Власний досвід«Він також заслуговує на особливий момент». Це жінки, які зробили пропозиції чоловікам

Багато чого змінилося або змінюється в тому, що ми очікуємо від жінок або чоловіків: жінки офіційно працевлаштовуються, чоловіки отримали змогу брати декретні відпустки, хатні обов’язки ділять навпіл, як і чек у ресторані. 

Навіть у таких, здавалося б, непорушних стовпів, як одруження, також відбуваються зміни – наприклад, усе більше жінок відмовляються змінювати своє прізвище після одруження. Проте один з аспектів досі лишається доволі незмінним – хто саме має ставати на одне коліно?

Героїні нашого матеріалу вирішили піти проти традиційної відповіді та зробили пропозицію самі. Розпитали, що їх надихнуло на такий крок і як проходила підготовка до пропозиції. 

Текст:  Анастасія Микитенко

Катерина

30 років

І ось, доки я вантажила свої речі в машині, я вирішила, що більше не хочу чекати, хочу бути з ним усе життя.

Ми з моїм чоловіком працювали в одній компанії, так і познайомилися. Потім почали зустрічатися, два роки прожили разом перед тим, як я зробила йому пропозицію. Я не з тих дівчаток, які мріють про весільну сукню та пишне свято любові, проте мій чоловік змінив моє ставлення до шлюбу. У якийсь момент я зрозуміла, що це та людина, з якою я хочу старіти й бути разом до кінця своїх днів. 

А потім почалося повномасштабне вторгнення. Ми зустріли його у двох різних куточках України: я в Івано-Франківську, він – у Києві. Доки він їхав до мене, я ледь не посивіла, чекаючи. А потім він таки доїхав і наступного ранку сказав, що мені варто виїхати, бо так буде безпечніше. 

І ось, доки я вантажила свої речі в машині, я вирішила, що більше не хочу чекати, хочу бути з ним усе життя. Ось так, стоячи біля смітників, готуючись поїхати з країни, не знаючи, що буде завтра, я вирішила запитати, чи одружиться він на мені. Я не ставала на одне коліно, не мала навіть обручки, але вирішила, що зараз це дуже потрібно. Я розуміла, що не можу нічого змінити, ні на що більше повпливати, окрім як бачити цього чоловіка поруч із собою. 

У той момент усе здавалося таким правильним, я взагалі не думала, що якось же все має бути за правилами 

Він сказав «так», ми домовились одружитися, щойно я повернуся. Як виявилося, він збирався робити пропозицію, але я його трошки випередила. За два тижні я повернулася, чоловік оформив документи й уже 11 березня, під звук сирен, нас оголосили чоловіком і дружиною. 

Серед моїх знайомих чи друзів ніхто не робив пропозицію чоловікові. Проте в той момент усе здавалося таким правильним, я взагалі не думала, що якось же все має бути за правилами – з довгим плануванням, красивою локацією, фотографом у кущах, обручкою. Я просто зробила так, як хотіла на той момент. 

Зараз я не приховую того, що пропозицію зробила саме я. І ні в кого немає якоїсь дивної реакції, усі розуміють, чому в той момент усе склалося саме так. А я люблю переказувати цю історію.

Вероніка

34 роки

У нас із самого початку все не було традиційно.

Ми з моїм майбутнім чоловіком познайомилися 10 років тому на роботі, але жили в різних країнах. Згодом ми переїхали в одну країну разом і почали зустрічатися. 

У нас із самого початку все не було традиційно. Ми міжнародна пара, і в країнах Західної Європи уявлення про гендерні ролі зовсім різні. Хоча я й заробляла достатньо, я однаково звикла, що в Україні хлопці платили на побаченні, а ми платимо порівну. У побуті він за замовчуванням бере на себе половину хатніх обов’язків, і це також було щось незвичне для мене, але я шукала саме такого хлопця.  

За п’ять років нашого життя як пари зайшла мова про пропозицію. Хоча я і була відкрита до нового досвіду, у мене були свої упередження щодо того, як усе має бути, «за класикою» – і від того, що говорили мої рідні, і від того, як пропозицію завжди показують у соціальних мережах. Я уявляла якийсь великий сюрприз від партнера, усі ці здоровезні букети квітів або якесь незвичне місце, проте ми обговорили наші бажання завчасно й вирішили робити інакше. Спочатку мені це здалося дивним, проте потім я зрозуміла, що те, що ми обрали, навіть краще, бо ця історія з пропозицією буде нашою спільною. 

Отож ми почали говорити. Партнер поділився, що відчуває досить багато тиску, що має зробити все ідеально й що все залежить тільки від того, як він упорається. І ми почали думати, як це можна змінити – домовилися, що зробимо пропозицію одне одному. Першою її зробила я. До цього я ніколи не думала про те, що колись буду робити пропозицію сама. У мене спочатку був креативний блок, тому що це не те, до якої ролі мене готували більшу частину мого життя, і я теж боялась зробити поганий сюрприз. Проте це був новий незвичний і цікавий досвід для мене, і мені сподобався цей процес підготовки. 

Не варто концентруватися на тому, як заведено, варто лише робити те, чого хочеться вам обом. 

Тож я обрала джазовий концерт для «розігріву», а потім ресторан на даху з гарним садом і краєвидом на вечірнє місто, підготувала промову, що насправді була найемоційнішим моментом пропозиції. Він не любить носити каблучки, тому я подарувала йому запонки на замовлення, які він одягнув на наше весілля. А він зробив пропозицію, стилізувавши її під мою улюблену комп’ютерну гру. Наші пропозиції були дуже різні, проте однаково приємні та щемливі. Хоча ми й знали, що будемо робити пропозицію, проте не розповідали одне одному, як саме, тож частка приємної несподіванки таки лишилася. 

Своїй родині я здебільшого не розповідала всі деталі, тому що їм і так дивно, що я переїхала в країну з іншим менталітетом і що, за їхніми мірками, ми така собі нестандартна пара. Друзі з України дивуються, що я робила пропозицію, і одразу починають лише більше розпитувати, що він для мене зробив, чи гарну обручку обрав. 

Друзі звідси думали, що це прикольна ідея. До речі, попри те, що в Західній Європі жінки та чоловіки більш рівноправні в стосунках, пропозицію частіше робить саме чоловік. Тому і для моїх друзів звідси це однаково було щось нове.  

Мені здається, пара повинна сама вирішувати, як їм комфортніше. Якщо комусь подобається отримувати пропозицію, то це супер, а для нас такий спосіб спрацював краще. Не варто концентруватися на тому, як заведено, варто лише робити те, чого хочеться вам обом. 

Анастасія

25 років

Мені так захотілося, щоб він також відчув таку ж турботу, таку ж теплоту

Ми познайомилися на круїзному кораблі. Я – акробатка, а він музикант. Якось ми робили шоу з живою музикою, тоді Сантьяго мене вперше побачив і пізніше сказав, що закохався в той самий момент. Під час репетицій ми все більше знайомилися, а з часів прем’єри вже були нерозлучні. 

Коли й на землі живемо, і на кораблі працюємо, то намагаємося бути однією командою: підтримуємо одне одного, коли в когось важкий день, ділимо хатні обов’язки. І коли він зробив мені пропозицію, мені так захотілося зробити йому приємне у відповідь. 

Він дуже постарався – влаштував фотосесію, на якій і зробив пропозицію, а коли я сказала «так», то нас підбігли привітати мої друзі. Місце було чудовим, я бачила, як він хвилювався та хотів, щоб усе пройшло добре. І в той момент щастя мені так захотілося, щоб він також відчув таку ж турботу, таку ж теплоту, щоб він мав свій особливий момент, де все тільки для нього.  

Це була зовсім протилежна пропозиція – його була чітко продумана, з усіма нашими друзями, а моя була дуже інтимна, лише для нас обох. 

Отож на наступний день я купила йому годинник (він їх дуже любить носити) і повела його на корабель, де ми вперше зустрілися. Це була зовсім протилежна пропозиція – його була чітко продумана, з усіма нашими друзями, а моя була дуже інтимна, лише для нас обох. Я сказала, наскільки я ним захоплююсь, як сильно його люблю й наскільки мені з ним неймовірно, комфортно, спокійно. Я згадала наше перше побачення тут і сказала, що досі пам’ятаю, як горіли його очі, як щиро він посміхався, доки слухав моє кожне слово. Я сказала, що він уже знає, що я хочу вийти заміж за нього, але вважаю, що також маю його рівноцінно запитати, чи хоче він одружитися зі мною. Він зрадів, як дитина, і, звісно, прийняв мою пропозицію. Тепер він носить тільки цей годинник, робить це щодня, як і я з його обручкою. 

Усім, кому я розповідала, дуже сподобалася ця ідея, усі підтримали мене. І в тому, якими різними були наші пропозиції, і в тому, що чоловіки також заслуговують на щось особливе. 

Ми поки ще не одружені офіційно, але в наступному місяці буде розпис на кораблі. А колись я мрію повернутися з ним у Запоріжжя та відгуляти повноцінне весілля там, щоби запросити всю свою родину, яка весь цей час підтримує мене здалеку. Бабуся вже вишила мене рушника, вони всі на мене дуже чекають, і я також за ними сумую.