Запитання експертуНормально відчувати себе вразливою. Розмова з онкопсихологинею про підтримку жінок*, які мають рак
Як допомогти собі або близькій жінці*
Психоонкологія – напрям психології, що поєднує знання з онкології та психологічні інструменти, щоб людина мала внутрішні ресурси для боротьби з хворобою. Тобто це психологічна підтримка онкопацієнтів, а також їхніх близьких. Психологічна допомога значно покращує ментальне здоров’я онкопацієнтів, що підтверджено в дослідженні, опублікованому в Nature Scientific Reports у 2024 році.
Одужання організму від раку не завжди йде поруч із внутрішнім спокоєм. Лікування може бути виснажливим, залишати відчуття невизначеності, викликати страх і провину. І це нормально відчувати себе вразливою, навіть коли хтось очікує від вас витривалості та мужності. Психологічна підтримка допомагає прийняти ці почуття та навчитися дбати про себе з тією самою ніжністю, з якою ми дбаємо про своє тіло після лікування.
Ми поговорили з онкопсихологинею Людмилою Богуцькою про те, як підтримати жінок*, які хворіють на рак (партнерку, маму чи подругу), про прийняття наслідків хімієтерапії та повернення до соціального життя після одужання.
Проєкт реалізується за підтримки KSE Foundation – благодійного фонду Київської школи економіки.
Текст: Анастасія Латипова
Людмила Богуцька
Психотерапевтка, клінічна психологиня, членкиня Української психоонкологічної асоціації
1. Який взаємозв’язок є між психологічним станом людини й онкозахворюваннями?
Коли людині ставлять онкологічний діагноз, її охоплюють різні емоції, зокрема, страх, невизначеність, які спричиняють стрес і додаткове навантаження на психіку. Стрес може послаблювати імунну систему, і тим самим погіршувати перебіг уже наявних захворювань, підвищувати ризик розвитку надмірної тривоги, депресії, безсоння. Згідно з дослідженням журналу “Lancet Oncology”, значна частина пацієнтів із раком відчуває психологічний дистрес (35–80%), включно із симптомами тривоги (10–40%), депресії (5–30%), і зниження якості життя.
Це пов'язано з тим, що лікування, яке проходять люди з онкологічними захворюваннями, досить сильно виснажує організм. А сильний тривалий стрес може стати додатковим чинником ризику для інших станів, які «накладаються» на хворобу. Саме тому психологічна підтримка є важливою, адже вона допомагає суттєво зменшити цей тиск. Якщо онкопацієнти відчувають сильний стрес, що погіршує їхнє фізичне й ментальне здоров’я, слід звернутися до психолога, який допоможе протистояти стресу та вільно виражати емоції.
2. З якими проблемами найчастіше стикаються жінки* під час боротьби з раком і як із ними впоратися?
Інколи онкопацієнтки* можуть переживати стрес через почуття провини перед родиною, друзями. Дослідження Азійсько-Тихоокеанської клініки з онкологічного догляду показало, що 19–65% пацієнтів з онкозахворюваннями відчувають себе тягарем для близьких. Також онкопацієнти можуть відчувати страх повернення захворювання, тривогу через відновлення соціального життя після одужання або ізоляцію через рак. Упоратися з цими труднощами допомагає визнання власних почуттів без засудження.
Страх провини перед близькими
Стикатися з такими складними переживаннями – нормально, але вони не завжди можуть відповідати реальності. Якщо ви помічаєте автоматичні думки, як-от: («Я погана мати/дружина», «Я тільки додаю клопоту своїм близьким», то можете використати спеціальну техніку.
Якщо через відчуття провини у вас виникають тривожні думки, ви можете записати їх і порефлексувати над такими запитаннями: «Що я можу зараз зробити, щоб підтримати себе», «Що я зазвичай роблю, щоб упоратися з цими переживаннями?», «Хто та як чином може мене підтримати?»
Після запису пропонуємо скласти ланцюжок зі ваших думок, наприклад:
- Через які слова/події/думки я відчуваю провину та стрес? – «Я не можу активно гратися з дітьми, адже я фізично й ментально виснажена після хімієтерапії, і це мене пригнічує».
- Як я борюся з тривожними думками? – «Я однаково провожу час з дітьми – ми разом дивимося мультфільми, я допомагаю з уроками, коли маю сили. Я їх вислуховую, обіймаю, кажу, що люблю. Моя любов до них не змінилася».
- Як мої друзі підтримали б мене в цій ситуації? – «Вони сказали б, що діти відчувають мою любов і бачать, скільки сил я вкладаю в процес одужання».
- Які позитивні наслідки можуть бути? – «Я показую своїм дітям, як справлятися з важкими життєвими ситуаціями й лишатися люблячою мамою».
Спробуйте поговорити із сім'єю про те, що з вами відбувається. Це допоможе зрозуміти, що сім’я не сприймає хворобу як «тягар». Провина – це не ознака слабкості чи «поганої» матері/дружини. Жінки*, які хворіють на рак, можуть навчитися бачити, що навіть маленькі дії – це внесок у сім’ю.
Тривога через відчуття ізоляції через рак
Важливо пам'ятати, що ми різні: одні хочуть розмовляти про свою хворобу, інші – ні; дехто любить, коли їх відвідують (розповідають новини зі свого життя), а інші не хочуть цього. Ви можете у відвертій і щирій розмові сказати родині та друзям про свої очікування, щоб вони знали, як вам допомогти. Наприклад, можна покликати на зустріч і запропонувати: «Давай просто подивимося кіно?», «Допоможи мені помити вікна», або «Приготуй моїм дітям вечерю». Це може бути хорошим рішенням. Часто людина може не знати, як допомогти вам, а такі прохання допоможуть вам налагодити комунікацію. Насправді спілкування з близькими, іншими пацієнтками, групами підтримки значно зменшує відчуття ізольованості та самотності.
Найважливіший зв’язок, який вам варто підтримувати – контакт із собою. Техніки майндфулнес (практика усвідомленості, яка передбачає свідоме зосередження на теперішньому моменті «тут і зараз»), медитація, дихальні вправи допомагають зменшити внутрішнє напруження. Ізоляція й відчуття втрати соціального життя – це нормальна реакція на хворобу, але їх можна зменшити через підтримку, поступові дії й увагу до власних потреб.
Страх повернення раку
Страх рецидиву – поширене явище після одужання. Навіть коли аналізи показують, що все в нормі, думки про можливе повернення хвороби можуть турбувати пацієнтів. Варто пам’ятати, що страх є нормальною емоцією, адже він сигналізує про турботу про себе та здоров’я. Щоб угамувати тривогу, варто змістити фокус на тому, що може повертати вам відчуття спокою: регулярні планові обстеження, здоровий спосіб життя, відпочинок і підтримка близьких. Ви можете спробувати дієві дихальні вправи, медитацію – і навіть звичайні прогулянки на свіжому повітрі. Усе це допомагає залишатися в теперішньому моменті, а не перебувати в лячних думках. Важливо нагадувати собі, що страх рецидиву – нормальна реакція, але він не має керувати життям.
Страх повернення в соціальне життя після одужання
Онкологічне захворювання може впливати на зміни в зовнішності, й інколи це може ускладнити соціалізацію. Якщо ви стикаєтеся з тривожними думками щодо цього, і соціум є важливою частиною вашого життя, то спробуйте такі кроки:
- дати собі час на поступове повернення. Ви можете починати з коротких зустрічей із близькими, потім розширювати коло спілкування;
- нагадати собі – хто я, що мені вдавалося до хвороби, що я вмію – зазвичай знаходиться багато підтверджень компетентності, навичок – і на це важливо спиратися;
- тримати фокус на ресурсах і досягненнях. Вести щоденник маленьких перемог і моментів радості. Він нагадуватиме вам про пережите та власну силу, що допомогла так багато подолати;
- говорити про страхи. Важливо ділитися відчуттями з друзями, родиною або психологом, адже це допомагає зменшити напругу;
- підтримка однодумців (групи для жінок*, спільні захоплення, інтереси чи навчання) допомагають поступово відновити впевненість у собі.
Соціальне життя можна повертати поступово, крок за кроком, підтримуючи себе та звертаючись по допомогу за потреби.
3. Як відновити близькість у стосунках із жінкою*, яка має онкологічне захворювання
Онкологічний діагноз і лікування (хімієтерапія, гормональна терапія, операції) можуть впливати на сексуальність: сприйняття свого тіла, відчуття власної привабливості та лібідо. Через це партнери можуть віддалитися одне від одного та відчувати втрату близькості. Але близькість у стосунках – це не лише про секс, а передусім про довіру, надійність, відкритість і про відчуття «я з тобою». У такій стресовій ситуації партнерам слід бути уважними та терплячими: не тиснути, не вимагати інтимності, «як раніше», запитувати, що жінці* комфортно, що хочеться спробувати, а що ні. Ви можете допомогти їй зрозуміти, що вона цінна й бажана не лише через секс, а як особистість, жінка*, кохана. Якщо партнерка морально не готова до сексуальної взаємодії, можна досліджувати нові форми близькості: обійми, дотики, масаж, поцілунки, теплі розмови – усе це теж інтимність.
Якщо проблеми у стосунках відчуваються гостро – заохочувати до консультації з лікарем чи сексологом. І насамперед партнеру/ці варто дбати про власний емоційний стан. Адже для підтримки іншої людини потрібні власна опора й ресурси. Насправді хвороба може стати тестом на міцність і показати, наскільки пара справді здатна бути разом у складній життєвій ситуації.
4. Як підтримати жінку*, яка проходить через суспільне несприйняття наслідків хімієтерапії
Важливо пам’ятати, що осуд чи нерозумінням суспільства можуть вплинути на самооцінку жінки* та її відчуття «нормальності». Дослідження «Стигматизація та якість життя жінок із раком молочної залози» показує, що стигматизація жінок з онкологічними захворюваннями у суспільстві негативно впливає на сприйняття себе та соціальні навички.
Як можна допомогти жінці* впоратися з несприйняттям суспільства:
- слухати й визнавати почуття. Наприклад, якщо жінка втратила волосся внаслідок хімієтерапії, не варто говорити фрази на кшталт «нічого страшного», «відросте», а дати простір для проживання її болю;
- показувати любов і прийняття – частіше говорити, що вона цінна, гарна, бажана попри зміни в зовнішності;
- підкреслювати силу й нагадувати, що за цими змінами стоять її боротьба та мужність;
- бути поруч у соціальних середовищах – допомогти впоратися з чужими поглядами чи словами;
- допомогти підібрати нові образи: хустки, перуки, одяг, звісно, якщо жінка* сама цього хоче;
- запропонувати звернутися за підтримкою, наприклад, записатися в психологічну групу підтримки жінок, які хворіють на рак. (Inspiration Family, Кол-центр #ВАРТОЖИТИ).
5. Як рідним онкопацієнтки* подбати про свій психологічний стан?
Родичі онкопацієнтів/ок теж потребують підтримки, адже вони живуть у постійній напрузі, часто виснажуються фізично й емоційно, відчувають страх, провину чи безсилля.
Якщо ви хочете подбати про своє ментальне здоров’я, пропонуємо спробувати такі кроки:
- знайти безпечний простір, де можна бути почутим без осуду (звернутися до психолога, поговорити з близькою людиною, доєднатися до групи підтримки для родичів людей з онкологічним діагнозом);
- звернутися за допомогою до психолога, який допоможете впоратися з тривогою, безсонням, почуттям провини. Також у спеціаліста ви можете запитати, як підтримати родича, який хворіє на рак (як говорити про діагноз, як реагувати на зміни в настрої пацієнта/ки);
- працювати з темою вигорання в догляді разом з онкопсихологом.
6. Куди слід звернутися жінці*, якщо вона відчуває стрес через онкозахворювання чи його наслідки?
