РівністьЗа що борються ЛГБТКІ+ в Україні і навіщо їх підтримувати

Чому в Україні Прайд — це ще не свято

У деяких прогресивних країнах, де відкритий ЛГБТКІ+ активізм має давнішу історію, Прайд з часом став синонімом свята. Там, де толерантність суспільства до ЛГБТКІ+ є високою, а сама спільнота захищена законодавством, люди можуть спокійніше виходити на вулиці з веселковою та дотичною атрибутикою, проводити марші й публічні заходи без страху фізичного насильства, зриву подій чи переслідувань учасників/ць. Прайд у таких суспільствах — це про гордість заявити про себе і святкування результатів, які вдалося здобути за роки боротьби. 

Україна поки лише долає цей шлях. І хоча щороку можна помітити і відзначити хоч і невеликі, та все ж важливі ознаки поступу, Прайд у нашій державі все ще залишається синонімом боротьби, протесту і ризику. Українські ЛГБТКІ+ виходять на Марш рівності, аби нагадати про те, що рівності ще не досягнуто, а також для того, щоб висунути цілком чіткі вимоги до влади. Вже роками на Марші звучать гасла про необхідність прийняття законопроєкту №5488 і узаконення цивільних партнерств. Це заклик визнати ЛГБТКІ+ рівними громадянами/ками й надати їм базові права. 

Кожен Марш рівності супроводжується ризиком насильства з боку правих екстремістів, тому присутність поліції поки що є необхідністю. І навіть якщо останнім часом радикали не нападають безпосередньо на учасників/ць Маршу під час заходу, вони регулярно проводять паралельні демонстрації з провокаціями і погрозами. Цьогоріч теж не обійшлося без ходи за так звані «традиційні цінності» за участі молодиків із закритими обличчями, які використовували нацистські символи і жести. Допоки такі явища є непокараними, рано говорити про безпеку незахищених груп у суспільстві.

Відсутність рівності на законодавчому рівні

Одним з об'єктивних показників захищеності ЛГБТКІ+ у державі є врахування спільноти та її потреб в законодавстві. Йдеться не про привілеї, якими люблять маніпулювати консерватори, а про усвідомлення вразливості і системної дискримінації ЛГБТКІ+ протягом років. Поки що їм в Україні недоступні деякі права, які в багатьох країнах цивілізованого світу вже є нормою. Зокрема йдеться про право на захист від дискримінації й насильства на ґрунті ненависті та право на визнаний державою союз між двома повнолітніми людьми за взаємною згодою. Наразі у Верховній Раді є два законопроєкти, які суттєво покращили б цю ситуацію. 

Законопроєкт №5488 пропонує посилити відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості й додати до переліку підстав, на яких ці злочини здійснюють, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Це важливо зробити, адже наразі за дискримінацію чи навіть напади на ЛГБТКІ+ зловмисників зазвичай штрафують як за хуліганство, навіть якщо ті відкрито висловлювали гомофобні мотиви. Нагальність проблеми можна довести, хоча б поглянувши на кількість агресивно налаштованих праворадикальних організацій, які не приховують своїх намірів та регулярно зривають мирні заходи й акції, переслідують і фізично нападають на ЛГБТКІ+ та активістів/ок. Прийняття закону дозволить нарешті «помітити» існування та вразливість ЛГБТКІ+ в правовому полі й надасть їм можливість повноцінно захистити себе. Законопроєкт №5488 був зареєстрований чотири роки тому, але його досі не прийняли.

У Верховній Раді також розглядається законодавча ініціатива, розроблена ГО «Точка опори ЮА» спільно з народними депутатами/ками, яка передбачає запровадження інституту реєстрованих партнерств — юридично визнаних союзів, які можуть укладати повнолітні громадяни та громадянки, незалежно від статі. Легалізовані партнерства дозволять мати право на спільне майно, отримання спадку без заповіту, ухвалення медичних рішень у разі хвороби партнера/ки, право не свідчити проти партнера/ки в суді. Цей інститут дозволить юридично визнавати партнерів\ок як членів сім’ї. Адже зараз навіть ті пари, які роками живуть як сім’ї, у правовому полі є фактично чужими людьми. 

Обидва законопроєкти ще й важливі для євроінтеграції України, проте поки що, на жаль, блокуються деякими представниками парламенту. Частково на гальмування процесу впливає Всеукраїнська Рада Церков, а також праворадикальні сили, особисті упередження і страх депутатів/ок втратити електорат.

Незахищеність ЛГБТКІ+ військових

ЛГБТКІ+ військові та їхні права — це наразі найбільш нагальне питання нашого активізму і впливовий важіль тиску на владу. Адже, висловлюючи підтримку військовим та підкреслюючи важливість поваги до кожного і кожної, хто зараз захищає країну, українська влада продовжує робити вигляд, немов в армії немає ЛГБТКІ+, або ж нібито їхні потреби неважливі. Їхні стосунки досі не можуть бути визнані державою, а це означає, що партнери/ки військових не мають права на спадкування за законом і заповітом, на пряме отримання інформації про партнера/ку, якщо той/та загинув/ла, потрапив/ла у полон чи зник/ла безвісти, доступ до тіла і ознайомлення з медичними документами, отримання пенсії в разі загибелі партнера/ки, а ЛГБТКІ+ військовий/а не може отримати відпустку за сімейними обставинами нарівні з гетеро-службовцями. 

Попри всі перешкоди, певний прогрес у правах ЛГБТКІ+ військових все-таки є. Важливо, що існує громадська організація «Українські ЛГБТ військові та ветерани за рівні права», яка безпосередньо допомагає тим, хто у війську, практично й інформаційно. Також поступом можна вважати й те, що активістам/кам і громадськості вдається тиснути на владу й добиватися як мінімум визнання існування ЛГБТКІ+ військових і підтримки законопроєкту про партнерства. Цінно й те, що це питання вже роками не сходить з інфополя, риторики, вимог та гасел активістів/ок.

Стереотипи про ЛГБТКІ+ досі поширені в суспільстві

Міфи, стереотипи й упередження про ЛГБТКІ+ заважають досягненню рівності, адже створюють у суспільстві атмосферу нерозуміння, страху й відторгнення. Це призводить до системного насильства, що панує на багатьох рівнях, від побутових до інституційних. Стереотипи гальмують просування прогресивних ініціатив, в тому числі й у законодавстві.

Часто упередження формуються там, де бракує знань з теми, і такі прогалини використовують для маніпуляцій і пропаганди. Ми бачимо, як прямо зараз деякі західні політики використовують стереотипи про транс-людей задля просування власних наративів. До маніпуляцій і «накручування» суспільства на темі ЛГБТКІ+ великою мірою дотична Росія, причому не лише у себе в державі, а й за її межами. Пригадаймо, що захист так званих «традиційних цінностей» від «гей-парадів» є одним із гасел і обґрунтувань агресора, користуючись якими він напав на Україну. 

Можна сказати, що гомофобна і трансфобна риторика є одними з інструментів психологічного впливу Росії у спробах розхитати й розділити наше суспільство, посилити власні наративи про спротив «загниваючому Заходу» і очорнити образ українських військових, частина з яких належать до ЛГБТКІ+. На жаль, у нас не завжди розпізнають ці меседжі як маніпуляції ворога, тому наслідки поширення агресивної, викривленої риторики доволі відчутні й досі проявляються в низці популярних стереотипів.

Зокрема досі залишається поширеною хибна риторика про гомосексуальність як хворобу чи психічний розлад. Часом можна почути й конспірологічні ідеї про те, що ВООЗ виключили її з переліку патологій нібито через «лоббі», що має лихі наміри щодо скорочення населення у світі.

Популярна також теза з російської пропаганди, яку підхоплюють деякі наші гомофоби й праві екстремісти, — про негативний вплив ЛГБТКІ+ на демографічну ситуацію України, дітей і «сімейні цінності» загалом. ЛГБТКІ+ виступають в цій парадигмі розпусними, токсичними та в багатьох сенсах деструктивними. Про те, що ЛГБТКІ+ теж утворюють здорові сім’ї, можуть поважати українські традиції та любити свою країну, прихильники цих стереотипів забувають.

Ще одним упередженням, на якому продовжують маніпулювати, є уявлення про ЛГБТКІ+ рух як про моду чи сучасний тренд, який негативно впливає передусім на дітей. Проте навіть мінімальне заглиблення в тему покаже, що не кількість ЛГБТКІ+ стає більшою, а їхня видимість. Оскільки суспільство поступово стає толерантнішим, все більше ЛГБТКІ+ почуваються безпечніше і наважуються відкритися. А от «обрати» собі орієнтацію в тому сенсі, як це уявляють собі гомофоби, неможливо.

Як підтримати ЛГБТКІ+ протягом Місяця гордості?

Підтримати можна публічно: написати пост, зробити сторіс, додати на аватарку веселкову стрічку. Можна долучитися до заходів, які проходять на підтримку Прайд місяця в різних містах: це акції, культурні події тощо. 

Якщо ви представляєте організацію чи бізнес, ви можете самі провести якийсь просвітницький захід, наприклад, про права, яких не вистачає ЛГБТКІ+, чи активізм в Україні. Можна запросити на таку подію представників ЛГБТКІ+ організацій, які експертно пояснять ці теми, або ж «живу книгу» — людину, яка зробила камінгаут і готова поділитися своїм досвідом з іншими. Якщо ви виробляєте продукти чи пропонуєте сервіси, можна додати до них впізнаваний елемент в кольорах прапору ЛГБТКІ+ чи організувати колаборацію з іншими брендами. Видавництва можуть випускати тематичні книги, де є репрезентація, наприклад, одностатевих стосунків. Контент-мейкери можуть записувати відео, артисти — писати пісні, висвітлювати проблематику рівних прав, запрошувати ЛГБТКІ+ знятися в кліпах.

Звісно ж, ви можете донатити: підтримувати медіа і громадські організації, які займаються адвокатуванням чи допомогою ЛГБТКІ+. За ці кошти вони зможуть, наприклад, надавати безоплатні психологічні консультації чи допомогу з побудовою кар’єри тим, хто втратили роботу через війну. 

Способів підтримати ЛГБТКІ+ насправді безліч, і часто вони не відрізняються від підтримки інших людей. Найголовніше — не бути байдужими, коли чуєте гомофобні вирази, коментарі чи жарти, наприклад, на роботі. Зробіть зауваження своєму/їй колезі, зверніться до HR-відділу чи менеджера/ки з пропозицією поговорити про це в команді, організувати навчання чи спільний перегляд фільму або читацький клуб на тему одностатевих стосунків, камінгауту та інших досвідів ЛГБТКІ+. Робіть те, що можете в межах своєї діяльності, й не підтримуйте гомофобію, яка може виникати у вашому оточенні протягом цього місяця і не тільки.