РівністьІнтернет, ворожий до жінок. Як технології створили новий майданчик для насильства?
Кіберсталкінг, порнопомста й онлайн-грумінг
Коли технології стали набирати небачених обертів у другій половині двадцятого століття, феміністична спільнота відреагувала дуже швидко. З’явився кіберфемінізм – новий підхід, який досліджував технології, Інтернет і гендер в цифровому світі.
В уявленні кіберфеміністок інтернет мав би стати простором, де гендер не має значення, а отже в ньому не було б сексизму. Жінки заохочували інших жінок активно долучатися до створення технологій, щоби діджитал став світом, який створили всі, і на який патріархальна система не мала б впливу.
Проте ця утопія не стала реальністю. Технології досі створюють переважно чоловіки, а сексизм в інтернеті став чимось буденним, схованим за численні меми й анонімні, начебто жартівливі коментарі, на які радять «просто не звертати уваги».
Технології створили нові інструменти для насильства над жінками. Розповідаємо, яким буває насильство онлайн, як воно впливає на нас офлайн і чому так важко притягнути кривдників до відповідальності.
Матеріал створено Громадською організацією «Почута» у межах проєкту «ЇЇ підтримка», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Авторка: Анастасія Микитенко
Ілюстраторка: Граб Анастасія
Нові вияви гендерно зумовленого насильства
Гендерно зумовлене кібернасильство (також відоме як гендерно зумовлене насильство онлайн, цифрове гендерно зумовлене насильство) – це насильство проти особи через її гендерну належність, і відбувається воно за допомогою технологій.
Кібернасильство набирає багатьох форм:
- кіберсталкінг – небажане переслідування в інтернеті, яке створює психологічний тиск на постраждалу;
- хакерство та доксинг – збирання та розповсюдження особистої інформації про людину, наприклад, її адреси або документів;
- гарасмент онлайн – небажані коментарі та повідомлення із сексуальним підтекстом або з образами;
- створення дипфейків – використання ШІ для того, щоб створити сексуалізоване зображення або відео з людиною, яка не давала на це згоди;
- публікування інтимних фото або відео без згоди;
- надсилання людині інтимних фото, яких вона не просила;
- імперсонація – явище, коли кривдники використовують ідентичність людини, щоб продавати її інтимні фото або відео;
- онлайн-грумінг – виманювання інтимних фото та відео неповнолітніх.
Іноді кібернасильство – частина насильства офлайн. Наприклад, сталкер може відстежувати соцмережі постраждалої, щоб потім десь її підстерегти. Кривдник може поширити фото або відео колишньої партнерки через злість на неї в реальному житті. Це явище називають порнопомстою.
38% жінок стикалися з кібернасильством, а 85% ставали свідками кібернасильства над іншими жінками. Та ці дані вважають не зовсім повними. Кібернасильство є дуже новим явищем: усі його прояви не встигають вивчати, постійно з’являються нові. Постраждалі ж можуть не ідентифікувати кібернасильство, тому що воно є дуже розповсюдженим і через це нормалізованим.
Найуразливішими до цього виду насильства є підлітки та молоді жінки: 58% з них стикалися з кібернасильством, найчастіше у віці 14–16 років. Згідно з дослідженням, проведеним в Україні, кожна десята дитина отримувала запити з проханням надіслати інтимні фото.
Це пов’язують із тим, що молодші люди загалом проводять більше часу онлайн, а їхні батьки не вміють користуватися новими технологіями, не розуміють небезпек онлайн або не знають, які в них є інструменти для контролю цифрового життя підлітків.
Особливості гендерно зумовленого кібернасильства
Найбільша особливість гендерно зумовленого кібернасильства – його розповсюдженість. Раніше кількість кривдників була обмежена до тих людей, які ділять із постраждалою контекст (наприклад, у школі або на роботі), або простір (у селі, районі, місті). Для кібернасильства немає меж – його може коїти людина з будь-якої точки світу, і кривдниками можуть виступати кілька людей, навіть не знайомих між собою офлайн.
Кривдники часто діють анонімно, а отже відчувають певну безкарність. Наприклад, у житті людина могла б не наважитися показувати комусь свій член без згоди. Або розповідати, які сексуальні фантазії вона має про певну жінку. Такі дії лякали б її як мінімум тим, що це засудить оточення, як максимум тим, що вони отримають покарання від держави. Проте інтернет – поки що майже нерегульований простір, де можна надійно сховати свою справжню особистість за ніком, який нічого не означає.
Кібернасильство також є публічним. Це не щось, що сталося між вами й іншою людиною. Це коментарі, які бачать усі ваші друзі та знайомі. Злиті фото або відео, які опиняються не лише у приватних повідомленнях у знайомих, а й на порносайтах. Через це один епізод насильства переслідує постраждалу ще десятки років – видалити матеріали, які вже потрапили в інтернет, майже неможливо.
Наприклад, раніше наша героїня ділилася своєю історією, яка тривала пів року. Коли кривдники зламали її сторінку та завантажили з особистих переписок її інтимні фото, то почали продавати їх іншим чоловікам. Ще шість місяців Софії писали чоловіки, яким кривдники обіцяли нові фото, але не надіслали: «Це було найважче – відбиватися кілька разів на тиждень від хтивих чоловіків, які здійснили «необдуману купівлю». Доводити їм, що це не я продаю фото, що моїм іменем прикриваються. Багато хто погрожував, деякі особисто мені пропонували грошову винагороду за продовження», – ділилася вона.
Насильство – онлайн, наслідки – у реальності
Може здатися, що інтернет – це несправжній світ, який не має ніякого стосунку до реального життя, і який можна забути: достатньо лише вимкнути телефон або комп’ютер.
Проте за профілями в інтернеті стоять справжні люди. Навіть якщо ми отримуємо повідомлення від користувача dfhgdo із зображенням огірка як фото профілю, ми розуміємо, що за цим стоїть інша людина, яка бажає нам зла. І це має психологічні наслідки для постраждалих у реальному житті – низька самооцінка та почуття сорому, параноя через кіберсталкінг або попередній травматичний досвід розповсюдження інтимних фото, депресія та тривожність, що можуть призвести до суїцидальних думок.
Кібернасильство також часто пов’язане з життям офлайн – кривдниками можуть виступати знайомі, наслідки кібернасильства бачать люди з близького оточення. Деякі постраждалі мусять влізати в борги, щоб заплатити своєму кривднику, коли він погрожує розіслати всім інтимні фото. Інші – мусять переїздити або міняти роботу, бо життя після поширення фото стає нестерпним. У 2020 році 41% жінок потрапили в сексуальне рабство через сутенерів, що втерлися до них у довіру в соцмережах. Червоний Хрест відзначає, що через кібернасильство збільшилася кількість убивств честі – родина або громада вбивають жінку за те, що їм показали її переписку з іншим чоловіком.
Якщо в офлайні діють якісь обмежувальні приписи або ж постраждала може переїхати – тобто фізично віддалитися від кривдника, – то онлайн це зробити важче. Постраждала вимушена назавжди видаляти всі свої профілі, стежити за тим, щоби не з’являтися на фото на сторінках інших людей. Жінки, їхні голоси, думки, висловлювання зникають із цифрового світу, тому що бути онлайн – просто небезпечно.
Кіберсталкінг сильно вплинув і на офлайн-життя Віри (ім’я змінене – прим.ред.). Вона мала знайомого, з яким колись мала інтимні стосунки, проте потім вони не спілкувалися кілька років. Та він десь знайшов її контакти та почав активно писати: пропонував переїхати до нього в Європу та будувати стосунки, обіцяв фінансово забезпечувати. Повідомлення були дуже агресивними, чоловік телефонував серед ночі й не сприймав відмов. Після блокування він створював нові сторінки й писав із них.
«На щастя, я так його й не побачила. Проте раніше він жив у моєму місті, і хоча я знаю, що вже не живе, я досі в певних районах відчуваю напругу, наче він має бути десь поруч. Це бридко», –
ділиться Віра. Кривдник досі створює нові профілі й пише з них, але вже рідше.
Через цю ситуацію Віра була вимушена ввімкнути всі налаштування приватності в соцмережах. Її робота повʼязана з великою кількістю соціальних звʼязків: вона має відповідати на невідомі номери та спілкуватися з невідомими акаунтами в соцмережах, і тепер на роботі є страх натрапити на свого сталкера.
Інтернет змінює й культуру навколо насильства загалом – значення насильства применшують, а постраждалих частіше звинувачують. Наприклад, якщо ми вже розуміємо, що кетколінг, тобто викрикування: «Ого, які в тебе класні груди» – це домагання, то такий самий коментар в інтернеті чомусь радять сприймати не так критично. Або, наприклад, ми одразу ідентифікуємо чоловіків, які показують свої геніталії у громадських місцях як насильників, проте надісланий без згоди дікпік видається ледь не звичайним днем в інтернеті. Це шкодить постраждалим – насильство стає важче ідентифікувати, й інші також можуть не сприймати жорстокість серйозно.
З цим стикнулася й Віра. Їй страшно звертатися по допомогу – і тому, що вона не знає, як поводитиметься кривдник, і тому, що відчуває, наче вона перебільшує свій досвід, і що це не злочин, який вартий чиєїсь уваги.
Кібернасильство підсилює віктімблеймінг: постраждалих можуть звинувачувати в тому, що вони опублікували свої фото в купальнику або надіслали інтимні фото партнеру. Начебто вони розуміли, що робили і які наслідки можна очікувати – дуже схоже на те, як жінок звинувачують у тому, що вони одягли занадто коротку спідницю або були напідпитку.
Та інтернет часто стає інструментом для нормалізації насильства та нерівності загалом – й онлайн, і офлайн. Алгоритми та спільноти соцмереж створюють ефект ехокамери: людина бачить лише інформацію чи думки, які відображають і підкріплюють її думку. Відтак, якщо людина – сексист і переконана, що гендерної нерівності або немає, або вона природною та нормальною, то вона знайде спільноту, яка ці переконання підтримає. Саме так і з’явилася manosphere – неформальний онлайн-простір, який обговорює питання чоловіків, маскулінності й ненависть до фемінізму та жінок загалом. Цей простір пов’язують зі зростанням консервативних поглядів серед чоловіків.
Наталія Радіонова
адвокатка, членкиня ГО «Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем»
Чи захищає від кібернасильства закон?
Знаковим проєктом у захисті постраждалих стала Директива ЄС щодо боротьби з насильством щодо жінок і домашнім насильством. Вона криміналізує переслідування, домагання, підбурювання до насильства чи ненависті в онлайн-просторі та зобов’язує всіх членів ЄС криміналізувати кібернасильство.
Деякі країни вже мають своє законодавство для врегулювання цього злочину. Серед них – Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Словаччина. Наприклад, Австрія у своєму Кримінальному кодексі передбачає відповідальність за «постійне переслідування за допомогою телекомунікаційних або комп’ютерних систем». У Франції діє закон «Про цифрову республіку», який передбачає покарання за порнопомсту – дворічне позбавлення волі або штраф у розмірі 60 000 євро.
Україна наразі адаптує законодавство, щоби боротися з кібернасильством і відповідати вимогам Стамбульської конвенції. Можна й зараз притягнути кривдника до відповідальності – просто наявні статті не визначають певні злочини як гендерно зумовлені. Наприклад, якщо ваші інтимні фото або відео злили в інтернет, то ви можете посилатися на ст. 163 «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер» або ж ст. 182 «Порушення недоторканності приватного життя».
Кримінальна відповідальність передбачена наразі лише для випадків, коли від кібернасильства постраждали діти, або поширення фото чи відео кваліфікують як розповсюдження порнографії.
Перешкоди до справедливості
Зі своєї практики помічаю, що справи про кібернасильство досить складні: важко зібрати докази й ідентифікувати кривдника. Зібрати докази важко, бо кривдники часто надсилають повідомлення в режимі зникнення – повідомлення, а з ним і доказ, миттєво зникає, як його відкриють. Також часто інтимні переписки, фото та відео кривдники публікують в анонімних каналах. Вони не зареєстровані як медіа й не несуть ніякої відповідальності за розміщені матеріали, а тому складно змусити їх видалити якісь публікації. Поліція також може не реагувати на кібернасильство, бо не вважає, що воно може мати серйозні наслідки.
На законодавчому рівні є й інша перешкода. Світ змінюється дуже швидко, з’являються нові технології, а з ними й нові злочини. Проте законодавство так швидко змінити не можна – потрібно розробити законопроєкт, звірити його з експертами та комітетами, подати на розгляд до Верховної Ради України та згодом на підпис Президенту. Тому законодавство змінюється, проте не так швидко, як з’являються нові технології.
Що робити, якщо ви постраждали від кібернасильства?
Найперше б я порадила не панікувати й не реагувати на маніпуляції кривдника, бо він насамперед намагається розхитати вас емоційно та морально, залякати. Коли перші хвилювання пройшли, то варто зробити фото чи скриншоти повідомлень.
Якщо ви бачите, що вам надіслали повідомлення, що зникає – не відкривайте його одразу. Візьміть другий телефон і почніть знімати на ньому відео: проговоріть голосом, який зараз день, час, що й від кого ви отримали. Також зазначте, що ви знімаєте переписку, оскільки до цього повідомлення кривдника часто зникали. Після цього відкрийте повідомлення та зніміть їхній зміст.
Далі варто звернутися із заявою до поліції. Також раджу написати громадським організаціям, які спеціалізуються на правничій і психологічній допомозі та підтримці потерпілих від насильства.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними від Організації Об’єднаних Націй.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF) –це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, —це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
Якщо ви потерпіли від гендерно зумовленого кібернасильства, ви можете написати на пошту громадської організації «Почута» ([email protected]), і ми надамо вашій історії розголос. Якщо вам потрібна допомога психолога, на платформі «ЇЇ підтримка» ви зможете отримати безплатну психологічну допомогу.
