Власний досвід«Було страшно, але усвідомила, що займатимуся саме цим». Я працюю в групі пошуку полеглих
Розмова з військовослужбовицею пошукової групи Катериною Ротаренко
За статистичними даними наших втрат в умовах війни стоять тисячі історій людей, які мали власні родини та життєві плани. Пошук і поховання полеглих є важливим завданням, адже це дає спосіб вшанувати памʼять загиблих. Разом із тим це фізично та психологічно важка робота, що передбачає постійне зіткнення зі смертю та складнощі в ідентифікації безвісти зниклих людей.
Ми поспілкувалися з військовослужбовицею пошукової групи Катериною Ротаренко про те, як в умовах війни відбувається пошук полеглих тіл, що ускладнює цей процес і яких правил необхідно дотримуватися під час ексгумації тіл.
Текст: Ольга Дуденко
Катерина Ротаренко
військовослужбовиця пошукової групи
Після першої зустрічі з тілами та смертю я вирішувала для себе, чи зможу працювати в цій новій реальності
Робота пошукової групи волонтерів Воєнно-історичного центру «Пам'ять і слава» в Гуманітарному проєкті ЗСУ «НА ЩИТІ»розпочалася з квітня 2022 року, і 9 місяців я була її волонтеркою. Я допомагала на підготовчому етапі: це й підготовка та купівля необхідного обладнання чи речей, і пошук благодійників, які допоможуть у конкретних потребах, офісна робота менеджеркою, збір групи, допомога керівнику групи в усіх організаційних питаннях.
Робота з тілами для мене розпочалася після деокупації Харківщини, під час відрядження до Ізюмського району. Після першої зустрічі з тілами та смертю я вирішувала для себе, чи зможу працювати в цій новій реальності. Було страшно, важко фізично й морально, але чітко усвідомила, що буду займатися саме цим.
У березні минулого року частина команди волонтерів мобілізувалася, тому була створена позаштатна група пошукових та евакуаційних заходів при Регіональному управлінні Сил ТрО «Південь». Коли бачиш, що завдяки роботі нашої команди людина повертається додому, знаходить своє ім'я, усвідомлюєш, що пам'ять про неї та цю страшну війну передаватимуть нащадкам. Рідні знайдуть спокій у тому, що змогли поховати, що є могила, куди можна прийти. Немає нічого страшнішого за статус «безвісти зниклий».
Як відбувається пошук тіл полеглих
Це досить складна процедура. Усю інформацію акумулюють у Центральному Управлінні Цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ. Вони повністю координують пошукову діяльність і визначають завдання для пошукової групи із зонами роботи, терміном і безпосередньо локаціями, де треба відпрацювати. Що більше даних про безвісти зниклих, то більше шансів їх знайти. Серед таких даних – перебіг бойового зіткнення, обставини, локація, особливі прикмети людини.
Пошук відбувається в лісосмугах, перевіряють окопи, бліндажі, підбиту техніку
Важливо розуміти, що бригади самостійно евакуюють полеглих, але це не завжди можливо, на це впливає багато чинників. Зокрема, перебіг бойових дій – банально немає можливості повернутися за загиблими через щільний обстріл противника. Буває так, що люди не повернулися з бойового завдання, бо їх узяли в полон, і, якщо це ніхто не може підтвердити, їх вважають безвісти зниклими.
Пошук відбувається в лісосмугах, перевіряють окопи, бліндажі, підбиту техніку. За допомогою безпілотників здійснюють обстеження з неба полів і місць, куди за певних обставин не можна під'їхати чи підійти фізично. Окрім цього, ми також шукаємо тіла окупантів, які йдуть на обмін, – мертві на мертвих.
Пошукова робота виконується в супроводі саперів. Маючи приблизну локацію, пошукова група поступово розширює зону пошуку, на декілька кілометрів. Також ведуться пошуки в розбитих населених пунктах, перевіряються підвали та частково вцілілі споруди. Ми проводимо опитування місцевого населення, військових, яких зустрічаємо. Часто під час такого спілкування можна зібрати чимало цінної інформації, яка допомагає в подальшому пошуку. Періодично до пошуків залучають кінологів: наприклад, коли є інформація, що були загиблі, а візуально їх знайти не вдається, або коли будівлі завалені після прильотів.
Ти не знаєш, у якому стані знайдеш тіло, інколи доводиться працювати з декількома загиблими на одному місці
Процес ексгумації тіл
Загалом процес ексгумації має такі етапи:
- Перевірка локації на вибухонебезпечні предмети (саме тому до роботи залучають саперів);
- Визначення меж поховання;
- Зняття поверхневого шару ґрунту;
- Зачистка залишків тіла;
- Фотофіксація;
- Вилучення тіла;
- Перевірка на наявність документів, жетонів, татуювань, особистих речей, які можуть допомогти в подальшій ідентифікації;
- Повторна фотофіксація.
Після ексгумації тіла (рештки) транспортують спеціальним автотранспортом до відділу СМЕ (судово-медичної експертизи), де проводять подальшу експертизу. Пошукова група про результати ексгумаційних робіт не повідомляє, адже це відповідальність Національної поліції України.
Правила, яких треба дотримуватися під час ексгумації
Під час ексгумації необхідно дотримуватися техніки безпеки й вимог гуманітарного права стосовно тіл загиблих у військових конфліктах. Працюючи на деокупованих територіях, слід памʼятати, що там є багато вибухонебезпечних предметів.
Важливими є спеціалізований одяг та обладнання, яке мусить мати фахівець під час роботи. Це засоби індивідуального захисту: маски, рукавиці, костюми, гумові чоботи, бахіли; спеціалізовані інструменти – лопати, щупи тощо. Під час ексгумації ми використовуємо чимало приладдя залежно від стану тіл, із якими працюємо.
Опускати руки я собі не дозволяю, бо на мені багато відповідальності
Психологічна складність роботи
Робота з тілами та рештками загиблих, безумовно, відбивається на психологічному стані будь-якої людини. Ти не знаєш, у якому стані знайдеш тіло, інколи доводиться працювати з декількома загиблими на одному місці. Смерть – це завжди біль і розпач.
За більш як півтора року пошукових місій ми підходимо до цього з професійної точки зору, кожен пошуковець має свої внутрішні важелі, які тримають його. Ми відточуємо свої навички, опановуємо нові методи пошуку, проходимо відповідні курси та розвиваємося. Це курси підвищення кваліфікації й оновлення знань від Міжнародного комітету Червоного Хреста, ДСНС та інших спеціалістів, які мали досвід роботи з тілами загиблих в інших збройних конфліктах.
Важливо після експедиції знайти час для себе, побути із сім'єю, перемикнутися на мирне життя, за необхідності отримати психологічну консультацію.
Особисто для мене потрібно після експедиції побути наодинці, піти на прогулянку до моря, у парк. Угамувати цей безперервний процес пошуку, прожити те, що я бачила, опанувати цей жах війни. Пізніше зустрічаюся з рідним, щоби повернутися до звичайного життя. Далі йде підготовка до наступного відрядження, адже підготувати групу до виїзду – це кропіткий процес. Опускати руки я собі не дозволяю, бо на мені багато відповідальності.
Коментарі
Підписатись