РівністьРебрендинг у стилі MAGA: які політики сексуальності просувають сучасні праві
«Сексуальна свобода» й захист жінок попри їхнє бажання

У боротьбі за голоси електорату політичні партії змушені зважати на актуальні тренди й коригувати свої ідеології, протиставляючи їх опонентам. Так учиняють сучасні праворадикальні сили, які часто відсилають до консерватизму та традиційних цінностей, але водночас адаптують імідж під нові запити своєї аудиторії. Нині можемо помітити одразу кілька нібито суперечливих, але робочих ідей і практик, які застосовують ці сили.
Розбираємося, що це за ідеї, що за ними стоїть і як сучасна республіканська партія США диктує наративи для нових консервативних сил.
Текст: Леся Королюк
Консерватори змінюються?
Під час зростання популярності ультраправих партій і після перемоги Трампа на виборах президента США, деякі оглядачі(-чки) помітили зміну в риториці сучасних консерваторів у порівнянні з попередніми поколіннями. Особливо ця зміна стосується ставлення до сексуальності.
Сьогодні, видається, вже складніше просувати ідею строгої самодисципліни й утримання від сексу заради чистоти й порядності – такі традиційні християнські цінності пропонували сповідувати консерватори минулого. Сьогодні, зокрема завдяки поширенню знань про біологію й сексуальність, а також доступності контрацепції й абортів, ставлення до сексу заради задоволення стало менш строгим: виникла культура випадкових зв’язків на одну ніч і сексу без зобов’язань. За дослідженнями, особливо охочими до таких практик є чоловіки. Саме вони є першочерговою цільовою аудиторією для праворадикальних сил, адже, за низкою досліджень, ті більше тяжіють до правих поглядів, ніж жінки.
Сучасні консерватори підлаштувалися під цей контекст, запропонувавши ребрендинг своїх політик щодо сексуальності та створивши власну, привабливу для своєї аудиторії версію секс-позитивності.
Боротьба проти «цнотливого лівацтва»
Однією з причин популярності правих сил, особливо серед чоловіків і консервативно налаштованих жінок, називають зростання популярності фемінізму й певні успіхи прогресивних рухів упродовж попереднього десятиліття. Феміністичним і квірним рухам за десятки років роботи вдалося серйозно підняти теми насильства, гарасменту й відповідальності за нього, а також системної дискримінації, стирання видимості меншин і необхідності інклюзії в кар’єрі, публічному просторі чи побуті.
Дехто почав сприймати ці зрушення як загрозу своїй свободі та певним «традиційним» цінностям. Виникли побоювання з боку чоловіків, що тепер вони нібито набагато вразливіші до хибних звинувачень у гарасменті, а фемінізм поширює мізандрію та спричиняє сумнозвісну «епідемію чоловічої самотності». Комусь не подобалося підсилення видимості ЛГБТКІ+ спільноти в популярній культурі, а також квоти та програми різноманіття й інклюзії (DEI) у компаніях.
Консерватори почали використовувати риторику, у якій прогресивні сили нібито виступають за заборони, обмеження свободи слова й цензуру. Ця «цензура» стосується передусім речей, які чоловіки вважали своїм правом, а насправді підтримували нерівність: наприклад, гарасмент і культура зґвалтування, побутовий сексизм, принизливі жарти тощо.
Так виникло хибне, але поширене протиставлення, у якому парадоксальним чином консерватори виступають за свободу, у тому числі й сексуальну, а прогресивні сили – за цензуру й надмірну цнотливість. Таку риторику можна почути, щойно порушується тема домагань чи спроби засудити публічну людину за сексистські висловлювання. Пригадаємо хоча б сумнозвісну колонку Винничука, у якій він сумує за минулим, а ставлення до жінок як до сексуальних об’єктів і гарасмент без наслідків згадуються з ностальгією: мовляв, тоді було більше свободи. Такою риторикою озброїлися, зокрема, й республіканці в США, які взялися всіляко засуджувати політики різноманітності й інклюзії, захищаючи від «утисків» білих цисгетеро-чоловіків.
Сексуальна свобода не для всіх
Нюанс, про який зазвичай замовчують ті, хто виступають за сексуальну свободу – це те, що насправді ця свобода зарезервована лише для певної групи людей. Групою, яка передусім виграє від такої риторики, є цисгетеро-чоловіки.
«Свобода» сучасних консерваторів означає підтримку патріархального статус-кво, тобто свободу цисгетеро-чоловіків розпоряджатися тілесністю інших. Це парадигма, у якій чоловік має право на жіночі тіла без наслідків для себе, а також залишається на верхівці соціальної ієрархії, маючи всі привілеї традиційного патріархального суспільства.
Натомість для жінок і квір-людей сексуальної свободи не передбачається, адже вона лише підважувала би цю ієрархію. Будь-які прояви сексуальності, які не вписуються в чоловіко- і гетероцентричність, засуджуються. Це стосується навіть асексуальних людей, які, здавалося б, зазвичай не демонструють ніякої «аморальної» чи занадто розкутої поведінки, але все одно отримують порцію осуду й неприйняття.
Контроль над жіночими тілами
Після переобрання Трампа президентом США почали спостерігати підсилення неприкритої сексистської риторики щодо жінок. Усе почалося з посту ультраправого блогера та прихильника Трампа Ніка Фуентеса, який написав: «Твоє тіло, моє діло. Назавжди», перекручуючи відоме феміністичне гасло. Це спричинило, з одного боку, хвилю обурення, а з іншого – шквал репостів, лайків і схожих постів, а також повторення цього гасла, у тому числі й у реальному житті. Почали поширюватися й фрази на кшталт «Ідіть назад до кухні», а також слюри й погрози.
Таку риторику можна вважати ресентиментом реакційних правих щодо феміністичних рухів, а також прагненням скасувати досягнення жінок в боротьбі за тілесну автономію та право вибору. Весь цей час, коли фемінізм мав кращі позиції в суспільстві, ті, що нині звуть себе консерваторами, інтерпретували прогрес у гендерній рівності як загрозу й утиски. Тепер вони, отримавши владу й із меншими шансами на наслідки за свої слова та дії, не бояться відкочувати цей прогрес. За риторикою проти абортів та осудом жінок за демографічну кризу й «чоловічу самотність» стає зрозуміло, що тілесна автономія жінок не входить до «свободи», яку проголошують праві. Швидше навпаки, адже до «традиційних цінностей», які вони прагнуть повернути, входять заборона на аборт, толерування домашнього насильства й публічного гарасменту, сексуалізація жінок, репродуктивний тиск тощо.
Нормалізація культури зґвалтування
Деякі оглядачки помітили, що представники MAGA надають великого значення темі геніталій. Це помітно й у їхній політиці стосовно гендерних питань, а саме обмеження теми трансгендерності й гендерних студій загалом: вони просувають ідеї біологічного есенціалізму, за яким людей визначають їхні статеві ознаки, а не ідентичність.
Проте радикально консервативно налаштовані політичні сили, особливо MAGA, зацікавлені не лише чужими ознаками, а й власними геніталіями – це помітно і в публічній риториці, у соцмережах і навіть агітаційній продукції. Наприклад, син Дональда Трампа 2022 року виклав фото свого батька з довгим чорним прямокутником у зоні стегон, сам Трамп вважав за доречне доводити публіці, що в нього «все гаразд» з усіма частинами тіла, натякаючи на пеніс. Таке захоплення чоловічими статевими органами як символами влади звуть фалоцентризмом. Він є частиною патріархального устрою суспільства, у якому чоловіки займають вищий статус і панують над жінками. В такій системі (знову ж таки, виходячи з біологічного есенціалізму) безпосередні ознаки маскулінності асоціюються із силою, владою й вищістю, а фемінності – зі слабкістю, пасивністю й покірністю. Статевий акт із пенетрацією тут теж сприймається як утвердження ієрархії.
Окрім фалоцентризму, праворадикальні сили відомі також риторикою, що не просто не засуджує, а заохочує харасмент і зґвалтування. Це доповнює толерування фактів насильства і колегами, і виборцями. Цим відомий Трамп і сучасна республіканська партія: попри численні звинувачення в домаганнях, доведених фактах сексуального насильства, украй грубу сексистську риторику й тісні зв’язки з відомим сексуальним злочинцем Джеффрі Епштайном, йому вдалося двічі обійняти посаду президента США. Це фактично закріплює культуру зґвалтування як норму на державному рівні. Навряд чи можна говорити про «захист жінок», анонсований Трампом торік, як про щось справді профеміністичне й таке, що сприяє атмосфері свободи й рівності в суспільстві.