РівністьЩо таке емоційна праця і як вона впливає на жінок
Тягар «берегині» в родині та за її межами
Підтримати партнера, втішити дитину, створити святкову атмосферу, обдзвонити родичів, вирішити конфлікт і просто бути завжди усміхненою й урівноваженою – усе це прояви емоційної роботи, яку багато жінок виконують регулярно, але яка часто залишається непоміченою. Те, що може видаватися природним і нормальним, часом стає підґрунтям для насильства та причиною вигорання.
Розбираємося, що таке емоційна праця, чому її часто покладають на жінок, і чим вона може бути шкідливою.
Матеріал створено Громадською організацією «Почута» у межах проєкту «ЇЇ підтримка», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Текст: Леся Королюк
Що таке емоційна праця
Термін «емоційна праця» вперше запропонувала соціологиня Арлі Гохшильд у 1983 році – так вона позначила додатковий вид роботи, покладений на працівників і працівниць сфери обслуговування. Пізніше цей термін розширив значення, його почали використовувати у феміністичних дискусіях. Нині він позначає кількість невидимої та неоплачуваної розумової й емоційної роботи, яку суспільство за замовчуванням покладає на жінок.
Емоційна праця проявляється в ігноруванні власних емоцій задля комфорту оточення, наданні пріоритету почуттям інших, підлаштовуванні під чужий настрій, емоційній підтримці, залагоджуванні конфліктів та укріпленні взаємин між іншими людьми. Усе це – регулярно, непомітно й без винагороди, адже така поведінка очікується за замовчуванням.
Хоча чоловіки в певних ситуаціях також можуть відчувати на собі додаткові вимоги й емоційно вигорати – наприклад, працюючи у сфері обслуговування, усе ж через гендерні очікування та патріархальну культуру з таким частіше стикаються саме жінки.
Чому емоційну працю покладають на жінок
За традиційними патріархальними уявленнями, чоловіки й жінки мусять виконувати різні соціальні ролі, адже вважаються кардинально різними «від природи». Чоловіки нібито мусять проявляти мужність, жорсткість і конкурентоспроможність, а також не висловлювати надміру емоцій. Жінкам натомість відведена роль берегині хатнього вогнища, яка стоїть за спиною в чоловіка, допомагає йому досягати успіху й загалом займається внутрішніми сімейними справами. Таке уявлення про гендерні ролі створило упередження про те, що жінки нібито за своєю природою більш терплячі, добрі, емоційно доступні та й загалом схильні до турботи про інших. Цей стереотип тісно пов’язаний із роллю матері: мовляв, якщо жінка покликана народжувати, отже вона мусить також мати особливі навички піклування про своє оточення.
Через те, що емоційне обслуговування сприймають як природний стан жінки, вона переважно не отримує за це подяки й винагороди. Подекуди можна зустріти глорифікацію жіночої жертовності на користь своїх чоловіків: пригадайте історії, у яких визнають внесок дружин у видатні досягнення відомих науковців, митців чи політиків. Проте рідко такий стан речей критикують чи вбачають у ньому нав’язування обмежень для самореалізації жінок.
Удома
Дім, за традиційними патріархальними уявленнями, вважається головним місцем жінки, де вона має найбільше обов’язків і компетенцій. Тут жінки відпрацьовують «другу зміну» – обсяг неоплачуваної хатньої роботи, яку виконують переважно після робочого дня та яка стереотипно вважається «жіночою»: готування їжі, прання, прибирання тощо. Часто до цієї зміни зараховують і емоційну працю. Ця робота займає час на відпочинок і турботу про себе – за статистикою, у жінок його суттєво менше, ніж у чоловіків.
Окрім роботи по господарству, від жінок очікують, що вони подумають про все й усіх: щоби потреби всіх членів родини були закриті і їм було комфортно вдома, щоб ксі мали показний, охайний вигляд перед виходом на вулицю, щоб ніхто не забув ні про що важливе, чоловік міг розслабитися після роботи, а діти мали дозвілля та додатковий розвиток після школи. Жінка часто виступає безплатною психологинею для рідних: до неї звертаються з тривогами й переживаннями, просять вирішити конфлікт чи дати пораду. Жарти про «спитай краще в мами» мають реальне підґрунтя, у якому більша частина відповідальності за безліч щоденних побутових і міжособистісних питань падає на жінку. Це явище може мати й украй токсичні прояви: іноді саме на дружині зриваються партнери, у такий спосіб виливаючи накопичені агресію та фрустрацію. Роль жінки, яка нібито готова нескінченно терпіти й усе пробачати, легітимізує домашнє фізичне та психологічне насильство.
Виділяють також явище, яке англійською мовою звуть kin-keeping – це додаткові очікування, що жінка виступатиме соціальним клеєм для родини. Вона не лише обслуговує рідних емоційно, а й підтримує сімейні зв’язки. Це проявляється, наприклад, у нагадуваннях чоловіку й дітям привітати рідних зі святом чи просто поцікавитися їхніми справами, організаціях сімейних подій, купівлі подарунків, турботі про членів сім’ї чоловіка тощо. Часто саме жінки відповідальні за те, щоб створити потрібну атмосферу, тримати родину разом, створювати приводи об’єднатися. Чимало дій, спрямованих на це, можуть здаватися незначними, але через їхню кількість і регулярність вони все ж можуть бути доволі виснажливими.
На роботі
Стереотип про жінку-берегиню впливає й на кар’єрний розвиток та атмосферу на робочому місці. За дослідженнями, колеги теж очікують від жінок більшої доброти й поступливості. Це спричиняє до того, що їм додають більше, хоч і дрібної, та неоплачуваної роботи, яку зазвичай не пропонують чоловікам: наприклад, приготувати та принести колегам каву. На робочому місці жінки теж нерідко вдаються до емоційної роботи, яка поміщає їх у непросте становище.
З одного боку, від жінок очікують, що вони будуть м’якішими, погоджуватимуться на менше, не конфліктуватимуть і не проявлятимуть асертивності, а за невиконання цих умов ті отримуватимуть осуд і ризики для роботи. З іншого боку, за виправдання очікувань жінки не лише не отримують ніякої винагороди – від цього можуть страждати їхні кар’єрні перспективи та професійний розвиток. Адже лідерство та просування вгору в багатьох асоціюються з рисами, за які жінок засуджують: амбітністю, конкурентністю й деякою агресивністю, особливо в захисті особистих кордонів та інтересів. Через упередження, що жінки не здатні до такої поведінки, у них можуть не вбачати здібних керівниць, не допускати їх до відповідальних і добре оплачуваних посад.
З незнайомими людьми
Жінки проявляють поступливість і конвенційно милу поведінку й у спілкуванні з незнайомцями. Іноді це проявляється як своєрідний захисний механізм, щоб уникнути насильства. Дівчата змалечку засвоюють безпечніші формати поведінки, а також їх частіше, ніж хлопців, вчать бути «мудрішими», не захищати свої кордони й терпіти домагання.
Тож у старшому віці, отримуючи небажану увагу від чоловіків, жінки можуть проявляти лагідність і навіть награний ентузіазм, посміхатися і з усім погоджуватися, навіть якщо не отримують від цього жодних позитивних емоцій. Така поведінка викликана страхом за свою безпеку, адже «простіше» відповісти на флірт і дати номер телефону, ніж захищатися й потенційно зустрітися з агресією. Це теж можна назвати певним видом емоційного обслуговування, адже жінки не мають бути зобов’язаними перейматися за психічний стан незнайомих людей.
Чим може зашкодити емоційне обслуговування?
У суспільстві досі розповсюджений стереотип, що жінки «народжені» для емоційної підтримки: що вони мають бути терплячими, уважними, співчутливими та завжди готовими вислухати, заспокоїти, зрозуміти. У межах гетеронормативних стосунків це часто перетворюється на домовленість за замовчуванням: жінка – емоційний буфер, а чоловік – той, хто «не вміє говорити про почуття», але має право розряджатися. Така динаміка не лише підтримує гендерну асиметрію, а й має довгострокові психологічні наслідки.
1. Хронічне перевантаження й емоційне вигорання
Коли жінка системно виконує роль емоційної опори для партнера – вислуховує, заспокоює, раціоналізує його переживання – без належної підтримки у відповідь, вона поступово вичерпує власні психологічні ресурси. Це може призводити до синдрому емоційного вигорання – стану, що характеризується емоційною відстороненістю, зниженням емпатії, роздратуванням, а також соматичними проявами (головні болі, порушення сну, хронічна втома).
2. Порушення особистісних меж
Тривале перебування в ролі «емоційної підтримки» може формувати деструктивну установку самозречення – коли жінка не дозволяє собі проявляти негативні емоції, вважаючи, що її почуття менш важливі або можуть бути сприйняті як «надмірна драматизація». Втрата здатності до автентичного емоційного реагування часто пов’язана з внутрішнім конфліктом між потребою в самовираженні та соціальними очікуваннями відповідності «ідеальному жіночому образу». Це корелює з концепцією self-silencing, згідно з якою жінки навчаються приглушувати власні потреби в ім’я гармонії у стосунках, що з часом веде до втрати автентичності та невротичних розладів.
3. Ретравматизація та накопичення непрожитих емоцій
Коли жінці не надається простір для вираження власних емоцій, вона стикається з внутрішньою забороною на гнів, сум, утому. Ці емоції не зникають, а накопичуються, що може спровокувати розвиток тривожних або депресивних розладів. Ба більше, повторюване емоційне замовчування актуалізує старі травматичні досвіди – наприклад, досвід дитячого ігнорування, коли її потреби системно знецінювали.
4. Психоемоційна інфантилізація партнера
Коли один із партнерів постійно бере на себе функцію емоційного контейнерування, інший позбавляється необхідності розвивати навички емоційної саморегуляції, емпатії та рефлексії. Це підтримує емоційну інфантильність, ускладнює реалізацію дорослих партнерських стосунків і може призвести до виникнення співзалежних відносин. Партнер, якого систематично «обслуговують» емоційно, втрачає мотивацію до саморефлексії та відповідальності за свій внутрішній стан.
5. Гендерна асиметрія в емоційній праці
У патріархальній культурній моделі емоційна компетентність історично закріплюється за жінками, тоді як емоційна стриманість – за чоловіками. Це призводить до глибокої нерівності у сфері психологічної праці: жінка виконує подвійне навантаження – матеріальне й емоційне, тоді як емоційна праця лишається невидимою, неоплачуваною й часто – неусвідомленою. Така інституціоналізація обслуговування нормалізує дисбаланс і відтворюється в наступних поколіннях – через соціалізацію дівчат як «турботливих» і хлопців як «емоційно стриманих».
6. Підрив базової довіри у стосунках
Одностороння емоційна залученість із часом руйнує відчуття безпеки у стосунках. Там, де немає взаємності, формується відчуття самотності поруч із партнером, що потенційно викликає фрустрацію, втрату сексуального потягу, емоційне відчуження. Якщо емоційна взаємодія зводиться до патерну «даю – не отримую», це підриває фундамент довіри й рівноправності у стосунках.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними від Організації Об’єднаних Націй.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF) –це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, —це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
