Подивимось11 улюблених фільмів режисерки та сценаристки Марисі Нікітюк
«Маяк», «Апокаліпсис сьогодні» та «Пісні з другого поверху»
![11 улюблених фільмів режисерки та сценаристки Марисі Нікітюк — Подивимось на Wonderzine](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post-cover/-XlllRcOp0zruNmA6He73Q-default.gif)
У рубриці «Подивимось» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали – які надихають і хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску режисерка та сценаристка Марися Нікітюк розповідає про фільми, які її беруть за живе, зізнається в любові мультфільмам Хаяо Міядзакі та згадує про те, що режисеру «Паразитів» дали Оскара не за ту картину.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/leoWsc0jd52qunlezUEAug.jpg)
Марися Нікітюк
режисерка та сценаристка
Для мене у фільмі, в першу чергу, важлива цілісність історії
Для мене у фільмі, в першу чергу, важлива цілісність історії, відповідність візуального втілення цієї історії в сукупності з головними акторами. Коли мене нічого не відволікає, а, навпаки, повністю захоплює. Тобто історія, її візуальне втілення, гра акторів – це обов’язковий набір характеристик. Далі вже я вловлюю поетику і ця поетика для мене має бути трохи бодлерівська, мені важливо висвітлення темних сторін душі, заглиблення у підсвідоме та дослідження невиявленого. Це для мене наступна важлива надбудова, так би мовити, інший бік задоволення, як у Фрейда. До зібрання моїх улюблених стрічок увійшли саме ті картини, які я переглядала кілька разів і більше, які повністю поглинають, не даючи відволіклися ні на хвилину.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/kJmptZ5-45d6XnElf5e7hQ.jpg)
Роберт Еггерс, 2019
Маяк / The Lighthouse
Минулого року цей фільм був презентований у Каннах у Двотижневику режисерів, де отримав приз кінокритиків «Фіпресі». Це абсолютно дивовижний чорно-білий фільм-божевілля: на одинокому маяку посеред моря сходять із розуму в ізоляції герої Уільяма Дефо і Роберта Паттінсона. Задум Еггерса дозволив цим двом акторський кураж найвищого рівня, рідко де можна побачити гру на такій високій ноті.
Візуально весь фільм – це просто амброзія для очей. Композиція, мізансцени, чорно-білі фактури – кожен кадр наче картина з глибин страшного і самотнього підсвідомого. І все це здобрено пияцтвом «до білочки», сексом із русалками, убивствами чайок, гіпнозом маяку в незмінному супроводі параноїдальних стогонів антигуманної сирени. Світ у безвісті й в ізоляції, яка завершується безумством.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/byIg27pDE63iUS7kz2CaGA.jpg)
Маті Діоп, 2019
Атлантика / Atlantics
Ще один фільм із торішнього Каннського кінофестивалю. Сенегальська історія чи то про трагічну любов, чи то про померлих, які прагнуть соціальної справедливості для своїх живих, вселяючись у них ночами. Це повільний і гарний фільм, де кожна дівчина в кадрі виглядає як супермодель з обкладинок Паризького Vogue, і де дуже багато океану.
«Атлантика» – це всюдисуща стихія води, вона неймовірно прекрасна і вона ж неймовірно жорстока. Попри весь сюжет і містику, режисерка ніби вмонтовує між кадрів цей водяний всепоглинальний наратив, що створює абсолютно гіпнотичний ефект. Дивишся фільм і стаєш водою.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/zJp1rZOIqe4IWda7Io1WNQ.jpg)
Нора Фіншельд, 2019
Систем Крашер / System Crushers
Німецький фільм-бунт. У центрі сюжету дівчинка Бені 9 років із проблемною психікою: дитина не контролює свою агресію. Бені відправляють з одного притулку в інший, уже не лишилося такого, звідки б її не попросили, і в решті її планують відправити до притулку для складних дітей в Африці. А сама Бені понад усе хоче повернутися до своєї матері, але і та не витримує агресивний характер власної дитини.
Фільм дикий, у швидкому темпі, з рваним монтажем, судомний, як сама головна героїня. Він розповідає про «інших» людей: незручних, некомфортних. Про те, як сильно їм потрібна любов. Це дуже щемлива історія, яку неможливо дивитися без сліз, бо глядач асоціює себе з вразливою істеричною Бені, якій ніде нема місця, хіба що, можливо, в Африці.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/0A9Y7HnDk3IlfszON3Ir7g.jpg)
Габріель Абрантеш і Даніель Шмідт, 2018
Діамантіно / Diamantino
Фільм двох португальських гіків про футбол, а, точніше, про все на світі: про Європейську кризу, про кризу з біженцями, про кризу людяності, і подається через історію про дуже доброго, але тупого футболіста Діамантіно. Батько вчив Діамантіно, що раніше були великі художники, які розмальовували храми, тепер же справжнє мистецтво живе на стадіонах, а Діамантіно сучасний Мікеланджело. Коли ж Діамнатіно грає, він уявляє як він веде м’яч на полі з солодкої вати між гігантських цуценят-пікенесів. Повірте, цей сюр треба бачити. Сам Діамантіно носить у вухах діамантові сережки, а вдома обнімає подушку зі своїм портретом. Кажуть, що його образ списаний із футболіста Роналду.
Фільм починається з того, що Діамантіно не забиває вирішального м’яча на світовому чемпіонаті і його відразу всі починають ненавидіти. Батько вмирає від нервів, а злі сестри, які звикли до надприбутків Діамантіно, продають його націоналістам. Це дуже смішно, коли режисери, актори й уся знімальна команда гонять біса з серйозними обличчями.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/FJ5wnEP9H8yuM0WxYwV-8w.jpg)
Адіна Пінтіліє, 2018
Не торкайся / Touch me not
Це кіно стане серйозним випробуванням для українського глядача, для тих, хто наважиться його подивитися. Переможець позаторішнього Берлінале, дебют румунської режисерки Адіни Пінтіліє – це напів документальне, напів художнє висловлювання на тему фізичності, тілесності. Це фільм-роздум, фільм-провокація і фільм-терапія. Хворі на ДЦП люди, трансвестити, звичайні люди в депресії розповідають про свою тілесність, показують її, вивчають її разом із глядачем. Головна ж героїня несе через весь фільм свій страх дотиків, як новітню фобію, яка з’явилася через розрив соціальних зв’язків, що сьогодні, під час карантину, дуже актуально. Героїня і герої вчаться бути людьми, торкатися один одного як тілами, так і душами. Цей фільм-роздум не дає вичерпних відповідей, зате ставить масу запитань про нас самих. А коли, як не під час світового карантину, зазирати у власні безодні?
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/tl6egPCrIRCaczWZ98wuQg.jpg)
Пон Чжун Хо, 2003
Згадуючи про вбивство / Memories of murder
На мій смак, саме за цей фільм режисеру «Паразитів» мали б дати «Оскар». «Згадуючи про вбивство» – поетичний поліцейський детектив. Жорстокі вбивства проходять наче на другому плані, на перший же план виходить майже комічна історія. Місцеві поліцейські ідіоти й розумник, який щойно приїхав з академії на стажування, намагаються розкрити серію убивств у тихому невеликому містечку. Крізь гумор, абсурдні ситуації проступає ледь вловима людяність. Це дуже щемкий і дуже гарний фільм, коли магія кінематографу постає між кадрами і її неможливо не відчути.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/m0N5ZQh-9dspX_7_AFJVPw.jpg)
Рой Андерсон, 2000
Пісні з другого поверху / Songs from the Second Floor
Швецький режисер Рой Андерсон зняв свій перший фільм «Шведська історія любові» у звичному для нас із вами наративі: є головні герої, є другорядні, є сюжет. А потім довго-довго працював у рекламі, став незалежним від усіх фондів і аудиторій, і почав знімати унікальні кінокакофонії, полісюжетні полотна про шведське суспільство, збайдужіле, постаріле і загалом дуже нещасне.
«Пісні з другого поверху» – саме такий фільм. Герої – маленькі люди, що повторюють одні й ті ж сімейні, соціальні ритуали із дня на день. Їм важко нести тягар суспільства, тож посеред фільму весь вагон метро починає сумно співати, виспівуючи свою тугу. Всі мікросюжети часто схожі на анекдоти, переплітаються в фільмі як мозаїка і створюють одне авторитарне режисерське висловлювання: «життя – біль, і люди заслужили на нього». Це ще один доволі складний фільм для перегляду з моєї добірки, але він вартує усіх тих нейронних зв’язків, які ви напружите під час його перегляду.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/mYDcB7y7tbNYSjSDWU0c9Q.jpg)
Алехандро Ландес, 2019
Монос / Monos
Фільм розповідає про зграйку колумбійських дітей у рядах повстанців, які на горі Монос стежать за американською заручницею і коровою. Спершу діти вб’ють корову, а потім почнуть вбивати один одного. В тому, як страхітливо та абсолютно безрефлексійно розвивається тваринний соціум дітей, з першого ж погляду вгадується роман Ґолдінґа «Володар мух». Історія настільки драматична і страшна, настільки ж знята без тіні рефлексій: діти вмирають, вбивають, люблять, зраджують, наче так і треба, наче вони були народжені вбивати й вмирати.
Камера оператора Джаспара Волфа заворожує з перших же кадрів красивого безмежжя гір і джунглів, але водночас так поетично і безтактно втручається у світ юних обійм і поцілунків, убивств і криків про допомогу. Акторська гра за межами крутості. Для фільму було відібрано 30 дітей з усієї Колумбії, які спершу проходили акторську підготовку, а потім військову муштру. Сценарій так побудований, що одного головного героя немає, ми поступово переходимо від правди одного персонажа до правди іншого. Це колумбійський «Апокаліпсис сьогодні». Апокаліпсис, на який ми заслужили.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/6FqeZlEL7T-udqoVEAB4uA.jpg)
Хаяо Міядзакі, 1997
Принцеса Мононоке / Princess Mononoke
Усі мультфільми Хаяо Міядзакі я люблю безкінечно. Бо його роботи – це чиста любов, просякнута японськими міфами, легендами прадавніх лісів, токійськими вуличками й крихітними ресторанами, техногенними катастрофами й безкінечною добротою. Але саме «Принцесу Мононоке» я порекомендую в першу чергу. Це жорстока казка, в якій природа і людство знаходяться по різні боки барикад, кожен намагається вижити й несе один одному знищення. Головний герой, рятуючись від прокляття, покидає свої землі й потрапляє в прадавній ліс, де живе Хазяїн лісу, ходять маленькі духи й живе дівчинка Принцеса Мононоке, вирощена божествами вовками. Вона бореться з людьми, які задля власного виживання винищують ліс. Вона сильна і відчайдушна, живе разом із духами. Мені завжди хотілося бути схожою на неї.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/OhFd7IRDQmulaL-MsxXtPA.jpg)
Джейн Кемпіон, 2012
Піаніно / The Piano
Найчуттєвіше кіно, яке я тільки бачила. Зняті на плівку океанські пейзажі Нової Зеландії просто вбивають своєю красою. Це кіно варто подивитися хоча б заради небувалого поєднання краси кадру і краси природи, відбитої в цьому кадрі. Сама ж історія розповідається від імені німої британки Ади, яку разом з її дочкою батько видає заміж в Нову Зеландію в середині 19 ст. Героїня бере з собою свою єдину пристрасть – піаніно, через яке вона і говорить до світу. Новий чоловік не дуже чуттєвий і не розуміє свою новоспечену жінку, а от провідник, який спілкується з місцевим населенням відразу розкриває в героїні її чуйну, пристрасну природу. Фільм про любов, яку неможливо заперечити, про чуттєвість природи й людини.
![](https://cdn.wonderzine.me/wonderzine.com.ua/post_image-image/ftoK06hjb1Ig6T3KqibCUA.jpg)
Френсіс Форд Коппола, 1979
Апокаліпсис сьогодні / Apocalypse Now
Найкрутіший фільм про війну. Найкрутіший фільм Копполи. Найкрутіший фільм просто. Його варто подивитися, його варто передивитися, навіть сам Коппола передивляється і монтує щось час від часу. Остання режисерська версія датована 2019, її показували в жовтні на фестивалі «Тижні Критики» в Києві. У фільмі все справжнє, ніяких 3D-моделей і домальованих вибухів. Справжній обстріл і підпал тропічного лісу, справжні військові гелікоптери, справжній Марлон Брандо. Це така класична вергіліада, коли герой Мартіна Шина спускається-пливе, як колами пекла, крізь В’єтнам, охоплений війною, в непідконтрольну Камбоджу, щоб знищити божевільного полковника Курца. Апатичний відчай, мескалінові траншеї, обстріли-феєрверки, серфінг під обстрілами й культовий політ гелікоптерів, що летять обстрілювати червону в’єтнамську базу під Вагнерівський «Політ Валькірій». Про це кіно можна безкінечно писати й передивлятись, поставивши на повтор на час усього карантину.
Коментарі
Підписатись