РівністьРиб’ячий запах піхви та страх спітніти. Як пов’язані запахи та гендерна нерівність?
Запах має гендер?
У грудні, 2024 року, докторка Еллі Локус розповіла у X (Twitter), що вона захистила дисертацію у Кембриджі. Її тема – «Політика запаху в модерній та сучасній прозі».
Твіт отримав 24 мільйони переглядів і викликав таку широку дискусію в інтернеті, що про це написали такі великі видання як Forbes, New York Post, BBC та інші. Тема здалася користувачам занадто безглуздою і не вартою звання докторки, Локус навіть отримала погрози вбивством. Чоловіки в коментарях обурювалися, що начебто Кембрідж пропустив таку незрозумілу роботу лише тому, що її захищала жінка. «Що взагалі означає політика запаху?», – запитували вони в коментарях.
У своїй роботі докторка досліджувала, як автори описують запахи для того, щоб викликати відчуття огиди або лояльності до персонажа або до групи людей. Наприклад, Гітлер обурювався запахом євреїв у своїй книжці «Моя боротьба». Чорношкірих людей описували як брудних та смердючих для того, щоб виправдати рабство — начебто якщо вони не пахнуть як білі люди, то вони не люди зовсім і заслуговують на погане ставлення.
З тих пір роботу докторки Локус згадують під усіма твітами про запахи, адже її аргумент продовжує бути релевантним. Ми також задумалися – чи якось пов’язані запахи та гендер?
І тепер розповідаємо, як жінок змусили боятися природних запахів свого тіла, чому дезодорант рекламували спочатку лише для жінок і як гендерними стереотипами наповнюють вишукані флакони для парфумів.
Матеріал створено Громадською організацією «Почута» у межах проєкту «ЇЇ підтримка», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Авторка: Анастасія Микитенко
Епіцентр страху: вагіна
Хоча гінекологи продовжують повторювати, що будь-які парфумовані інтимні гелі та спринцювання можуть нашкодити здоров’ю піхви, ринок таких гігієнічних продуктів продовжує зростати. Запах залишається великим страхом жінок, особливо під час орального сексу та менструації.
Такі страхи можуть з’являтися ще у школі, коли вперше однокласники дізнаються про піхву та починають жартувати про її начебто риб’ячий запах: «Мабуть, перший чоловік, який відлизав, був моряком», «Усі жінки раніше були русалками, тому там і тхне». Страх бути висміяною, особливо коли тобі 13 і твоя самооцінка особливо крихка, підштовхує підлітків шукати способів уникнути запаху, навіть якщо він цілком природний.
Будь-яка вагіна має запах – і ні, він не нагадує фрукти, шоколад і карамель. Природний запах піхви дещо кислуватий, адже його формують лактобактерії, що підтримують баланс і здоров’я інтимної зони. Він також може бути металічним, якщо у вас менструація, або аміачним, якщо на вульві залишилися сеча. Якщо запах різко змінився на неприємний і тримається кілька днів, ви відчуваєте біль і свербіж, то варто звернутися до гінеколога, адже це може бути ознакою інфекції. Проте, як і будь-яке захворювання, це не має бути приводом для висміювання.
Звичні для вагіни запахи не мають викликати проблем. Водночас природний запах продовжують вважати нездоровим, ненормальним, таким, що треба приховати. Для цього придумали різні ароматизовані інтимні гелі, ванночки, вологі серветки та навіть спеціальні дієти з ананаса, кокосової води, журавлиного соку і яблучного оцту. Жінки радять іншим жінкам приймати ванни з ефірними оліями та вимивати піхву милом зсередини. Хоча у зміні дієти нічого поганого немає, ванночки й інтимні гелі можуть зашкодити здоров’ю, бо змінюють рівень кислотності та збільшують ризик інфекцій.
Ми можемо ще сильніше боятися власного запаху під час менструації – здається, наче усі можуть відчути металічний запах виділень. Деякі жінки діляться цим страхом у TikTok – і збирають мільйони переглядів і коментарів, бо багато хто почувається так само. Коментаторки зізнаються, що ніколи не відчувають менструацію в інших жінок, проте завжди відчувають запах від себе й думають, що інші також його чують.
На початку 2000-х маркетологи активно тиснули на страх перед запахом менструації, рекламуючи ароматизовані прокладки й тампони, які також негативно впливають на здоров’я піхви. Зараз у рекламі досі згадують про маскування запаху, проте більше завуальовано – говорять не про «відсутність запаху», а про «відчуття свіжості».
Висміювання природного запаху підкреслює давній міф про нечистоту жінки і її лона. Так піхву перетворюють на щось, що треба сховати, негайно змінити, зокрема за допомогою дорогих ароматизованих засобів для інтимної гігієни.
Коли запах вагіни постійно висміюють, може бути страшно піти до гінеколога – а раптом він або вона почують цей жахливий запах і розсердяться або висміюють вас? А що як партнер почує природний запах і більше ніколи не захоче займатися сексом із вами? А якщо у спортзалі всі чують, як неприємно ви пахнете, але просто бояться про це сказати?
Усе це викликає ненависть до свого тіла та до життя в тілі жінки загалом – неначе зі статтю при народженні просто не пощастило.
Пахнути як сад або пекарня
Проте сором за запах поширюється на все тіло, не лише на піхву. Коли говорять про спітнілих чоловіків після спортзалу або під час сексу, то це мускус, це сила, це сексуально, природно, анімалистично, по-справжньому. Проте рідко коли спітнілу жінку описують так само. Від жінки очікують, що вона завжди пахнутиме, мов квітковий або фруктовий сад, навіть під час довготривалих фізичних навантажень. Якщо ж їй не вдалося досягти ідеальності в тому, як вона пахне, то вона вже начебто не вміє доглядати за собою.
Коли наприкінці 19 століття з’явилися перші дезодоранти, то одразу їх рекламували винятково на жінок. Заголовки такої реклами залякували та висміювали піт: «Найбільш принизливий момент мого життя – я почула, чому непопулярна серед чоловіків». «Вигин жіночої руки. Поети його оспівують, художники змальовують… Проте є старий кривдник, який може принизити його делікатність… Піт». Або «Красива, проте дурна. Вона так ніколи й не зрозуміла, який основний інгредієнт чарівності… Відсутність неприємного запаху».
Пізніше дезодорант почали продавати й чоловікам – але вже з аргументом, що їх можуть не прийняти на роботі через поганий запах. А жінкам почали також пропонувати засоби, що замаскують запах шкіри голови.
Зараз запах використовують як аргумент того, чому жінкам потрібно голити лобок і пахви. Водночас від чоловіків не вимагають гладкості в цих зонах – начебто їхня гігієна зовсім інша, вона не потребує багатьох ступенів догляду. Різниця у сприйнятті волосся в чоловіків і жінок така велика, що відмова від гоління сприймається майже як протест: у 2010-х відомі жінки навмисне з’являлися на червоних доріжках та обкладинках із неголеними пахвами, а у 2025 набув популярності тренд на неголений лобок – FullBush.
Гендерована парфумерія
Наше уявлення про те, як мають пахнути чоловіки та жінки, стає особливо помітним у парфумерії. Раніше парфуми використовували як символ розкоші та спосіб приховати неприємні запахи. Проте в 19 столітті аромати стали доступнішими й водночас – гендерованими.
У магазині парфумів є окремо чоловічі відділи, окремо – жіночі. Чоловічі пахнуть цитрусом, тютюном, деревом, смолою, морем, пачулі та бергамотом. Жіночі – квітами, карамеллю, ваніллю, вишнею й мигдалем.
Чоловічі парфуми важкі, вони заходять до кімнати поперед чоловіка, заповнюючи собою простір. Жіночі – легші й лишають по собі тонкий шлейф, непомітне нагадування. Важчими можуть бути лише «вечірні» аромати для романтичних зустрічей.
Різниця помітна й у рекламі парфумів. Чоловіки – на природі, серед безкраїх гір та океанів, вони біжать або керують авто, змагаються в силі з вовками. Жінки – серед квіткових полів або лісу, майже завжди на високих підборах і в сукнях, із масивними блискучими прикрасами, вони обертаються, танцюють і багато сміються.
Жіночі парфуми асоціюються з легкістю, ніжністю, красою. Чоловічі – із силою, асертивністю, помітністю. Усе нагадує про гендерні ролі – приємна, тендітна, красива, але ледь помітна жінка; упевнений, сильний чоловік.
І це стосується не лише парфумів, а й дезодорантів, гелів для душу, шампунів. Жінки пахнуть – як молоко й орхідеї, чоловіки – як непереможність, капітан, глибоке море, тотальна чистота, Антарктика. Це стало причиною жартів про те, що маскулінність така крихка, що її можна знищити нормальною назвою дезодоранту.
Проте в історії траплялися й парфуми, що відображали свій час. Наприклад, у 1917 з’явився шипровий аромат – поєднання деревних, мохових, цитрусових і квіткових нот. Він став популярним серед жінок, хоча й дуже сильно відрізнявся від типових легких парфумів. Жінки масово купували шипрові парфуми в повоєнні роки та в дев’яностих. Коли жінки змінювали свої соціальні ролі, прагнучи бути помітними, незалежними, сміливими, вони тягнулися до важчих, домінантних ароматів. А парфуми Schiaparelli Shocking і Revlon Charlie стали символами сексуальної революції та свободи.
Наприкінці 20 століття активно почали розвиватися унісекс-парфуми, серед яких легендарним був аромат CK One. У таких парфумах намагаються зібрати не уявлення про те, що таке жіночність і маскулінність, а про те, що люди хочуть відчути, куди перенестися, як вони заявляють про себе світові.
Запахи часто допомагають нам щось згадати: теплий літній вечір у бабусі в селі, Різдво в новій квартирі, перше розбите коліно. Сьогодні вони також нагадують про нерівність. Про різне ставлення до тіл чоловіків і жінок, про нереалістичні вимоги, про сором за частину тіла, про традиційні гендерні ролі, де жінка – приємна й тиха. Такі запахи неприємні, і їх хочеться не замаскувати, а позбутися назавжди.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними від Організації Об’єднаних Націй.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF) –це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, —це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
