Ситуація«Нам не всеодно». Українські жінки про те, чому вони виступили проти законопроєкту №12414

Після підписання законопроєкту №12414, який обмежує незалежність антикорупційних органів, багато людей вийшли на вулиці на знак протесту. І це лише підкреслило, що сьогодні як ніколи важливо заявляти про свою громадянську позицію, не миритися з несправедливістю й бути готовими відстоювати демократичні цінності.

Ми поговорили з жінками, які стали частиною протестів проти закону №12414 – феміністками, активістками, громадськими діячками – і запитали: що для них означає боротьба, чому вони не можуть мовчати та чому саме вони вийшли на вулиці своїх міст.

Протести – це традиційний і знайомий інструмент висловлення незгоди серед українців. Та всі роки повномасштабної війни в нас наче був суспільний договір із владою. Можливо, склалася думка, що суспільство пасивне, менш пильне та пробачить усе. Але те, у який спосіб прийняли закон, не могло пройти повз.

Ми гостро реагуємо на все, що містить слово «незалежність». У цьому випадку йдеться про незалежність інституції, які, по суті, мали стримувати фривольності топпосадовців. Чи є запитання до НАБУ й САП і їхньої ефективності – звісно! Та, якщо подивитися на обличчя й плакати протесту, стає зрозуміло: усі вийшли, бо накипіло з ряду причин. 

Усі вийшли, бо свідомі й у нас є громадянське суспільство.

Я виходжу, бо не хочу, щоб країну, яка вистояла в боротьбі з великим злом, зсередини роз’їдала корупція. 

Закон №12414 є шкідливим як для зовнішньої, так і для внутрішньої політики України. Його ухвалення з численними порушеннями виглядало як упевнений крок у бік авторитаризму. Так, ніби в Україні винайшли машину часу й вона закинула нас у 2013-й. Ніби знехтували всім тривалим і болючим шляхом розвитку, який ми пройшли як суспільство. 

Ми всі тут, бо нам не все одно й ми не готові мовчати, коли зливаються реформи, за які боролося суспільство. Щоб нагадати владі про європейський курс і демократичний вибір, який українці зробили 11 років тому та роблять зараз.

Для мене найбільший біль ухвалення скандального закону №12414 полягає в тому, що він ставить під загрозу просування України до вступу в ЄС. Зокрема, це нівелює весь український шлях євроінтеграції, а також рішення, яке українці ухвалили 11 років тому – жити в чесній і прозорій державі.

Виходити на протест проти цього закону для мене важливо заради майбутнього – щоб не зрадити пам’яті героїв Революції гідності, захистити їхні здобутки, вибір і зусилля. Я тут, щоб відстояти нашу гідність, продовжити рух уперед і не допустити відкату на ці злощасні 12 414 кроків назад від демократії.

Протести сьогодні важливі саме через те, що лунає там, як гасло: «Влада – це народ».

І я вважаю, що в умовах повномасштабної війни, коли військові тримають фронт, неприпустимо, щоб влада ухвалювала закони за 15 хвилин до засідання, ліквідовуючи важливі інституції, які впродовж десяти років відігравали критичну роль у боротьбі з корупцією.

У країні, що воює, що отримує міжнародну підтримку й має показувати світу те, як вона бореться з корупцією й визнає цю помилку, орган, що працює погано, мають реформувати, а не розганяти. А те, що відбулося зараз – це не є реформою, а просто зміна позицій шахів на полі.

Тому для українців протести сьогодні означають нашу єдність, незалежність і соборність. Вони демонструють як самій Україні, так і всьому світу, чим ми відрізняємося від росіян: ми маємо свою думку, ми озвучуємо її відкрито й прямо, звертаючись до влади, і будемо робити це доти, доки нас не почують.

Я розуміла, що не можу залишатися осторонь. Це відчуття ще й підкріпилось атмосферою в нашій команді книгарні «Сенс» – усі синхронно почали це обговорювати, готувати плакати – це надихало.

Ми маємо право на обурення, і це нормально. І маємо право вимагати чесності, прозорості, справедливості, але важливо, щоб наші дії були зваженими, а протест чітко транслював це. 

Такі кроки – це спосіб дати знати, що суспільство бачить, чує й не мовчить.

Для мене ці протести – неймовірна форма обʼєднання нашого суспільства. 

У паузах між воланням «Руки геть від НАБУ й САП» та «Україна не росія» намагалася стримувати сльози від того, як щемко бачити поруч тисячі абсолютно різних людей, обʼєднаних спільною ідеєю боротьби за чесність у своїй державі, любовʼю до України. 

Як політики, волонтери, тату-майстри, студенти, діти та військові разом стоять за наше європейське майбутнє. 

Очевидно, що головна мета цих протестів – не «повалити чи скинути владу», вона – у прагненні до прозорого та справедливого правового регулювання в Україні, здійснення конкретних кроків для євроінтеграції та розвитку демократичних цінностей.

Ми наголошуємо, що контролюємо політичні процеси в нашій державі, маємо активний громадський сектор, не будемо «хавати» й відкочуватися до часів віктора федоровича. Ми хочемо бути гідними всіх, хто доклав зусиль до побудови України, якою ми пишаємося.