РівністьЯк ЛГБТК+ люди можуть створити безпечний простір для себе
Середовище, де можна бути собою без страху й напруги
Побут здається буденністю, у якій немає місця для складних тем. Проте саме повсякденне життя формує відчуття безпеки й підтримки.
В Україні поступово зростає прийняття квір-спільноти, але упередження все ще залишаються. Тому створення безпечного простору – завдання, яке часто лягає на самих квір-людей. Ідеться не лише про власне житло, а й про ширше коло – друзів, колег, сім’ю. У цьому матеріалі ми порозмірковували, як можна організувати підтримувальне середовище й де шукати ресурси, якщо це складно зробити самостійно.
Матеріал реалізовано громадською організацією «Почута» за сприяння RFSL - Шведської федерації за права ЛГБТКІ.
Автор: Антон Заболотній
Як будувати безпечний простір у різних сферах життя
Безпечний простір – це не завжди фізичні стіни. Це насамперед середовище, де людина може бути собою.
Дім
Це місце, де ми відновлюємо сили. Якщо ви живете самостійно чи з партнером/-кою, подумайте, як зробити його комфортним для себе.
- Домовляйтеся про мову, яка зручна обом. Це можуть бути особисті звертання, прізвиська чи нейтральні слова, які знімають напругу.
- Створіть «зони спокою», де не обговорюють теми, що викликають стрес (новини, складні сімейні ситуації, робочі проблеми).
- Використовуйте символи, що підкреслюють вашу ідентичність: прапорець, постер, прикраса чи навіть заставка на телефоні. Вони допомагають відчувати зв’язок зі спільнотою.
- Якщо ж доводиться приховувати себе вдома, спробуйте додати у своє життя ритуали, які повертають відчуття контролю. Наприклад, ведіть щоденник (можна вигадати секретну мову, яку не розумітиме ніхто, крім вас); зробіть плейлист пісень квір-виконавців; визначте, яку символіку ЛГБТК+ спільноти можна безпечно мати вдома. Це нагадуватиме, що ваша ідентичність справжня й важлива, навіть якщо інші її не визнають.
Друзі й близькі
Пам’ятайте, що ви маєте право визначати, з ким ділитися інформацією про себе. Варто мати хоча б одну людину, з якою можна відверто говорити про почуття. Це може бути друг, подруга чи навіть онлайн-знайомство.
Відкриватися можна поступово – спершу тим, кому найбільше довіряєте. Якщо реакція позитивна, це підсилює відчуття підтримки. Якщо ж ні, то важливо пам’ятати, що їхнє ставлення не визначає вашої цінності.
Часто друзі, колеги чи навіть родичі готові спробувати зрозуміти більше про ЛГБТК+, але просто не знають, з чого почати. У такому разі можна ділитися посиланнями на статті, книжки чи інтерв’ю, радити подивитися серіал або фільм, де є квір-персонажі. Це може стати хорошим кроком до діалогу.
Водночас важливо пам’ятати: просвітництво не є обов’язком. Квір-люди не повинні постійно пояснювати себе чи виправдовувати своє існування. Це може бути виснажливим, особливо коли йдеться про емоційні суперечки або небажання співрозмовників слухати. Якщо відчуваєте ресурс і бажання – ділитися інформацією корисно. Якщо ж ні – цілком нормально відмовитися від цієї ролі й рекомендувати, наприклад, почитати спеціалізовані медіа чи звернутися до організацій, які займаються просвітою.
Робота й навчання
На роботі чи в університеті складніше контролювати середовище, але є способи знайти опору.
- Придивіться, хто з колег чи викладачів відкрито підтримує рівність – це можуть бути ваші союзники, до яких можна буде звернутися по допомогу в разі потреби.
- Використовуйте корпоративні чи студентські ініціативи, які стосуються прав людини або ментального здоров’я: вони часто готові допомагати й у питаннях ЛГБТК+.
- Знайдіть «безпечну людину» – когось, хто стане посередником або підтримкою в разі дискримінаційних ситуацій.
- Якщо у вас є можливість, пропонуйте нейтральні формати для робочої комунікації: наприклад, писати в листах «партнер/-ка», замість гендерно закріплених слів.
Спільнота
Українські ЛГБТК+ організації пропонують чимало ресурсів: від психологічної допомоги до клубів за інтересами (наприклад, так робить ГО «Інсайт»). Такі місця дають відчуття належності й нагадують, що ви не самі. Навіть якщо ви ще не готові бути відкритими публічно, спільнота може стати опорою у складні моменти.
Крім того, багато організацій надають безплатну чи пільгову психологічну допомогу. Це може стати важливою опорою, якщо коло друзів чи родина не підтримують. Якщо вам потрібна психологічна підтримка, ви можете звернутися до фахівчинь платформи «Її підтримка» від Wonderzine Україна. Перші три сесії – безплатні.
Отже, знайомство з досвідом інших людей зі спільноти теж може стати підтримкою. Це допомагає відчути, що ви не самі, а також дає змогу дослідити досвід інших і взяти з нього щось корисне для себе.
Про формування такого комфортного простору ми поговорили з Марією – вона поділилася, як створює середовище, що допомагає почуватися впевненіше.
Марія
Безпечний простір у повсякденному житті для мене – це місце, де можна бути собою у всіх своїх проявах
Не зважати на чужі думки, не хвилюватися, що щось у моєму житті піде «не так». Якщо я дозволяю собі жити в моменті, діяти відповідно до свого стану душі, а не до очікувань інших, – тоді я і є собою.
Не можу сказати, що вдома почуваюся абсолютно вільно. Я не робила камінг-аут удома. У мене немає значків, мерчу, символіки – я на цьому не акцентуюся, і це не викликає запитань.
Чи доводилося приховувати ідентичність у побуті? Так, особливо з родичами. Наприклад, можу сказати, що якийсь хлопець кликав мене заміж, а я відмовилася. Це правда, але я сама починаю цю розмову, щоб зняти зайві запитання про мої стосунки. Тобто даю відкриту, гетеронормативну інформацію, щоб не виникало здогадок чи стереотипів щодо мене. А про інший бік своєї ідентичності просто не говорю й не акцентуюся на ньому.
У принципі, на мене це поки що не дуже тисне. Але я знаю, що в майбутньому, оскільки планую будувати стосунки з жінкою, мені доведеться або зробити камінг-аут, або набагато сильніше приховувати це. І це таке підвішене питання. Найімовірніше, я зроблю камінг-аут, бо не готова постійно вигадувати пояснення, які не будуть адекватними. Мені легше пережити неприйняття, ніж жити в брехні. В іншому я просто не приховую, ставлю людей у позицію, де вони мають приймати мене такою, яка я є. Частково мені допомагає навіть зовнішність – колір волосся одразу сигналізує, що я не «типова». А ще це контрастує з моїм офіційним стилем одягу, і в людей ламається стереотипне сприйняття. Це спантеличує їх і змушує бачити мене справжньою, а не вписувати в якісь звичні образи.
У спілкуванні з друзями й близькими я дуже прямолінійна. Для нас це завжди безпечне середовище, де можна говорити навіть про суспільно неприйнятні речі. Ми всі розуміємо, що життя складне, і тому легше ділитися непростим досвідом. Я завжди жартую, що є два типи людей: ті, хто каже, що з ними складно ужитися, і ті, хто думає, що з ними легко. Насправді ж прості люди часто просто не усвідомлюють, що значить «уживатися». Тому тим, хто вже стикався з проблемами чи «ненормативністю», легше знаходити точки дотику між собою.
Загалом я вважаю, що всі люди унікальні. Немає стандартних чи нестандартних, бо «нормальних» у цьому світі взагалі немає. Це слово я терпіти не можу
У родині бували ситуації, коли я почувалася небезпечно. Не через орієнтацію, а через зовнішній вигляд. Мені казали, що мене ніколи не сприйматимуть серйозно, не поважатимуть, що я не знайду роботу. Це дуже тиснуло. Згодом я зрозуміла, що ті слова були проєкцією чужих страхів і стереотипів. Вони походили від турботи, але турботи недоречної. І я зробила висновок: потрібно опиратися на власну думку. Найбільша небезпека для мене – це тиск чужими словами, які обмежують.
Часто я стикалася з фразою «в тебе це пройде». Мене вона завжди зачіпала, незалежно від теми – чи то музика, малювання, політика. Я ніколи не пропускаю такі слова повз вуха й пояснюю, чому так казати не окей. Бо насправді це знецінення. Інших форм небезпеки, як фізичної чи прямої загрози, у мене не було. Але я готова була миритися навіть із фінансовими чи соціальними складнощами, щоб залишатися собою.
Що мені допомагає знаходити союзників? Напевно, моя відкритість. У розмовах я можу згадати, що зустрічалася з хлопцем чи дівчиною. Не акцентуюся, не кажу «ось вам факт про мене, прийміть його». Просто говорю про це так, як гетеросексуальні люди говорять про свої стосунки. Це звичайна частина мого життя, така сама, як робота чи хобі. І люди зазвичай самі починають запитувати й цікавитися. Тоді я пояснюю. Таке невимушене ставлення дає їм можливість не напружуватися й самим вирішувати, як реагувати.
Символів чи атрибутів я не використовую, не відчуваю в цьому потреби. Гетеронормативні люди ж теж не носять знаки своєї «нормативності». Моє життя не менш повноцінне без символів.
Для мене важливі спільноти, бо вони створюють безпечне середовище. Там люди вже знають, що таке повага й толерантність
Наприклад, я відвідую «Інсайт», читаю там лекції. Онлайн-спільнот у мене небагато, більше в робочих чи волонтерських чатах.
Часто доводиться вести просвітницькі розмови. Бо в моєму оточенні люди не завжди мають подібний досвід. Я не проти бути тією, хто покаже, що світ складніший і цікавіший, ніж здається. Мені близька думка, що немає готових моделей, які працюють завжди. У стосунках чи ідентичності може бути дуже по-різному. І я не хочу мати «фінальну» назву для себе – бо я змінююся, шукаю, вивчаю себе. Це нормально.
Бували випадки, коли я свідомо припиняла спілкування. Наприклад, із гомофобним хлопцем, який прикидався, що він не гомофоб. Він казав образливі речі, і я зрештою сказала: «Мені байдуже, як ти це називаєш, але я більше не можу це слухати». Я також відмовлялася від стосунків, коли бачила неприйняття моїх поглядів, навіть якщо на словах людина погоджувалася. І це для мене теж частина збереження безпечного простору.
Життєві ситуації: як діяти, коли простір здається небезпечним
Створюючи комфортне для себе середовище, ми неминуче стикаємося з викликами. Іноді це може бути буденна розмова, жарт чи конфлікт у сім’ї – те, що одразу вибиває з відчуття стабільності.
На роботі чи в університеті хтось часом може недоречно жартувати. Скажімо, колега під час обіду висловлюється гомофобно. Що ви можете зробити, якщо вас це чіпляє? Якщо ви знаєте, що людина загалом безпечна, то спробуйте пояснити їй, чому її жарт – не окей. Можливо, ваш колега просто не розумів, що його слова можуть образити певних людей. Утім, якщо жарт був свідомим і мав на меті принизити, ви не зобов’язані відповідати або вступати в суперечку. У такому разі кращим рішенням може бути дистанціюватися, обговорити інцидент із тими, кому довіряєте, або зафіксувати ситуацію й звернутися до керівництва. Ваше завдання – подбати про власну безпеку й психологічний комфорт, а не доводити комусь очевидні речі.
Буває, що батьки або близькі люди можуть сприйняти вашу ідентичність / сексуальну орієнтацію з агресією, відмовлятися про неї говорити. У таких випадках варто пам’ятати: ваше завдання не переконувати їх, що ви маєте право бути собою. Ви вже маєте це право. Якщо спілкування виснажує, можна зробити паузу, обмежити контакти, знайти підтримку в спільноті, яка приймає.
Водночас якщо ви все ж хочете підтримувати стосунки, спробуйте встановити чіткі кордони: домовитися не порушувати тему вашої ідентичності, якщо це призводить до конфлікту, або говорити лише тоді, коли ви відчуваєте ресурс. Можна зосередитися на нейтральних темах – спільних інтересах, побутових справах, новинах – і тимчасово будувати комунікацію навколо них. Згодом, коли емоції вщухнуть, у частини людей з’являється більше відкритості. Але навіть якщо цього не станеться, ваше право на власне життя й вибір кола близьких залишається незмінним.
Нові знайомства теж можуть бути викликом. У новій компанії ви не завжди знаєте, як люди ставляться до ЛГБТК+. Тоді можна почати з нейтральних тем і ненав’язливо перевірити реакцію – наприклад, згадати фільм чи новину з квір-контекстом. Якщо люди реагують підтримувально, поступово можна ділитися більше. Якщо ж відчуваєте упередження – пам’ятайте, ви не зобов’язані відкриватися.
Є й ситуації, коли навіть у власному житлі важко почуватися вільно – наприклад, якщо ви живете з батьками чи співмешканцями, які не знають або не приймають вас. У такому разі можна створити невеликий особистий куточок – полицю чи коробку з речами, які нагадують про вашу ідентичність. Онлайн-спільноти теж допомагають відчувати зв’язок, навіть якщо фізично ви не маєте підтримки поруч. А прості ритуали – написати кілька рядків у щоденнику чи послухати музику, яка додає сили, – стають способом відновити себе наприкінці дня.
Чекліст: що може допомогти створити безпечний простір
- Визначте для себе, з ким ви готові бути відкритими.
- Облаштуйте вдома куточок, що нагадує про вашу ідентичність.
- Створіть власні ритуали для зниження стресу (музика, спорт, медитація).
- Знайдіть хоча б одну людину, з якою можна говорити чесно.
- Досліджуйте ЛГБТК+ ресурси й організації у своєму місті чи онлайн.
- Пам’ятайте: ви маєте право на безпеку й комфорт незалежно від думки інших.
Безпечний простір – це не раз і назавжди створене місце. Він може змінюватися разом із новими обставинами. Для когось він починається з маленького символу вдома, для когось – із відвертої розмови з другом. У будь-якому разі важливо поступово розширювати коло людей і ситуацій, де можна бути собою.
Навіть у суспільстві, де ще є упередження, можна знаходити підтримку. У цьому немає нічого егоїстичного: піклуватися про свій комфорт – означає мати ресурс жити, працювати й будувати стосунки.
