу, або відповідали на питання. 

Заняття тривало приблизно півтори-дві години. Дуже часто вправи проходили в парах. Психологиня вибирала з переліку якусь вправу і демонструвала, як вона працює. Після цього ми ділилися на пари та пропрацьовували вправу. А потім давали коротку рефлексію у групі – хто в якому стані. Якщо хтось не міг стабілізуватися або процес був дуже інтенсивним, додатково 15–20 хвилин працювали з цією людиною на загал. Якщо ж учасниця відмовлялася ділитися своїми думками, психологиня продовжувала роботу з нею в особистих повідомленнях згодом.

Зазвичай ми зустрічалися в будній день та у вихідний день. Кожна учасниця мала змогу вибрати той час занять, який їх підходив найбільше, і з огляду на цей вибір її розподіляли в групу. Групу можна змінити, якщо не виникло зв’язку з фахівцем або якщо групова динаміка була некомфортною. 

Програма Regeneration допомогла мені пропрацювати момент із самоцінністю, повірити в себе. Я зібралася, написала заявку за підтримки UNUN на отримання гранту на дослідження та з’їхала з села, у якому було нестерпно жити.  

Програма дала більше відчуття опори усім. А також повернула здатність відчувати тіло в моменті та помічати, що саме відчуваєш, замість того, щоб ігнорувати або приглушувати ці відчуття.

Попри те, що програму я пройшла кілька років тому, я досі відчуваю підтримку команди й учасників Regeneration і розумію, що можу звернутися по допомогу майже в будь-який момент. Коли я сумнівалася в собі, дівчата з групи підтримували мене. Regeneration дало відчуття, що ти можеш, що ти здатна на більше, і не треба боятися. Це був головний посил: щоразу, коли хтось вагається, кураторка й дівчата кажуть: «Роби вправу, ми в тебе віримо, ти наша красуня, давай. Якщо треба – ми підтримаємо».

Я пам’ятаю одну дівчину, у якої були проблеми з чоловіком і дитиною, і вона відчувала, що не справляється. Я запропонувала: «Якщо треба, я можу приїхати», хоча ми були в різних країнах. Через три сесії вона розповідала, що навіть просто мої слова дали їй відчуття стабільності й підтримки, що хтось може приїхати й допомогти.

Тому я вважаю, що вплив програми був максимальним для всіх. Програма дала більше відчуття опори усім. А також повернула здатність відчувати тіло в моменті та помічати, що саме відчуваєш, замість того, щоб ігнорувати або приглушувати ці відчуття.

Також програма дала розуміння того, що групова терапія – це не фігня. Це не просто послухати когось; уміння бути поруч із чужим досвідом тренує і тебе саму. Іноді щось, що зачепило, проявлялося через три заняття, і я усвідомлювала: «Ой, це мене стримувало у моєму розвитку».

Особливо надихало бачити, як жінки роблять неймовірні або дуже складні кроки. І в такі моменти думаєш: «Якщо вона змогла, з усіма її обставинами, то, мабуть, і я зможу». Ця колективна віра дуже допомагала.

Що я ще точно забрала з собою після курсу – це контакт із тілом і руханки, які нам давали, щоб повернутися в «тут і зараз» після обстрілів або інших критичних ситуацій.

На мою думку, програма Regeneration також дає можливість професіоналкам зібрати себе до купки й робити те, що вони вміють найкраще: змінювати країну, а не сидіти й чекати, коли війна закінчиться. Я отримала вже другий індивідуальний грант на публікацію мого багаторічного дослідження (закрила гештальт із незахищеною дисертацією, бо науковий керівник помер під час війни). І знову займаюся проєктами трансформації публічних бібліотек. Планую випустити посібник, у якому зібрала свій досвід та кращі приклади європейських бібліотек, які я відвідала за 18 років. 

Доєднатися до проєкту Regeneration мене запросили, але йшла я з острахом. Я 115 діб перебувала в окупації і після цього мені було складно розмовляти, відкриватися. Адже, перебуваючи на загарбаній території, я не могла ні з ким поговорити, висловити свою думку, емоції. Бо не знаєш, хто поряд і чи не здасть він тебе. 

1 липня 2022 року я виїхала в Кропивницький. Тоді вирішила піти на групову терапію, сподіваючись, що мене вислухають. Але психологиня почала мене жаліти й навіть гладити по руці, хоча мені потрібно було не це. Крім того, після окупації фізичні доторки мені приносили дискомфорт. 

На тій груповій терапії у мені виріс якийсь внутрішній паркан. Відчувалося, ніби на мене дивилися як на клоунесу чи тварину в зоопарку. Я почувалася інакшою і від цього ще більше закрилася в собі. Тому й до програми Regeneration я доєднувалася з острахом – боялася, що мене знову жалітимуть, що я знову буду незрозумілою.

Перші дві зустрічі мені було некомфортно, а на третю я хотіла втекти. Я відчувала, що хочу говорити, але через досвід окупації у мене була установка: не можна говорити. Утім, я переламала себе, почала говорити, розплакалася. І мене не засміяли. Мене не жаліли. Мене мовчки вислухали і сказали: «Подякуємо пані Марині, що вона поділилася своїм болем». І це було, знаєте, як грім серед ясного неба. 

Не варто боятися йти до психологів. Ми всі, як фенікси: можемо або злетіти, або залишитися попелом. Тож я за кожної нагоди казатиму: «Злітайте»

Я побачила, що зі мною у групі були дівчата, яким теж боліло, у яких теж були страхи. І вони говорили про себе, не соромилися. Та й атмосфера на занятті була спокійною, затишною, комфортною. Дуже круто, що це не одна-дві зустрічі, а цілий цикл, розтягнутий майже на три місяці. Я потрошку-потрошку вливалася і вже на п’ятнадцятій, останній нашій зустрічі було дуже сумно. Мені не вистачає наших п’ятничних посиденьок.

Завдяки програмі Regeneration я стала спокійнішою, навчилася не винити себе, не триматися за минуле, а жити тут і зараз. Також почала аналізувати ситуації, які трапляються зі мною: чому так сталося, як подивитися на це з іншого кута тощо. 

Крім того, програма допомогла позбутися болю в тілі. Раніше в мене боліла шия, спина, мені постійно хотілося розтягти хребет, наче ту антену у старих радіоприймачах. А після занять я стала краще почуватися фізично, перестало ломити тіло. І дійсно: ми все життя навантажуємо свою психіку, і з часом ментальні проблеми відображаються у тілі. 

Тож не варто боятися йти до психологів. Ми всі, як фенікси: можемо або злетіти, або залишитися попелом. Тож я за кожної нагоди казатиму: «Злітайте». А якщо не можете зробити це самостійно, зверніться по допомогу. 

Доєднатися до проєкту Regeneration я вирішила після телесюжету. Почула позитивні відгуки від жінок, які вже пройшли програму й відчули, що вона справді допомагає змінити життя. Я активно допомагаю Збройним силам України та родинам захисників і віддаю себе іншим, тож відчула, що потребую підтримки для себе.

Сумнівів перед початком участі не було. Можливо, тому що я прагматична людина: якщо розумію, що мені щось потрібно, то роблю кроки до цього. Перші заняття розпочалися зі знайомства. Ми були різні за віком, професією, місцем проживання. Ведуча запропонувала нам розповісти, хто ми, що нас тримає, звідки черпаємо сили і які очікування маємо. Я сказала, що я українка, суспільно активна і наполеглива.

Мої очікування щодо програми справдилися. Мені було цікаво спробувати тілесно-орієнтовану терапію, про яку я знала мало. Коли відчула вплив на тіло, помітила, як упорядковуються думки, як виникають моменти, які раніше відкладала. Я бачила свої сильні сторони, точки опори, а також те, що потребує опрацювання. Це дає набагато більше відповідей, ніж якби процесу не було.

Тілесна терапія дуже впливає на розслаблення тіла, адже розслаблене тіло – це впорядковані думки. Під час війни ми часто не помічаємо, як живемо у стані постійної напруги, і як це впливає на життя.

Нині я учасниця уже другого потоку Regeneration. Цьогоріч відчуваю більше єдності з групою, бо люди тут схожі за світоглядом і сприйняттям війни. Тренерки різні, підходи відрізняються, і це дає новий досвід. Та й мені комфортніше, бо вже є досвід минулого року.

Загалом я відчуваю результат від програми. Я навчилася приділяти увагу собі. Раніше я була завантажена багатьма завданнями, а тепер можу зупинитися й не соромитися визнавати втому. Я навчилася розслаблятися, знаходити точку опори. Практичні вправи, які ми виконували на заняттях, можна відтворювати самостійно, щоб швидко відновити сили та зняти напругу. 

Я бачу, що такі програми, як Regeneration, важливі для суспільства і для жінок зокрема. Кожна, хто залишилася в Україні, потребує відновлення сил і підтримки від людей, які розуміють її досвід. Слухаючи інших, можна взяти щось важливе для себе, чого б не помітила в інших обставинах. До того ж нашому суспільству потрібно тренувати стійкість, адже попереду складний час. Коли війна закінчиться, нам потрібно бути готовими підтримати тих, хто повернеться з фронту.