Власний досвід«Шкода витраченого часу»: це лесбійки, які зустрічалися з чоловіками
Історії упереджень і пошуку себе
Не всі лесбійки усвідомлюють свою ідентичність одразу – через внутрішні й зовнішні упередження та гомофобію в суспільстві деякі жінки проходять тривалий шлях пошуку себе. Частиною цього шляху можуть бути стосунки з чоловіками, навіть якщо вони не приносили задоволення. Причинами цього може бути тиск гетероцентричного суспільства, патріархальні уявлення про «правильні» життєві етапи та брак репрезентації ЛГБТКІ+ в культурі.
Ми поспілкувалися з лесбійками, які зустрічалися з чоловіками до того, як прийняли себе такими, як є.
Текст: Леся Королюк
Ілюстрації: Граб Анастасія
Вероніка
20 років
Я почала усвідомлювати себе лесбійкою зовсім нещодавно. У підлітковому віці я вважала себе спочатку асексуальною, бо тривалий час узагалі не відчувала ніякої закоханості до інших людей. Пізніше зрозуміла, що почуття все-таки були, хоча й не зовсім очевидні, та й сприймала я їх як дивні. Я б назвала взаємини того періоду чимось на кшталт лесбійської дружби.
У 19 років у мене почалися стосунки з хлопцем. Спершу ми спілкувалися в інтернеті, він сподобався мені як людина, був справді класним. Через те, що я не звикла до того, що бувають адекватні хлопці, з якими приємно проводити час, я інтерпретувала свої переживання як закоханість. Тоді я відчувала «метелики» в животі – на той момент не зовсім знайомі мені емоції, які однаково вважала проявом романтичних почуттів. Зараз розумію, що, найімовірніше, це було просто хвилювання через щось незвичне й нове в житті.
Ми зустрічалися певний час, а коли справа дійшла до інтимних стосунків, я зрозуміла, що точно цього не хочу. Одна думка про те, щоб займатися сексом із чоловіком, викликала в мене відразу й максимальний дискомфорт. Я подумала: «Не хочу цього настільки, що уникатиму за будь-яку ціну».
На період, поки ми були у стосунках, я вважала себе бісексуальною. Та коли ми розійшлися, я остаточно зрозуміла, що чоловіки мене не цікавлять. Я визнала, що маю сексуальний і романтичний потяг до жінок, і більше не буду це ігнорувати чи применшувати.
Гадаю, раніше в мені була певна форма внутрішньої гомофобії. Мені соромно за це, але більше звинувачую в цьому суспільство, у якому виросла та чиї цінності ввібрала в себе.
Раніше я не могла прийняти, що взагалі можу зустрічатися з дівчиною – це видавалося дивним і неприйнятним.
Зараз, здається, деякі упередження залишаються в мені. Наприклад, я визнаю, що мені досі трохи незвично бачити дуже маскулінних лесбійок, вони викликають у мене асоціації зі стереотипами про сапфічних жінок.
Коли я прийняла свою орієнтацію, мені стало легше в багатьох аспектах. Для мене сексуальність – це не лише про те, що мені подобаються дівчата, а й про певний стиль життя та сприйняття світу. Наприклад, раніше я, хоч і не бігала за хлопцями, але мала ідею про те, що повинна бути фемінною та вписуватися в стандарти зовнішності й поведінки для жінок. Тепер зрозуміла: оскільки я і так не вписуюся в суспільну норму, то й немає чого втрачати. Я можу бути дивною, фарбувати волосся в усі кольори веселки й ні під кого не підлаштовуватися. Я однозначно стала щасливішою.
Оксана
(ім’я змінене)
35 років
Раніше я публічно ідентифікувала себе як гетеросексуальна жінка. Загалом не часто рефлексувала на цю тему, бо прагнула пристосуватися до оточення і його вимог бути як «нормальна» більшість. Думок, що я, можливо, лесбійка, не виникало доволі довго, хоча й були знаки. Та все ж, попри це, завжди підтримувала ідеї рівних прав для всіх і нерідко вступала в суперечки, коли йшлося про насильство над представниками ЛГБТКІ+ спільноти або звучали принизливі жарти з вайбом тюремного жаргону.
Згадую, що в дитячому садочку я «обрала» найприємнішого хлопчика, з яким було цікаво гратися, і змусила пообіцяти одружитися зі мною. Здавалося, що це був легкий шлях: зробити швидкий вибір і більше не стикатися зі складнощами у стосунках. Цей патерн у мене продовжувався десятиліттями. Я обирала найкращих з-поміж гірших варіантів і розвивала з ними стосунки. Це були чоловіки, з якими можна було поговорити про щось, крім стереотипних «чоловічих» занять; вони мали емоційний інтелект, м'який характер, цікаві інтереси. Усе це робило мої стосунки якщо не суперщасливими, то стерпними для співіснування та дружби без суму й конфліктів. Я думала, що, оскільки можу толерувати чоловіка в сексі, значить мені це насправді подобається. Також мені хотілося відповідати очікуванням батьків. Вони мені дозволяли багато, і через це в деяких випадках я готова була поступитися, експериментуючи із зовнішністю, але не з орієнтацією.
Остаточно я зрозуміла, що мене зовсім не приваблюють чоловіки, тільки після відчайдушного побачення та поцілунків із жінкою. Звучить типово, але поки не спробуєш, буває важко щось насправді зрозуміти.
Проте не раджу нікому робити так просто заради експериментів, якщо інша людина не погодилася на цей формат.
Я мала в собі внутрішню гомофобію й цілу низку упереджень щодо лесбійок. Було уявлення про них як про маскулінних персонажок і жінок, які вдягаються по-хлопчачому й зустрічаються лише з подібними собі. Я ж такою не була ні в дитинстві, ні в підлітковому віці, а ці стереотипні образи мене відштовхували, як і маскулінність загалом. У моїй юності було недостатньо хорошої репрезентації лесбійок. Усі фільми за їхньої участі закінчувалися сумно, тому не хотілося йти цією доріжкою. Простіше було обрати не поганого, не тупого й не жорстокого чоловіка та жити собі життя.
Якось почула від когось, що жінка нібито стає лесбійкою через травму від насильства з боку чоловіка, наприклад, батька. У підлітковому віці це змусило мене думати, що я не можу бути лесбійкою, бо ні насильства, ні інших проблем із батьком у мене не траплялося. Навпаки, він був для мене прикладом адекватного чоловіка й задав високу планку для спілкування з іншими.
Також чула стереотип, що лесбійки – це просто «неправильні» жінки, у яких багато «чоловічої енергії». Можливо, хтось із міленіалів пам'ятає популярність духовних практик і різних гуру, які казали нормальним емансипованим жінкам, що вони недостатньо фемінні й мусять виправитися. Зараз такого вже, на щастя, менше.
Був ще й стереотип про те, що лесбійки нібито ненавидять чоловіків. Особисто в мене немає ніякої злості щодо них. На моєму шляху я частіше підтримувала чоловіків емоційно та дружньо, ніж намагалася якось принизити чи конкурувати з ними.
Я дозволила собі усвідомити, що мені подобаються лише жінки, тільки після розставання з чоловіком, з яким була у стосунках 6 років. У них мені було комфортно, і якийсь час я навіть думала, що мені дуже пощастило зустріти приємну версію чоловіка, яку я можу поважати й любити. Наші стосунки були взірцем серед друзів, багато інших жінок запитували в мене поради. Коли партнер ініціював завершення стосунків, це було для мене травматичною подією, адже я шкодувала про витрачений час і старання. Проте зараз я вдячна йому за те, що він вчасно послухав себе й наважився на цей крок. Після розставання вирішила, що тепер вільна робити що завгодно, навіть якщо це в моїй голові небезпечно чи тупо.
Усвідомлення своєї орієнтації було усвідомленням моєї свободи, від якої змінилося багато чого. Я стала сміливішою і яскравішою. Це дало мені змогу проявляти до жінок увагу, про яку мріяла. Я стала добріше ставитися до себе. Мої стосунки з коханою, а тепер уже дружиною, відкрили для мене зовсім інший рівень ніжності та близькості. І дивним чином моє спілкування з чоловіками стало більш зрозумілим, рівноправним, без сором'язливості чи потреби їм подобатися. Стало простіше відстоювати свої кордони.
Найближчі друзі першими дізналися про мої стосунки з жінками. Ніхто з них не засудив це, але дехто спочатку думав, ніби це просто експеримент і проживання кризи. Один знайомий навіть якось сказав мені, що я «награюся і ще знайду собі нормального мужика». Батьки дізналися значно пізніше, коли в мене з'явилася постійна партнерка. Батько пережив цю подію легше, ніж мати, але загалом я дуже їм вдячна, що вони не відвернулися від мене та згодом підтримали. Я довго боялася їм зізнатися та працювала з психотерапевткою, щоб спромогтися на адекватний діалог.
Ми з партнеркою разом уже доволі довго, нещодавно одружилися, бо маємо таку можливість за кордоном. Я досі приховую особисте життя від деяких людей, наприклад, далеких родичів і колег. Не хочу відповідати на тупі запитання й боюся, що вони почнуть лізти до моїх батьків і тиснути на них своїми переконаннями.
Я не бачу потреби перед кимось виправдовуватися, доводити, що я справжня лесбійка, і розкаюватися через те, що раніше зустрічалася з чоловіками. Також я не звинувачую чоловіків у тому, що мусила вступати в гетеростосунки. У цю гру в доведення чогось іншим я вже грала й більше не збираюся. Серед жінок, з якими я зустрічалася, також були ті, хто раніше мав стосунки з чоловіками, але я не вважаю їх через це гіршими. Якщо ми будемо булити своїх, то нічим не відрізнятимемося від тих, хто маніпулює гріховністю.
Катерина
30 років
Певний час я була в роздумах щодо того, як себе ідентифікувати. Не була певна, що гетеросексуальна, і мала багато запитань до самої себе та своїх переживань. У мене були стосунки з чоловіками; я їм завжди подобалась, але не думаю, що вони подобалися мені. Водночас, коли замислювалась над цим, мені було також складно уявити довгострокові стосунки з жінками. Звісно, у мене була цікавість до них, проте я до певного моменту не давала їй розвинутися в щось більше. Зараз розумію, що сигналів щодо моєї сексуальності було дуже багато, вони були помітними ще з дитинства. Я згадую акторок і моделей, які мені подобалися, чиї фото я зберігала в себе на комп’ютері, проте всі ці знаки я пропускала. Адже не так просто, особливо в юному віці, відрізнити бажання бути як інша людина та бажання бути з нею в романтичному плані.
У юному віці я не бачила ніякої репрезентації лесбійок. В інфопросторі, у медіа, на телебаченні вона була практично нульова. Мені не було на що спертися під час пошуку себе, не було кому поставити запитання, які накопичилися всередині. Мабуть, моїм першим знайомством з ідеєю жіночої гомосексуальності були чутки про те, що моїй шкільній знайомій нібито подобаються дівчата. Цей випадок викликав тоді у 12-річної мене багато цікавості. Тому я досліджувала себе, як могла, часом самотужки щось додумуючи.
У старшому віці я змушувала себе зустрічатися з чоловіками. Хоча в мене було з ними багато стосунків упродовж життя, вони мене не задовольняли. Я завжди відчувала, що це не зовсім моє.
У мене ніколи не було особливої цікавості до чоловіків, вони мене не збуджували, стосунки з ними не приносили ніякого задоволення. Єдине, що мені подобалося – це те, що я подобаюся їм.
Також мені здавалося, що так має бути, що це нормально. Тож я продовжувала знайомитися й розвивати взаємини, бо думала, що в якийсь момент усе-таки знайду чоловіка, який мені сподобається. Так я вступила у стосунки з хлопцем, які протривали 2,5 роки та за якого потім вийшла заміж. Перед цим у мене були тимчасові стосунки з дівчиною, проте я свідомо обрала партнера, бо вважала, що так було правильно. Одразу після весілля я зрозуміла, що точно не хочу цього, тому шлюб протривав лише місяць, упродовж якого ми розлучалися.
Після чергової серії швидких і невдалих стосунків із чоловіками я вирішила, що далі так продовжуватися не може, тож треба з цим закінчувати. Визнала, що з хлопцями в мене не складається, і спробувала більше зустрічатися з жінками. У мене не було якогось одного «вау»-моменту, проте з часом і досвідом почала усвідомлювати, що з жінками мені набагато краще, я відчуваю більше цікавості та збудження. Я зрозуміла, що чоловіки, хоч і не викликають у мене відрази, але й не захоплюють і не подобаються мені. Я можу вважати когось із них симпатичними, проте в мене абсолютно не виникає бажання з ними зближуватися. Зараз я одружена з жінкою.
Якби я народилася років на 5–10 пізніше, усе, гадаю, могло би бути по-іншому. Можливо, я, зростаючи, бачила би більше репрезентації й видимості квір-людей, мала би менше упереджень, не думала би, що «так у всіх» і не примушувала би себе вступати у стосунки, де не почуваюся добре. Зараз я шкодую про втрачені час і зусилля, які в мене пішли на вмовляння себе бути у стосунках із людьми, на яких мені було байдуже. Хоча я все ще молода, мені вже ніколи не буде 20 років.