Власний досвідСказали, щоб обслуговував клієнтів, як жінка». Транс люди про пошук роботи й адаптацію в колективі

31 березня світ відзначає Міжнародний день видимості трансгендерних людей – день, покликаний привернути увагу до досвіду, прав і щоденної реальності транс людей. В Україні ця видимість часто пов’язана не лише з питанням ідентичності, а й із базовими речами, як-от: можливістю знайти роботу, пройти співбесіду, втриматися в колективі та почуватися в безпеці на робочому місці.

Ми поспілкувалися з транс людьми про їхній досвід працевлаштування, корпоративного життя й пошуку роботи.

 Текст: Руслан Калінін

Михайло

Я працював офіціантом і паралельно барменом. Насправді робота достатньо важка й не надто комфортна, але на той час це було непоганим варіантом. Робота стала першим місцем, де мені було найважче себе проявляти й розкриватися людям довкола мене, бо це більш офіційне середовище, ніж умовне навчання.

Чи відчував я безпеку, коли розголошував на роботі свою ідентичність? Це залежало від колег і клієнтів. У мене був адміністратор гей, з яким нас були схожі проблеми, ми часто обговорювали теми, які навіть роботи не стосуються.

 Для мене він став ментором і безпечною людиною, як мені здавалося, через нашу з ним приналежність до однієї ЛГБТ+ спільноти. Але, дізнавшись про мою ідентичність, він навмисне нагадував, що в мені більше «жіночого», наприклад, у порівнянні з моїм хлопцем, який теж трансгендерний. Тобто відчувався незрозумілий розподіл і відчуття того, що я маю «бути жінкою» на роботі.

 Так само я відчував, що він до кінця мене не сприймає. Були два постійні гості, ми з ними часто обмінювалися своїми переживаннями. Але коли я намагався порушити питання трансгендерності, вони завжди йшли від питання, повністю уникаючи цієї теми.

З початку роботи ми з колегами обмінювалися ніками в Instagram, де в мене стояли займенники й ім’я. Це все довелося прибрати, щоб уникнути зайвих запитань, які я не хотів би пояснювати.

 Наш штат мав дуже швидкий плин кадрів, і нові працівники не встигали зрозуміти, хто я. Якийсь час мені навіть здавалося, що я просто не та людина, яка заслуговує на те, щоб проживати у світі з тими ж правами й можливостями, як цис гетеро люди.

Неодноразово відбувалися неприємні діалоги з колегами, які прагнули не зрозуміти, а «підколоти» мене з приводу моєї ідентичності. Мій камінг-аут новим працівникам майже завжди приводив до неприємних розмов, де на мене дивилися, як на якийсь експонат, ніби я не належу до того самого прошарку суспільства, що й вони. У мене була ситуація, коли я камінгаутнувся своєму колезі – і навіть після звільнення мені прилітали приколи про те, що я «підаробаба», й інші образливі речі.

 Я намагався адаптуватися та змінювати зовнішність, поведінку й маньєризм для моїх цис гетеро колег і клієнтів – і це нашкодило мені. Керівництво на роботі завжди радило мені всміхатися й під час розмови з клієнтами робити голос вище, ніж він звучить зазвичай. Мої чайові зросли після того, як мені запропонували одягнути короткі шорти та зробити макіяж. Що жіночніше я виглядав, то більше грошей мені залишали на чай. Але щойно мені кортіло виглядати на роботі більш маскулінно й не обманювати себе, просто прийти на роботу так, як я ходжу вулицею, кількість зароблених грошей стрімко падала. 

Пояснювати себе часто було дуже важко. Попри молодий і, на перший погляд, прогресивний колектив, мені треба було налаштовувати «гей-радар», щоб просто зрозуміти, чи буде мій новий адміністратор на роботі гомофобом, чи ні

Зараз я думаю, що на наступній роботі я краще буду мовчати, аніж намагатися щось пояснити людям. Доки в мене не буде офіційно змінено ім'я або більш маскулінний вигляд, я не планую робити камінг-аут. Це викликає надто багато проблем і незвичних запитань, не всі з яких ставлять із добрими намірами. Також, я думаю, після переходу ніколи не буду згадувати про своє минуле й узагалі казати колись, що я не цис чоловік.

Найкраща порада для таких трансгендерних людей, як я, – шукати те місце роботи, на якому є великий шанс, що до вас ставитимуться добре. Зазвичай це місця, присвячені окремим темам, особливо мистецтву, які відвідує здебільшого цільова аудиторія. Відсоток гомофобів там зазвичай менший. Клуби, галереї, магазини з продажем товарів для творчості... Я знаю багато трансгендерних знайомих, які працюють саме в таких місцях.

Є онлайн-робота, яка відкриває багато можливостей. Ми живемо в дуже сучасному світі, тому, я думаю, можна не боятися пробувати шукати свою нішу. А ще важливо любити себе й поважати свої особисті кордони.

Роман

Я працюю в медицині, корпоративна структура якої, на диво, досить трансфобна. Особливо в державних лікарнях, де загальна нетолерантність є нормою у спілкуванні персоналу між собою. Якщо ти чимось вирізняєшся йу тебе якась риса, за яку можна зачепитися – за це обов'язково зачепляться.

Я зараз живу «в шафі» повністю. Про мою трансгендерність ніхто з роботи не знає, тому що це прямо вплине на мій кар'єрний шлях. Якщо після того, як я два роки ходив на свою роботу, бачив там одних і тих самих людей, зараз прийду й скажу, що я трансгендерний чоловік, вони відчують якийсь кринж від мене, перестануть сприймати серйозно.

Спочатку намагатимуться переконати мене, щоб я передумав. Потім просто сміятимуться з мене й обговорюватимуть пошепки. І єдина моя риса, яка залишиться в колективі, це «та сама дивна дівчинка».

У мене в профілі раніше, до того, як пішов на цю роботу, стояли мої правильні займенники. І в TikTok, і в Instagram, і в Telegram, тобто майже всюди можна було побачити, як до мене правильно звертатися, що люди й робили, допоки я не прибрав ці займенники, тому що потім почалась робота й на мене підписались багато моїх колег. Якщо я заблокую їх, але забуду про когось, то ця людина може побачити профіль і розповісти іншим про нього, після чого вже почнуться незручні запитання.

Тому мені легше було ухвалити інше рішення – просто прибрати займенники. Навіть коли я пишу якісь пости, уникаю гендерно забарвленої лексики. Робити собі гірше місгендерингом я не хочу, але й називати себе правильно не можу. Тому просто стараюся не використовувати гендерні закінчення.

На роботі в мене є багато колег мого віку, ми дуже класно спілкуємося, але я не можу їх додати у свій інфопростір. Він побудований так, щоб там усі знали мої займенники й зверталися до мене відповідно. Тож не хочу, щоб вони про це знали, бо обов'язково буде якась дивна реакція.

Я колись працював у місці, де всі зверталися до мене на «вона». Якось ми прийшли туди з моєю подругою, яка звернулася до мене на «він», як зазвичай. Просто запитала: «Ти взяв нам кави?» Хоч я не думаю, що це прямо хтось сильно почув, але мені стало дуже страшно через те, що зараз почнуться запитання від колег, на які я не зможу відповісти. Тому коли ми приходимо до мене на роботу, я завжди кажу друзям, що зараз ми називатимемо мене тільки «вона».

Знаю, що більшість із моїх колег не змогли би нормально працювати зі мною, якби знали про мою ідентичність. Ніхто б, наприклад, не довіряв мені стажистів, якби я почав відкрито жити як транс чоловік, тому що «хтось може подумати щось не те». Навряд чи я взагалі отримав би посаду, оскільки працівники в нашій сфері – обличчя компанії.

Колись у житті я хочу, щоб у мене була робота, де я можу жити відкрито й почувати себе безпечно. Але якщо я зроблю камінг-аут зараз, більше не буду себе там комфортно почувати та врешті просто піду з посади за власним бажанням.

На цьому етапі життя я тимчасово посунув свій комфорт. Мені довелося переїхати від батьків, треба було за щось працювати, тому обирав роботу терміново. На моїй нинішній посаді я отримую зарплату, якої мені поки що вистачає. Я не можу цього різко позбутися, мені просто банально не буде за що жити. 

Я думаю, що питання толерантності серед працівників варто починати порушувати не на роботі, а набагато раніше, під час навчання. І виключати з цієї галузі транс людей не можна, тому що ми – частина світу, частина цієї структури. Просто на роботі це іноді особливо жахливо відчувається.

Ми теж хочемо працювати в комфорті. До того ж наша кваліфікація абсолютно нічим не відрізняється від інших спеціалістів. Будь-яку людину можна навчити медицини, якщо вона цього хотітиме й матиме до цього хист. Ми живемо у світі, де рівень знань не залежить від голосу, зросту, статі та якогось гендерного маркера.

Руслан

Моя основна галузь – це журналістика, але за останні кілька років я встиг отримати досвід у різних місцях роботи, не пов'язаних із фахом. І майже всюди мої співбесіди та перші етапи роботи проходять не так, як у більшості людей.

Важливо згадати, що живу я як чоловік, попри те, що документи ще не змінив. Під час влаштування на роботу у сфері обслуговування я зазвичай просто нікому не розповідав про свою ідентичність одразу. Перешкодою цьому часто ставала банківська картка. Ім’я на ній відрізнялося від того, як я представлявся. Щоразу від моменту отримання посади до першої зарплатні я просто сподівався, що коли керівництво розсилатиме працівникам гроші, то не поставить мені ніяких запитань. 

Під час формування резюме та CV для роботи за спеціальністю в мене теж виникали певні непорозуміння. Річ у тім, що деяка кількість матеріалів мого авторства підписані моїм деднеймом. Ну от як пояснити роботодавцю, що я лінкую матеріали якоїсь пані з моїм прізвищем і кажу, що вони мої? Одразу дописувати «до речі, я трансгендерний, і це мої матеріали» в резюме? Чи уточнювати, уже якщо з'являються запитання? А якщо я не хочу, щоб вони з'являлися?

Свою ідентичність у корпоративному середовищі я згадую нечасто, але іноді це прямо стосується таски, яку я виконую, або запитання, яке міг би пояснити/уточнити як мінівікіпедія у справах трансгендерних людей. Ця позиція мені подобається, оскільки я люблю свою спільноту й пишаюся можливість бути її голосом. Але все це стало можливим лише після отримання посади в безпечному професійному середовищі, де я можу перебувати без страху, який би впливав на мою працездатність.

Я розумію, наскільки мій випадок винятковий, оскільки майже ні в кого з моїх знайомих не було змоги зробити перехід одразу після повноліття й піти в стелс (Stealth (стелс) – це стан, коли транс людина живе у своєму справжньому гендері, не розголошуючи факт своєї трансгендерності.)

Я вважаю, що маю використовувати положення, яке мені надає моє френдлі робоче середовище, для висвітлення проблем тих, чиї робочі умови не передбачають навіть можливості безпечно назвати своє справжнє ім'я. Усі трансгендерні люди мають право на хорошу роботу без дискримінації, і я зроблю все можливе для наближення моменту, коли це стане реальністю.