КіноПочати все спочатку: квірність у фільмі Вонга Карвая «Щасливі разом»

До Всесвітнього тижня камінг-ауту ми вирішили порефлексувати про фільм Вонга Карвая «Щасливі разом» (Happy Together) – одну з найпоетичніших історій про любов, самотність і вигнання. У стрічці режисер переносить двох героїв із Гонконгу до Аргентини, де чужа мова, танго й футбол стають тлом для пошуку себе. 

Фільм «Щасливі разом» розповідає про історію двох геїв-емігрантів Хо По-Вінґа (Леслі Чун) і Лая Ю-Фая (Тоні Люн Чу Вай), які приїхали до Аргентини, щоб почати спочатку, що неодноразово буде звучати у фільмі. Але закохані сваряться, розлучаються. Не маючи грошей на повернення до Гонконгу, хлопці змушені йти на роботу: Лай влаштовується до танго-бару, а Хо стає ескортником. Події показують їхнє тимчасове возз’єднання, у якому кожному подобається не стільки партнер, скільки уявлення про нього.

Це була сьома стрічка гонконзького кінорежисера та сценариста Вонга Карвая, у якій він уперше порушує тему вигнання. До команди режисер залучив людей, з якими вже неодноразово працював: оператора Крістофера Дойла («Days of being wild», «Chungking Express»), акторів Леслі Чуна («Days of being wild», «Ashes of Time») та Тоні Люн Чу Вай («Chungking Express», «In the Mood for Love»).

Зйомки відбувалися з травня 1995 до лютого 1997 року. Карвай поставив дедлайн закінчення фільму до липня 1997 року – до передачі Гонконгу Китаю. На сьогодні стрічка вважається найполітичнішою в режисера. Вона вийшла в прокат у квітні 1997 року. У тому ж році вона отримала Приз за найкращу режисерську роботу на 50-му Каннському кінофестивалі.

Текст: Вероніка Нестеренко

Чому саме Аргентина?

У фільмах Карвая нічого не трапляється випадково. «Щасливі разом» – це історія вигнання, і вибір Аргентини не лише географічний, а й символічний: країна на протилежному боці світу від Гонконгу, але з подібним колоніальним минулим. Як і Гонконг, Аргентина формувалася під владою імперій – спершу іспанської, потім британського капіталу, і навіть у 20 столітті залишалася в тіні міжнародних фінансових структур. Це простір залежності, де свобода завжди має ціну.

Буенос-Айрес у фільмі постає як своєрідна антиподова територія – місто на межі реальності, яке Карвай описував як «землю нульового градуса, де немає ні сходу, ні заходу, ні дня, ні ночі». Саме в такому безчасовому просторі його герої шукають себе – не лише як мігранти, а як люди, які намагаються віднайти мову для почуттів, заборонених удома.

Інтерес Карвая до Аргентини також виростав із літератури – романів Мануеля Пуїга (The Buenos Aires Affair) та Хуліо Кортасара (Hopscotch). Від Пуїга він запозичив тему репресованого бажання, від Кортасара – образ міста, де можна кохатися, але не кохати. У Happy Together ці мотиви трансформуються в історію двох чоловіків, які на чужині намагаються створити власний простір інтимності.

Пристрасть, рівність і квір-танго

Аргентина у фільмі постає не лише географічним тлом, а простором переосмислення ідентичності – колоніальної, національної й тілесної. Звернення до її культурних кодів неминуче веде до танго та футболу – двох символів, у яких зосереджено уявлення про пристрасть, мачизм і незалежність. Розглядати їх крізь постколоніальну й квір-оптику означає дати голос тим, чию тілесність і чуттєвість колись витісняли як «іншу». Без розуміння цього історичного шару важко осягнути, чому саме ці коди стають у Happy Together мовою, через яку Карвай говорить про любов, втрату й опір.

Танго, яке сьогодні сприймають як уособлення пристрасті, виникло наприкінці 19 століття в портових районах Буенос-Айреса серед афроаргентинців і мігрантів. Спочатку його танцювали чоловіки з чоловіками – не як еротичний, а як соціальний і змагальний жест у світі, де бракувало жінок і панував культ сили. З часом танго перетворилося на гетеронормативний символ нації, а його тілесна інтимність була «очищена» від первісної двозначності. Танго є фізичним проявом тіла у спробі здійснити деколонізацію й емансипацію, бо це зіштовхує (колоніальне) бажання та (деколонізовану) пристрасть, де друге хоче вирватися на волю. Крім того, не забуваймо, що також відбувалася екзотизація Іншого в очах європейського/американського колонізатора. А танець також є виявленням та конструюванням національної ідентичності аргентинців, яке виникає з бажання підтвердити своє існування. 

Танго у фільмі Карвая – це не просто танець, а мова опору й водночас утечі, жест тіла, що шукає свою ідентичність у русі. У звʼязку з тим, що історично танго зародився серед чоловіків, сьогоднішній феномен квір-танго намагається повернутися до витоків, виключно з мачизмом: тут немає жорсткого поділу на «ведучого» й «веденого», і кожен рух народжується з взаємної довіри, а не з контролю; відкривається простір для рівності та гри з ролями, де партнерство визначається не статтю, а ритмом, диханням і моментом. Ці спонтанність і взаємність рухів руйнують очікувану гетеронормативність.

Так, у «Щасливі разом» Вонг Карвай повертає танго його первісну чуттєвість і двозначність, перетворюючи його на мову тілесного діалогу між героями. Танго стає для них способом висловити те, що неможливо сказати словами: пристрасть, залежність, боротьбу за контроль і водночас бажання рівності. Цей танець у кадрі замінює інтимну сцену, стаючи її квір-альтернативою – простором, де любов проявляється не через підкорення, а через рух назустріч. Музика тут не супровід, а дія: вона живе всередині фільму, зрощена з його емоційним ритмом. І коли звучить танго, ми бачимо не просто боротьбу за домінування, а спробу двох тіл знайти гармонію – хоча б на мить.

Футбол як продовження теми тілесності

Якщо танго в «Щасливі разом» відкриває можливість тілесної взаємності, то футбол стає образом короткого, майже неосяжного щастя, попри свій маскулінний характер.

Цей спорт, привезений британськими емігрантами, який Аргентина зробила своїм – перетворивши на народну пристрасть і символ колективної ідентичності. Недарма у фільмі з’являється сцена гри, що нагадує про захоплення самого Карвая Дієго Марадоною – хлопцем із бідного району Буенос-Айреса, який перетворив власне тіло на інструмент свободи. Як і Марадона, герої фільму живуть на межі виживання, але саме у грі, у русі вони відчувають коротку мить радості, звільнення від класових і гендерних ролей.

Футбол у цій історії стає продовженням теми тілесності, уже не як еротичної, а як колективної пам’яті, де рух і гра замінюють мову. Це простір, що поєднує різні досвіди – від емігрантського до національного, від мужності до вразливості. У суспільстві, розділеному нерівністю й політичною поляризацією, він дає ілюзію рівності: на полі всі починають із нуля. Саме тому футбол стає ареною подвійної ідентичності – де аргентинці, так само як і мігранти, можуть відчути себе вдома, але ніколи не належать йому цілком.

Карвай, захоплений Марадоною, переносить цю амбівалентність у «Щасливі разом». У його фільмі футбол – не змагання, а спосіб бути в тілі без страху й напруги, знайти щастя в чистому русі. На відміну від танго, де панує боротьба за контроль, тут є лише гра, мить легкості, де герой звільняється від болю та залежності. Це квірний жест у найширшому сенсі – відмова від продуктивності, від маскулінної логіки сили. Саме тому ця сцена сприймається як світла інтерлюдія: коротке повернення до себе, до радості, що існує поза межами норми.

Бути тонгзі (квіром) в Гонконгу

За словами Карвая, перебування Хо та Лая в Аргентині є «втечею від реальності», але що далі вони тікають, то сильніше відчувають невіддільність від Гонконгу. Сам режисер неодноразово заперечував, що «Щасливі разом» – це квірне висловлювання або алегорія стосунків між Китаєм і Гонконгом. Для нього це радше історія про надію на «хороше життя» після 1997 року – моменту, коли майбутнє Гонконгу стало непевним.

Тож звідки такі думки про політику? Лай – консервативний, прагне стабільності; Хо – мінливий та емоційний. Їхні стосунки відтворюють не лише внутрішню напругу постколоніального Гонконгу, а й пошук квір-ідентичності в культурі, де сексуальність тривалий час залишалася замовчуваною. Це видно навіть у виборі акторів: Тоні Люн (Лай) спершу не готовий був грати гея, тоді як Леслі Чун (Хо) – публічно квірна ікона, але дистанційована від місцевої тонгзі-спільноти.

Що було спочатку

За рік до виходу фільму в Гонконгу відбувся протест проти західного ЛГБТ-руху. Мітингувальники заявляли про їхню корінну китайську квір-ідентичність. У цьому контексті поняття тонгзі (同志) – «товариш» – набуває особливого значення. У 20 столітті воно пройшло шлях від революційного до політичного звертання китайських комуністів, аж поки в 1989 році не стало самоідентифікацією місцевої квір-спільноти після першого Гонконзького фестивалю лесбійок і геїв. На відміну від західного гей-руху, тонгзі підкреслює колективність і локальну культурну належність.

У білих гетеропатріархальних суспільствах азійську діаспору сильно прив’язують до їхньої раси та її впливу на стать, оскільки Захід відмовляється приймати корінну Східну культуру. Після десятиліть Британського колоніального управління, де стосунки між чоловіками були «грубими непристойностями», а гомосексуальність не вважалася «соціальною проблемою», у 1991 році відбулася формальна декриміналізація, тонгзі стали поступово повертати власний голос. «Тонгзі» зародився як натяк на удавану толерантність гомоеротики, а також сумнів щодо універсальності вестернізованої сексуальної ідентичності. Однак цей термін витісняє жінок, тож останні створили власний простір «нюй тонгзі» (女性同志), закликаючи до інтерсекційності. 

Передача Гонконгу до Китаю не відразу змінила політику щодо ЛГБТК+: існував лише частковий захист конфіденційності, але не йшлося про рівні можливості чи захист від дискримінації. На сьогодні в Гонконгу досі заборонені одностатеві шлюби, але суспільство демонструє позитивні рухи в бік прийняття гомосексуальності. 

Фільм Вонга Карвая поєднує тему вигнання з пошуком ідентичності, де Аргентина стає простором відчуження й водночас самопізнання. Через образи танго та футболу режисер переосмислює колоніальні й гендерні коди, надаючи голос маргіналізованим досвідам. Так, стрічка перетворюється на роздуми про любов, втрату та можливість бути «щасливими разом» поза межами батьківщини й усталених норм у часи невизначеності.