РівністьЧим важливий для України інтерсекційний фемінізм?
Інклюзивність і комплексність
Український фемінізм має давній та унікальний шлях, на якому боротьбу за права жінок мусили так чи інакше поєднувати з іншими викликами. Ця тенденція продовжується й сьогодні, адже війна, а також економічна й політична нестабільність спонукають до комплексного й соціально відповідального активізму. Саме таким є інтерсекційний фемінізм – важлива й корисна оптика у нашому контексті.
З’ясовуємо, що таке інтерсекційність, і чому цей підхід у феміністичному активізмі корисний для України.
Матеріал створено Громадською організацією «Почута» у межах проєкту «ЇЇ підтримка», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Авторка: Леся Королюк
Що таке інтерсекційний фемінізм
Інтерсекційний фемінізм – це напрям фемінізму, що фокусується на різних системах пригноблення. У його парадигмі вважається, що дискримінація неоднакова для всіх – дехто відчуває на собі додаткову стигматизацію через низку ознак, які в людях часто перетинаються. Наприклад, жінки часто зазнають мізогінії, але гомосексуальні жінки можуть також на додачу стикатися з гомофобією, а якщо є інвалідність, докладається ще й ейблізм. Чим більше таких ознак має людина, тим імовірніше, що вона зазнає стигматизації. Інтерсекційний фемінізм пропонує звертати увагу на сукупність ідентичностей та ознак, які мають люди, аби боротися з дискримінацією комплексно та не лишати багатьох осторонь цієї боротьби.
Термін «інтерсекційність» вперше ввела адвокатка Кімберлі Креншоу у 1989 році. Вона припустила, що закон не є бездоганно об’єктивним та нейтральним до всіх, натомість він сповнений часто невидимих упереджень.
Люди можуть не помічати дискримінації інших – усвідомити свої привілеї буває складно й не завжди очевидно, а стигматизовані групи самі необов’язково сповна розуміють своє становище у масштабі суспільства. Аби ці речі ставали зрозумілими, а система – справедливішою для всіх, існує інтерсекційний фемінізм. Його часом вважають альтернативою до сучасного ліберального фемінізму.
За що критикують ліберальний фемінізм
Якщо спростити, то ліберальний фемінізм, особливо порівняно з радикальним, часто виступає м’якшим: він прагне змінити систему лагідно, зсередини вже існуючих інституцій. Складно було би критикувати самі по собі засади ліберального фемінізму, які є доволі демократичними. Однак деякі його прояви і наслідки останнім часом критикують. Передусім мова йде про так званий «поп-фемінізм».
«Поп-фемінізм» – це часто видимість, перформативність боротьби за права жінок, а також спроба таким чином покращити власний імідж з боку знаменитостей чи корпорацій. Вони можуть робити гучні заяви від імені всіх жінок, видаючи власні досягнення за спільні, а також святкувати перемоги фемінізму, користуючись вже здобутим до них і не озвучуючи невирішені проблеми. Це є ще однією причиною для критики ліберального крила – риторика, за якою фемінізм уже майже досяг усіх цілей і добився рівності. Це пов’язано з ігноруванням багатьох неочевидних, часто непомітних проблем, притаманних менш привілейованим соціальним групам. Адже поки цисгетеро жінки середнього і вищих класів святкують можливість реалізуватися в кар’єрі й називають себе girlboss, жінки інших соціальних верств навіть не мають вибору народжувати чи ні, виходити заміж чи ні, не мають доступу до повноцінної освіти, живуть у режимі виживання чи переживають «корекційні» зґвалтування.
Чому «поп-фемінізм» шкідливий для українського суспільства
Перформативність, одновимірність, ігнорування складності систем дискримінації є загалом доволі шкідливими, а в Україні й поготів. Ми завжди перебували в унікальному контексті, на який неможливо накласти приклади інших країн, в яких ситуація хоч і не ідеальна, але принаймні стабільніша за нашу.
Хоча нашій феміністичній традиції понад сотню років, вона періодично переривалася, а через війни, окупації, репресії її здобутки відкочувалися назад. Наш досвід фемінізму майже завжди був багатошаровим: активістки минулого об’єднували боротьбу з патріархатом із спротивом імперським політикам, пропагуванням української культури, просвітництвом жінок. Зараз, в умовах повномасштабної війни, сучасні феміністки багато в чому продовжують цю традицію. Наша боротьба за права жінок не може існувати у вакуумі й послуговуватися простими гаслами чи гештегами – для сучасного українського фемінізму потрібна нюансованість, комплексність та врахування контексту.
Також варто пам’ятати, що в Україні існує свій зразок «феміністичної» риторики, або ж радше «традиційних» цінностей, замаскованих під профеміністичні погляди. Мова про псевдонаукову ідею про український матріархат, який нібито існував у давнину та продовжує існувати зараз. Ця теорія була популярною в 90-х і 2000-х роках, однак нині вона не зникла і досі намагається вийти у мейнстрим за підтримки популістичних політиків/инь, традиціоналістичних сил і звичайних людей, яким потрібні надихаючі образи в часи війни.
Небезпека ілюзії українського матріархату в тому, що він не відповідає дійсності та просуває ідеалізований образ берегині. Він хоч і створює враження сильної, впливової, автономної жінки, проте в основі містить ті самі патріархальні вимоги виходити заміж, народжувати і присвячувати себе родині. Це лише видимість свободи, адже в ній немає можливості обирати і дійсно впливати на світ довкола себе. Образ матріархальної берегині можна назвати своєрідним проявом суто українського «поп-фемінізму». Він теж створює ілюзію влади і, хоч і святкує не найгірше становище жінки в нашому суспільстві, та все ж ігнорує велику кількість нерівності, з якою все ще стикаються українки. Такі міфи не надихають, а лише підсилюють нерівність і закріплюють вигідні патріархату традиції.
Чому для нас важливий інтерсекційний фемінізм
Він потрібен у деколонізації
Україна продовжує проводити деколонізацію як у фізичних просторах, так і в політиці, науці й культурі. Війна підсвітила те, наскільки масштабною та вкоріненою є російська пропаганда і як важливо її позбуватися заради спротиву загарбникам. І оскільки цей спротив має відбуватися на всіх рівнях, анти- та постколоніальна оптика була і залишається необхідною українському фемінізму. Зрештою, наша феміністична традиція майже від початку мала таке спрямування, адже перші активістки – Наталія Кобринська, Леся Українка, Ольга Кобилянська та інші – поєднували боротьбу за права жінок із спротивом Російській імперії.
З одного боку, анти- і постколоніальні студії самі по собі потребують феміністичної оптики, адже не завжди враховують роль жінок та небінарних осіб. З іншого, деколоніальне спрямування важливе для інтерсекційного фемінізму, адже дозволяє помічати і вивчати комплексне пригноблення жінок в умовах впливу загарбників. Крізь цю оптику ми можемо краще подивитися на самих себе, усвідомити подвійну репресованість українок через патріархат зовні та всередині, а також врахувати досвіди жінок корінних народів, передусім Криму. Також феміністична деколонізація допомагає відновити національну ідентичність без скочування у той самий культ берегині, «традиційні» цінності та чергову маргіналізацію жінок.
Він враховує вразливі групи
Вразливі групи є в будь-якому суспільстві, проте для нас соціальна незахищеність є особливо болючою темою, передусім через війну та економічну кризу. Це є основною причиною, чому ми не можемо говорити про абстрактних українських жінок, або ж давати голос лише більш привілейованим, які найчастіше мають можливості та доступ до медійності.
Йдеться, зокрема, про:
- Військовослужбовиць і ветеранок, а також їхніх родичок і партнерок. Жінки в армії часто є невидимими, а також можуть відчувати на собі сексизм і домагання. Вони потребують захисту та гідних умов служби, а їхні родички і партнерки – підтримки і гарантій від держави, зокрема й у вигляді легалізації цивільних партнерств.
- Внутрішньо переміщених жінок. Їхня кількість постійно зростає, адже люди продовжують евакуйовуватися з лінії фронту. Серед них є жінки у скрутному фінансовому становищі, які потребують допомоги з адаптацією, проживанням і пошуком роботи. Вони часто невидимі, а іноді й небажані, стигматизовані та стереотипізовані в суспільстві та зазвичай не мають достатньо ресурсу, аби говорити про свої проблеми.
- Жінок, які живуть на прифронтових територіях чи в окупації. Часто це старші жінки, яким ще складніше, ніж іншим, починати нове життя на новому місці. Вони мають ще менше ресурсів, адже нерідко не можуть задовольнити навіть базові потреби. Це жінки, далекі від романтизованого образу українки, проте вони особливо потребують видимості та допомоги.
Ці групи можуть перетинатися з багатьма іншими: серед цих жінок є представниці ЛГБТКІ+, етнічних меншин, частина має інвалідність чи хронічні захворювання, різний рівень освіти і колір шкіри тощо. Інтерсекційна феміністична оптика дозволяє помічати поєднання цих ознак і вивчати дискримінацію як розлогу систему. Без нього ми б не говорили про лесбійок і трансгендерних жінок у війську, активізм кримських татарок і партизанську боротьбу українок в окупації. Всі ці досвіди важливі й невід’ємні від нашої феміністичної риторики та правозахисної діяльності.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними від Організації Об’єднаних Націй.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF) –це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, —це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
