РівністьЯк діяти в разі сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом?

Сексуальне насильство – один із найжорстокіших і водночас найменш видимих злочинів війни. Попри сором, страх і травми, пов’язані з цим досвідом, дедалі більше людей в Україні звертаються по допомогу та наважуються говорити про пережите.

19 червня, у Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту, коли світ привертає увагу до теми сексуального насильства в умовах збройних конфліктів, важливо не лише розповідати про реальність, з якою стикаються тисячі українців та українок, а й поширювати інформацію, яка зможе допомогти підтримати й захистити. 

Розбираємося, що таке сексуальне насильство, пов’язане зі збройною агресією, як діяти в разі такого злочину, куди звертатися по допомогу – і як не нашкодити тим, хто його пережив.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), – це будь-які примусові сексуальні дії або спроби їхнього вчинення, які мають прямий або опосередкований зв’язок із війною чи збройним конфліктом.

До форм такого насильства, що класифікуються як воєнні злочини, належать: зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність і стерилізація, а також інші дії – зокрема, погрози насильством чи пошкодження статевих органів.

Що робити, якщо ви пережили сексуальне насильство в умовах війни?

• Спробуйте знайти для себе максимально безпечне місце.
• Зверніться по медичну допомогу для фіксації стану здоров’я та тілесних ушкоджень.
• Повідомте органи влади: поліцію, прокуратуру чи місцеву військову адміністрацію.
• У разі потреби зверніться по юридичну та психологічну підтримку.

Якщо маєте змогу, самостійно зберіть докази: зробіть фото ушкоджень, збережіть одяг, зафіксуйте адресу чи координати місця події, дату та час, можливих свідків і деталі щодо нападників – імена, посади, озброєння, транспорт, зміст розмов між собою та з керівництвом.

І памʼятайте: те, що сталося – не ваша провина. Ви маєте право на допомогу.

Як говорити з людьми, які постраждали від сексуального насильства?

Не перебивайте запитаннями. Дайте людині самій обирати, що й кому розповідати. Не випитуйте подробиці, адже це не про допомогу, а про експлуатацію того, у кого «випитують», що саме з ним чи з нею сталося.

Не сприймайте людину, яка пережила складний досвід, як жертву. Жертва – це об’єкт, який не має контролю над своїм тілом і життям. Ставлення до людини як до об'єкта точно заважатиме відновленню.

Не звинувачуйте. Винний у сексуальному насильстві тільки кривдник. Не варто казати: «наступного разу не будеш увечері гуляти одна» або «ти ж знаєш, що відбувається з жінками в окупації, чому ти не виїхала».

Не знецінюйте досвід. Не варто говорити, що майже кожна жінка з цим стикається, що постраждала однаково красива, що зате в неї на місці всі руки та ноги. Зґвалтування – це страшно, це боляче й важко. А фрази на кшталт «нічого, скоро все минеться» лише знецінюють досвід і почуття людини.

Будьте делікатними, але не ставайте в позицію рятівника. Після розмови висловіть співчуття й подяку за довіру, але не навантажуйте людину своїми емоціями. Запитайте, чим можете допомогти, і пропонуйте конкретну підтримку – наприклад, знайти юриста чи психотерапевта, або побутові справи: приготувати їсти, поприбирати, кудись вийти або посидіти з дитиною.

Уникайте тригерів. Якщо ви побачили новини про зґвалтування або вам хтось ще розповів про свій досвід, не варто пересилати. Це може додатково травмувати.

Обережно з дотиками. Людині, яка пережила сексуальне насильство, фізичний контакт може бути небажаним. Краще запитати, чи можна обійняти людину, чи буде їй це корисно, чи можете ви її так підтримати.

Подбайте про себе. Якщо ви відчуваєте, що не готові вислухати людину, що її розповідь вас сильно засмучує, то ви не зобов’язані слухати все до кінця. Памʼятайте, що підтримка іншої людини не має стати травмою для того, хто вислуховує. Якщо не можете продовжувати розмову, ввічливо скажіть про це й надалі запропонуйте допомогти пошукати спеціалістів, які допоможуть з усім розібратися.