Інтерв'ю«Хочемо сприяти розвитку транс руху». Як ГО Resistance допомагає транс людям

Транс люди часто відчувають на собі стигматизацію й цілу низку труднощів у щоденному житті: це перешкоди на різних етапах переходу, неприйняття суспільства, брак інформації та дружніх спеціалістів/ок, а також потребу в соціалізації й підтримці спільноти. Повномасштабна війна поглибила ці проблеми, особливо вдаривши по транс людях із прифронтових територій. Щоби боротися з цими викликами, у 2022 році утворилася Громадська організація Resistance. Організація надає психологічні консультації й інформаційну підтримку транс людям, допомагає отримати гормональні препарати й створює просвітницькі та творчі онлайн- і офлайн-заходи для спільноти. 

Ми поговорили з виконавчою директоркою Камілією Сафаровою й комунікаційним менеджером Сальвадором Стрижем про виникнення та роботу Resistance, найпоширеніші запити, підтримку людей із прифронтових територій і важливість живого спілкування для квір-спільноти. 

Авторка: Олеся Королюк

Про напрями роботи

Камілія: Близько року ми надавали гуманітарну допомогу, але зараз відійшли, лишивши її ситуативною: якщо раптом виникне нагальна потреба, ми до цього повернемося. В основній діяльності ми вирішили зосередитися на психологічній підтримці, освітніх програмах, заходах і покращенні доступу до інформації. Також у партнерстві з Gender Stream та «Інсайт» ми допомагаємо транс людям із безоплатними гормональними препаратами. Це стандартна схема: отримуємо запит, перевіряємо рецепт, наявність препарату й відправляємо людині поштою. 

Один з основних і стабільних напрямів у нас – психологічний сервіс, бо є великий запит на індивідуальні та групові консультації. Ми намагаємося майже безперервно, протягом чотирьох років існування Resistance, забезпечувати психологічну підтримку для спільноти. Хоча ми невелика й вузькоспеціалізована організація, і в нас, у порівнянні з іншими ГО, відносно маленька цільова група, черги на консультації є, і потреба постійно зростає. Однак знайти дружнього/у психолога/иню, чутливого/у до транстеми, який/а знає, як спілкуватися зі спільнотою та розуміється на її проблемах, дуже складно. Для нас важливо, щоб люди під час консультацій почувалися безпечно, і щоб це були якісні послуги. Тому наразі в нас працює лише одна психологиня – не на аутсорсі, а як повноправна членкиня команди. Дуже надихає, коли отримуємо відгук від людей, яким допомогли наші консультації. Для багатьох це перший досвід не просто з квір-френдлі, а з трансінклюзивною спеціалісткою. 

Також, працюючи з нашою спільнотою, ми продовжуємо надавати консультації за принципом «рівний-рівному» – це формат, у якому можна отримати підтримку від людини зі схожим досвідом. Робимо це здебільшого на волонтерських засадах; залежно від потреби підключаюсь я чи інші члени команди.

Сальвадор: Запити спільноти змінюються залежно від ситуації, однак найпопулярнішими лишаються запитання про трансперехід. Людей цікавить, як зробити медичний перехід, де проконсультуватися з юристом/кою, чи є потрібні лікарі, як отримати довідку F64.0 про трансгендерність. Загалом у нас добре працює інформаційна підтримка. Ми пояснюємо, куди можна звернутися, або даємо посилання на наш PerehidBot у телеграмі, де зібрана основна інформація та все про процедуру переходу. Якщо щось незрозуміло, розписуємо детальніше в особисті повідомлення або перенаправляємо до інших організацій чи спеціалістів/ок. 

Зараз додалися нові звернення через закон, який дозволяє виїзд чоловікам до 22 років. Це зовсім свіжа тема, ми самі ще тільки розбираємося, як правильно реагувати в такій ситуації. Загалом якщо з’являється новий запит, на який немає пропрацьованого алгоритму відповіді, ми збираємось із командою й обговорюємо, чи можемо допомогти. Якщо ні – перенаправляємо. Якщо бачимо, що кількість таких звернень зростає, то вже включаємося системніше й розбираємося, як можемо допомогти людям з їхньою проблемою.

Також у нас були заняття з фемінізації голосу – тоді це була унікальна послуга в Україні. Ще ми робили авторський проєкт із документування історії транс активізму: створили вебкомікс на основі інтерв’ю з реальними активістами/ками й зобразили їх у мультяшному стилі. Нещодавно ми організували перший освітній офлайн-захід про культуру ballroom – це субкультура й рух, що виник у США у другій половині 20 століття, насамперед серед темношкірих і латиноамериканських ЛГБТІК+ людей. 

Ми намагаємося включати офлайн-активності: збираємо людей, проводимо заходи. Дуже радує, що зараз ми співпрацюємо з ГО «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права», які надають нам простір для подій, бо інакше проводити щось майже нереально.

Адвокація й консультації це важливо, однак людям також потрібен відпочинок, творчість, реалізація, можливість відволіктися від рутини

Про виклики й роботу в прифронтових територіях

Камілія: Коли ми займалися гуманітарними програмами, більшість людей, які до нас зверталися, були з прифронтових територій. Але й тепер ми продовжуємо отримувати чимало запитів із цих населених пунктів. Зараз ми тримаємо фокус на Запоріжжі, також дуже багато людей нашої спільноти живе в Херсоні й Харкові; маємо звернення з Дніпра, Одеси, Миколаєва, невеликих містечок, селищ міського типу. 

Люди з прифронтових територій потребують комплексної допомоги, й особливо це стосується Херсону, де після окупації зруйнована або понівечена інфраструктура, складно з роботою, доступом до медичних послуг чи навіть чистої питної води. Окрім цього, у цих містах і селах відчувається травма через окупацію й дефіцит базових речей. З прифронтових населених пунктів до нас найчастіше звертаються якраз за психологічними консультаціями. Наша терапевтка повідомляє, що статистично люди з цих територій частіше потерпають від ПТСР. Також люди мають страх аутингу: під час окупації були навіть розстрільні списки, де фігурували як публічні, так і непублічні представники/ці спільноти. Тому прифронтові території – одні з найскладніших регіонів для комунікації. Тут треба обережність і розуміння, що люди можуть бути травмовані. Запитів, що стосуються транспереходу, ми звідти не отримуємо: зробити його за браку спеціалістів/ок і ресурсів дуже складно, тому люди зазвичай для цього їдуть до Києва, де всі ці процеси вже налагоджені.

Водночас знайти ресурси на допомогу людям із прифронтових територій важко. Ті, хто не має справи з реаліями таких населених пунктів, часом мають відмінне бачення ситуації й випускають з уваги, що, окрім політичних і законодавчих змін, людям звідти критично потрібні засоби для життя. Тож при нагоді ми завжди намагаємося транслювати донорам реальні стан речей і потреби спільноти.

Сальвадор: Складно, але дуже важливо комунікувати з людьми з прифронтових територій. Мені у взаємодії з ними в багатьох відчувається сильна тривожність. Люди боялися надсилати довідку про трансгендерність, багато перепитували, сумнівалися, чи дійсно наша організація допомагає. Їм було просто страшно. І це зрозуміло, бо люди травмовані окупацією. Водночас розуміти, що ми можемо їм допомогти, особливо приємно. Коли люди дають про себе знати, відчуваєш полегшення й думаєш: як добре, що з цією людиною все гаразд.

Буває, трапляються складні ситуації. Коли ми роздавали гуманітарну допомогу, деякі люди імітували належність до транс спільноти, щоб отримати щось безоплатно. Коли ми відмовляли, то, бувало, отримували звинувачення, що ми нечесні, не підтримуємо спільноту.

Про стигматизацію транс жінок 

Сальвадор: Так само зараз дуже непроста ситуація зі стигматизацією транс жінок. З одного боку, суспільство поступово стає толерантнішим і дізнається більше про спільноту. З іншого, мілітарна система залишається досить консервативною, тому транс жінок досі вважають перевдягненими чоловіками, які ховаються від служби. Зокрема багато лікарів/ок, які зазвичай не працюють зі спільнотою, особливо в менших містах, відмовляють у допомозі транс жінкам, вважаючи їх «ухилянтами» за замовчуванням. Насправді цисгендерні чоловіки, які намагаються видати себе за транс жінок, дійсно існують. У такий спосіб вони намагаються оминути службу чи виїхати за кордон, і ці випадки сильно впливають на сприйняття спільноти суспільством.

Наприклад, коли я почав викладати фемінізацію голосу й постити про це в соцмережах, почали звертатися чоловіки з проханням записатися на заняття, однак відмовлялися пояснити свою мету. Я не питав напряму, чи вони хочуть виїхати як трансжінки, але багато хто явно шукав саме цього. На пошту організації теж приходять подібні запити: «Проконсультуйте щодо отримання довідки чи проходження ВЛК/ТЦК». Час від часу це виявляється спроба цис-чоловіків виїхати за кордон.

Ми не виключаємо, що серед цих людей дійсно можуть бути транс жінки. Ми ретельно перевіряємо кожен подібний запит, спілкуємося з людиною, ставимо уточнювальні запитання. Зазвичай це видно: транс людина хоч трохи розбирається в темі й знає щось про спільноту. А у випадку тих, хто не є транс жінками, видно, що для них це лише прямий спосіб обійти систему: дізнаються, що теоретично є така можливість виїхати – і вони одразу пишуть, хоча не мають жодних знань чи зв’язку зі спільнотою. Це легко зчитується.

Про плани й внутрішній ресурс

Камілія: Ми отримували багато вдячності від такої роботи, і це нас сильно підтримує й дає ресурс рухатися далі. Наприклад, коли ми відправляли продуктові сертифікати, з різних регіонів приходили фотовідгуки: люди могли купити крупи, картоплю, забезпечити себе продуктами на місяць. Це їх реально рятувало. Коли під час блекаутів і 12-годинних відключень ми надсилали ліхтарі, які ще й працювали як павербанки, особливо відгукувалися люди з маленьких міст і селищ, де не було генераторів чи габів. Такий зворотний зв'язок надихає на подальшу роботу.

Наразі ми починаємо розвиватися в напрямі адвокації. У планах – зробити її одним із ключових напрямів, адже попереду на Україну чекає імплементація МКХ-11 і повна зміна процедури транспереходу – і медичного, і юридичного. Ми маємо включитися в ці процеси. Також хочемо більше офлайну: відкрити трансхаб, ком’юніті-центр, антикафе чи інший формат, щоби створювати безпечні простори для транс людей.

Коли бачиш, що батьки приймають і допомагають дітям із переходом, то справді відчуваєш, що світ змінюється. І від цього прямо метелики в душі літають. Бачиш, що є заради чого працювати

Сальвадор: Мені найбільше болить те, що спільнота зараз дуже потребує комунікації. Дуже важливо мати можливість збиратися, спілкуватися, підтримувати одне одного. Відчуваю велику потребу в офлайн-подіях, але опцій мало, бо фінансування цього напряму, на жаль, не є пріоритетом для донорів.

Щодо планів, то ми також плануємо й надалі розвивати напрям ballroom, який виник саме серед транс людей і геїв, і для нас це ідеальний інструмент соціалізації й об’єднання спільноти через креативність. Загалом ми відкриті до будь-яких ідей від спільноти – творчих, адвокаційних, освітніх. Головне, щоб люди не боялися писати та проявляти ініціативу. Ми завжди допоможемо знайти простір, програму чи інші ресурси, бо хочемо сприяти розвитку транс руху, особливо в час війни.

Я люблю бачити усміхнені обличчя на таких подіях. Буває, підходжу й запитую, чи подобається людині, і коли вона відповідає: «Я в захваті», це завжди заряджає. Є одна особлива історія. У нас є маломобільна дівчина, якій дуже потрібне спілкування. І бачити її усмішку – неймовірно зворушливо. Її мама теж підходила й дякувала за можливість доньці спілкуватися з іншими. 

Загалом мене дуже радує, що дедалі частіше ми чуємо про підтримку транс людей від батьків. Одна мама навіть сама звернулася, щоб я провів консультацію з фемінізації голосу для її доньки. І після занять вона написала: «Дякую, тепер донька щаслива». Це було надзвичайно зворушливо, бо в мене свого часу такого прийняття не було. Коли бачиш, що батьки приймають і допомагають дітям із переходом, то справді відчуваєш, що світ змінюється. І від цього прямо метелики в душі літають. Бачиш, що є заради чого працювати.