КолонкаБути лесбійкою простіше? Що таке гетеропесимізм і чому жінкам соромно мати хлопців

Наприкінці жовтня цього року у Vogue вийшла колонка журналістки Шанте Джозеф під провокативною назвою «Мати хлопця зараз соромно?» У тексті змальовується тренд на приховування своїх партнерів у соцмережах, що, на думку авторки, є свідченням певного зсуву у сприйнятті гетеростосунків. Мовляв, люди (включно із Шанте) не хочуть бачити контент інфлюенсерок з їхніми хлопцями й відчувають до них певну відразу, а блогерки своєю чергою не хочуть видаватися схибленими на своїх партнерах. Тож коли дівчина раптово починає постити фото чи відео з новим хлопцем – від неї відписуються. 

Колонку досі обговорюють, часто критично. Звертають увагу на аргументацію: мовляв, вона недосконала, бо від блогерок відписуються не через хлопців, а через зміну образу й типу контенту, і роблять це часто саме чоловіки. Також критикують те, що загалом описане в колонці явище стосується переважно онлайн-простору й погано застосовується до реальності.

Однак важливо те, що цей текст викликав неабияку реакцію й уже став невеличким культурним феноменом. А ще він вивудив для широкого кола читачів/ок термін «гетерофаталізм». У тексті він згадується побіжно, однак водночас декларує, що гетерофаталізм – це ера, у якій ми зараз живемо. Згадка цього слова вельми важлива, адже цей феномен охоплює набагато більше симптомів кризи гетеросексуальності, ніж підписки-відписки в соцмережах.

Що таке гетеропесимізм

Критика гетеросексуальності – відносно новий тренд, який періодично виринає та збурює інфопростір. Це не просто про скарги на чоловіків чи жінок, на колишніх, побачення та стосунки загалом. Ідеться про саму гетерокультуру та глибинні проблеми в ній.

Гетерофаталізм вживають як синонім до гетеропесимізму – цей термін запропонував дослідник і письменник Аса Серезін у 2019 році. За його словами, це «перформативні відторгнення гетеросексуальності, які зазвичай проявляються у формі шкодування, сорому чи безнадії стосовно досвіду гетеросексуальності». Особливістю цього феномену є те, що гетеропесимісти/ки продовжують ідентифікувати себе як гетеро, далі шукають стосунків чи перебувають у них і рідко вдаються до якоїсь організованої дії задля вирішення проблеми. Та й проблема як така є досить абстрактною. Гетеропесимізм – це настрій і парадоксальний стан гетерокультури, яка буксує на місці, часто не влаштовує самих її представників/ць, але попри все залишається консервативною. Гетеропесимізм – це зізнання, яке чуло багато відкритих сапфічних жінок від своїх гетероподруг: «Я би теж хотіла бути лесбійкою, бо так простіше». 

Хоча посутньо обговорювати це явище почали відносно нещодавно, гетеропесимізм не є чимось новим. Його можна побачити всюди, де ідеалізовані традиційні цінності дають тріщину й розходяться з реальністю. Пригадаймо «бумерські» анекдоти й меми в соцмережах, де висміюються завше емоційні та нераціональні дружини чи ліниві, байдужі до родини чоловіки, а також їхній страх перед шлюбом як перед в’язницею. Чи телепередачі, де гендерні стереотипи використовують на максимум, а за кумедними ідеями про обмін дружинами чи шлюб на день ховається підсилення дуже токсичних патернів. А ще можна пригадати концепцію чоловіків із Марсу й жінок із Венери, а також спроби «знайти підхід до чоловіків» і «зрозуміти жінок», ніби ми маємо справу з прибульцями.

Зараз дехто називає цей розкол «гендерними війнами», звинувачуючи обидві сторони в розпалюванні ворожнечі – так, ніби для вирішення проблеми достатньо просто помиритися. Чоловіки звинувачують жінок у завищених очікуваннях та упередженості, вказуючи на «епідемію чоловічої самотності». Деякі жінки згадують сепаратистські практики феміністок другої хвилі й переймають досвід кореянок із руху 4В, які свідомо відмовляються від стосунків і шлюбу з чоловіками. Крайні форми гетеропесимізму – інцели та фемцелки, чиї субкультури просякнуті відчуттям безнадії та ресентименту.

Гетеропесимізм – це зізнання, яке чуло багато відкритих сапфічних жінок від своїх гетероподруг: «Я би теж хотіла бути лесбійкою, бо так простіше»

Чому ця проблема загострилася саме зараз?

Головною причиною є здобутки фемінізму, частина з яких на сьогодні вже стала достатньо стійким мейнстримом. Деякі жінки усвідомлюють, що шлюб більше не є обов’язковою умовою для виживання. Ба більше – низка досліджень говорить, що чоловіки, імовірно, отримують більше вигоди від одруження, ніж жінки. Нуклеарна сім’я поступово перестає бути основою суспільства, – її місце посідають індивіди, у яких статус стосунків може змінюватися як завгодно. Рухи на кшталт #MeToo проявили масштаби сексуального насильства з боку чоловіків у багатьох сферах, а також показали важливість солідаризації жінок проти спільної проблеми. Як наслідок цих і багатьох інших чинників, між жінками й чоловіками в різних частинах світу зростає розбіжність у політичних поглядах: першим хочеться альтернатив застарілій традиційній системі, другі не бажають підлаштовуватися до змін і шукають опори в консервативних цінностях. 

Культурні нашарування гетеропесимізму криють у собі глибоке роз’єднання, нерозуміння й негативність у бік самих себе та одне до одного. Адже там, де має бути рівність і близькість у стосунках, будуються ієрархії та вириваються прірви. Ці парадигми сприймаються як норма, бо ними просочена культура, вони лежать в основі гендерного виховання дітей із наймолодшого віку. Таким є устрій цисгетеронормативної системи, за яку тримаються, бо поки що немає видимої й очевидної альтернативи.

Чи є рішення?

Рішення можуть походити з напряму гендерних і квір-студій чи квір-культури загалом. Про це частково згадує Аса Серезін у тому самому тексті про песимізм: він звертає увагу на брак академічних досліджень у царині гетеросексуальної культури. І справді, сфера квір-студій була й залишається досить привабливою для вивчень і достатньо нетрадиційною для експериментів, у той час, як гетеросексуальність має порожнечу й репутацію занадто нормальної, навіть нудної. Квір-людям не було чого втрачати, і, можливо, саме тому за останні 80 років ми пройшли чималий шлях до прийняття широкого розмаїття, насамперед усередині самої квір-спільноти.

В основі квір-студій лежить боротьба з іншуванням – усталеними шаблонами хорошого й поганого без розуміння та рефлексії щодо будь-яких альтернативних опцій. Поняття норми й не норми деконструювали та продовжують це робити, щоб уникати маргіналізації та застарілих ритуалізованих традицій, які не працюють у сучасному суспільстві. 

Однак, щоб дійти до деконструкції, потрібно спершу зрозуміти те, як ця структура влаштована, і засумніватися в ній. Таким є процес політизації, важливість якого феміністки минулого століття позначили гаслом «Особисте – це політичне». Мається на увазі, що наші стосунки та приватне життя не існують у вакуумі – вони обумовлені структурами влади в суспільстві та нерівністю, яку вони породжують.

Шанте Джозеф влучно зауважила, що зараз гетерокультура поступово стикається з політизацією – процесом, який уже пройшли інші ідентичності. Ми звикли до того, що є «норма» й умовне відхилення від неї: є «традиційна» й «нетрадиційна» орієнтація, «натурали» та «ненатурали», звичайна сім’я й незвичайна, жінки/чоловіки «від природи» й транс люди. Цей поділ ідентичностей на умовно «нормальні» та «ненормальні» вивчали Джудіт Батлер: ще в 1990-х вони писали про важливість уникання такої бінарності. За ними, цей поділ є штучним: у царині ідентичностей є лише соціальні конструкти, і вже самі люди визначають, які з них є нібито важливішими чи ціннішими за інші. Через вивищення одних над іншими вибудовується система влади, якою є патріархат: для нього важливі незворушні бінарність, гетеронормативність та уявлення про власну природність.

Коли ми починаємо дивитися на гетерокультуру критично й політично – ми усвідомлюємо, що насправді ми всі із Землі, а не з Марсу чи Венери. Ця система стосунків була сакралізована й переоцінена століттями настільки, що тепер не здатна зрушитися з місця. Гетерофаталізм є невеличкою, але вже помітною тріщиною в цій системі. Ця надломленість подає надію й дає сподівання, що гетеросексуальність усе-таки не лишиться «поза політикою», а зможе поступово переосмислити саму себе.

Наші стосунки та приватне життя не існують у вакуумі – вони обумовлені структурами влади в суспільстві та нерівністю, яку вони породжують