Інтерв'юСпільнота об’єднується: як в Україні виникла коаліція транс організацій і за що вона бореться
Говоримо з очільницями організацій
Повномасштабна війна змінила умови роботи більшості громадських ініціатив в Україні. Для трансгендерної спільноти ці виклики наклалися на давні проблеми – обмежений доступ до медичних послуг, юридичної підтримки, безпечних просторів і можливостей для соціалізації. У відповідь на них кілька транс організацій вирішили об’єднати зусилля та створити коаліцію, яка працює над спільними адвокаційними цілями й розвитком спільноти.
До коаліції ввійшли чотири організації й ініціативи, які працюють у різних регіонах України та мають різні напрями діяльності. Серед них – Resistance, що виникла навесні 2022 року як ініціативна група у відповідь на потребу транс людей у підтримці під час війни. Організація займається психологічною допомогою, інформаційним супроводом, гуманітарним реагуванням, адвокацією та представництвом інтересів спільноти на національному й міжнародному рівнях.
Також учасником коаліції є громадська організація «Емансипація», яка працює над розвитком транс спільноти, створенням безпечних просторів, інформаційними проєктами та міжнародною адвокацією. Одним з її ключових напрямів стало відкриття Safe Space Hub у Києві – простору для зустрічей, взаємопідтримки та спільнотворення.
До коаліції ввійшла й одеська організація «Т*Південь». Вона з’явилася як ініціативна група 2022 року, з початком повномасштабної агресії. Вона базувалася – і досі базується – в Одесі. Тоді в місті опинилося багато ВПО з транс спільноти.
Ще одна учасниця коаліції – Voice*T, ініціативна група, яка надає комплексну інформаційно-консультативну підтримку транс спільноті під час медичного, юридичного та соціального переходу. Вона проводить інформаційно-консолідаційні заходи, сприяє соціалізації, а також забезпечує доступ до психологічної, медичної та правової допомоги.
Учасниці коаліції наголошують, що їхні організації не дублюють одна одну, а закривають різні потреби транс людей. Хтось більше зосереджується на гуманітарній допомозі, хтось – на роботі з молоддю, адвокації чи розвитку локальних спільнот. Саме ця різноманітність стала підставою для співпраці.
Ми поговорили про те, як виникла ідея об’єднання, чому одним із головних напрямів спільної роботи стала підготовка до впровадження МКХ-11, які проблеми сьогодні найбільше хвилюють транс спільноту та чому «Транс форум» розглядається як майданчик для формування спільної позиції щодо ключових питань прав і потреб трансгендерних людей в Україні.
Матеріал підготовлено у межах інформаційного партнерства Wonder Media з Транс Форумом. Подія була реалізована за підтримки шведської організації RFSL.
Як саме виникла коаліція та як це підсилює ГО
Камілія Сафарова
ГО Resistance
Ми були на хакатоні з написання заявок, і там перебували представниці трьох із чотирьох організацій, що ввійшли до коаліції. Ми писали велику заявку до Єврокомісії. У процесі хотіли включити туди адвокацію щодо МКХ-11 і розробки нового протоколу – депатологізованої процедури переходу.
І в якийсь момент у мене виникла ідея, що, можливо, нам варто об’єднатися. Я навіть спочатку напівжартома запропонувала колежанкам створити коаліцію. Але цей жарт поступово переріс у повноцінну співпрацю між організаціями.
Коаліція – це й емоційна підтримка одне одного, й інформаційна, і суто технічна. Наприклад, ми всі покриваємо різні сфери діяльності, у кожної організації своя цільова аудиторія, локації, регіони охоплення. Ми територіально працюємо в різних частинах України – від Запоріжжя до Львова.
Є також професійна підтримка, бо в кожної з нас різний бекграунд і різні навички. Ми можемо радитися, підсилювати слабкі місця одна одної, допомагати в роботі.
Загалом дотримуємося принципу рівності й горизонтальності. Але все одно є ініціативніші люди або такі, які беруть на себе технічний менеджмент і координацію. Ми навіть зафіксували це в меморандумах: вирішили, що щороку одна з організацій виконуватиме роль умовного «ліду» – займатиметься технічними питаннями коаліції, координуватиме процеси. Бо якою б горизонтальною не була структура, усе одно має бути хтось, хто бере на себе відповідальність та організацію процесів.
Емілія Коваленко,
ГО «Емансипація»
Ми дуже раді були отримати пропозицію об’єднатися. Для нас це, по-перше, змога координувати зусилля й не дублювати роботу в багатьох напрямах. Усі ми – транс організації, але водночас доволі невеликі. І якщо не враховувати «Резістанс», який функціонує як ініціативна група ще з 2022 року, решта організацій – дуже молоді.
Тому для нас важливий цей процес інституціоналізації, обміну досвідом і, можливо, пошуку спільних ресурсів. Є проєкти й сфери, які поодинці ми просто не змогли б реалізувати.
Для нашої організації це також змога побачити, які сфери закривають колеги, а які – ні, і на що ми можемо звернути увагу. У нас, наприклад, є сильний фокус на нейровідмінних людях і перетині нейровідмінності та трансгендерності. Також для нас дуже важливий деколоніальний дискурс і робота з транс молоддю.
Ми дуже раді, що інші організації, наприклад, більше працюють зі старшою аудиторією. Це справді цінно, бо ми не можемо охопити все одразу.
Юлія
ГО «Т*південь»
Разом із Resistans та «Емансипацією» ми проходили навчання з фандрейзингу та, крім того, обговорювали актуальні питання для транс спільноти: напрями адвокації, виклики, потреби. Серед іншого, заговорили про нову Міжнародну класифікацію хвороб – МКХ-11, яку ВООЗ ухвалила ще 2019 року та яку вже впроваджують у різних країнах світу.
Ми зрозуміли, що для нас, як для транс організацій, важливо підготуватися до цього переходу. Ця нова редакція класифікації хвороб важлива для трансгендерних людей, тому що психопатологічний діагноз F64.0 «Транссексуалізм» у ній скасовується.
Відповідно, потрібен новий медичний протокол «Гендерна дисфорія», адже саме на ньому базується процедура трансгендерного переходу. Ми не хочемо, щоб лікарі чи посадовці розробили його без участі транс спільноти, бо, на жаль, часто буває так, що рішення ухвалюють, не беручи до уваги наші потреби, і в результаті вони не працюють для нас.
Тому ми вирішили об'єднатися та створити коаліцію трансгендерних організацій. Вважаю, що це корисне й продуктивне поєднання.
Діана Сачура
Voice*T
Як показує практика, коаліція – це завжди більша видимість, сильніша позиція та швидше ухвалення рішень
Для нас як для ініціативи надзвичайно важливо, навіть не бувши офіційно зареєстрованою організацією, опинитися серед КУТО (Коаліції українських транс організацій) поруч із такими сильними та досвідченими організаціями. Це неоціненний досвід, який наша ініціатива може перейняти від колег та їхніх лідерок.
Для нас це також практична можливість отримати фінансування для реалізації проєктної діяльності. Не секрет, що донори не дуже охоче надають фінансову підтримку незареєстрованим ініціативам, а в межах коаліції це зробити значно простіше, адже інші учасниці об’єднання вже мають солідну донорську історію.
Ну і, звісно, це змога разом охопити реально складні адвокаційні питання, які для однієї організації самотужки могли б зайняти занадто багато часу та зусиль.
Які зараз потреби й проблеми транс людей в Україні
Камілія: Найбільші потреби, на жаль, уже певний час не змінюються, бо для вирішення потрібні законодавчі зміни, які зараз або неможливі, або тимчасово недоступні.
Перше – це доступ до якісної медицини. Лікарі часто просто не знають, як працювати зі спільнотою. В Україні немає системного навчання, навіть базового, в університетах або спеціалізованих курсів.
Через це потреба залишається критично актуальною. Особливо в останні роки, бо, як мені здається, близько 80% лікарів, які раніше були «теплими контактами» та працювали зі спільнотою якісно, без трансфобії, або виїхали, або частково припинили практику через тиск і погрози з боку ТЦК, бо є стереотип, що всі транс жінки – ухилянтки. Тому ситуація складна.
Друга велика потреба – це компетентна юридична допомога. І тут, по суті, ситуація аналогічна: немає системного навчання й розуміння специфіки роботи з транс людьми, тому бракує фахівців.
Третя велика потреба, яка особливо загострилася після початку повномасштабного вторгнення, – це соціалізація, потреба в контакті, дружбі, спільноті, відчутті «своїх людей». Це пов’язано з тим, що багато людей стали ВПО або виїхали, і більшість локальних ком’юніті фактично розпалися. Люди залишилися в ізоляції й часто відчувають сильну самотність.
Юлія: Дуже велика проблема в тому, що базові потреби людей не задовольняються. Люди потребують препаратів замісної гормональної терапії, які, на жаль, є доволі дорогими.
Потрібні відповідні гуманітарні програми. На жаль, зараз їх фактично немає – не так, як це було у 2022–2023 роках. Потім це пішло на спад, і ми дійшли до ситуації, коли майже немає й програм забезпечення людей препаратами гормональної терапії.
Люди хочуть дружніх сервісів – як у медичній сфері, так і загалом. Окремо є запит на спілкування й безпечні простори. Це особливо важливо зараз, у часи, коли часто бувають періоди темряви, блекаутів і загальної складної ситуації. У таких умовах людям потрібно десь гуртуватися, відчувати взаємне тепло й підтримку.
Також є серйозні проблеми в правовій сфері. Зараз дуже ускладнена процедура отримання медичних документів для трансгендерного переходу. На це впливають як ТЦК, так і те, що лікарі часто бояться діяти в цій сфері – і загалом процедура стала значно складнішою.
Емілія
ГО «Емансипація»
Дуже велика частина транс спільноти має різні форми нейровідмінності. І в цьому інтерсекційному перетині ми натрапляємо на труднощі: соціальну ізоляцію, нерозуміння, зокрема через те, що ми нейровідмінні.
Емілія: Після початку повномасштабного вторгнення транс спільнота була дуже сильно атомізованою. Будь-які транс осередки існували переважно онлайн, і навіть вони були доволі розділені. Тому для нас дуже важливо в межах діяльності зі спільнотою зменшувати рівень стресу, це відчуття ізоляції – що тебе ніхто не розуміє.
Бо часто буває так, що транс людина приходить в офіс або хаб іншої громадської організації, яка є такою «парасольковою», і наче її там приймають, формально проблем немає. Але людина однаково відчуває, що має індивідуальні потреби, які відрізняються від загального дискурсу й досвіду людей навколо. Тому для нас дуже важливо й цінно те, що ми намагаємося гуртувати транс людей між собою й закривати саме ці психологічні та соціальні потреби.
Дуже велика частина транс спільноти має різні форми нейровідмінності. І в цьому інтерсекційному перетині ми натрапляємо на труднощі: соціальну ізоляцію, нерозуміння, зокрема через те, що ми нейровідмінні.
Якщо зібрати транс людей разом, більшість із них нейровідмінні, і в такому середовищі вибудовується комунікація, яка для них комфортна. Це дає змогу змінювати нейротиповий, «зовнішній» диктат у парасолькових просторах на формат, який відповідає реальним потребам транс людей.
Дуже чутливим є також медичний компонент. У спільноті є два полюси: одні вважають, що транс спільнота – це насамперед люди з досвідом медичного переходу, інші – що це більше культурний феномен і ключовою є самоідентифікація.
У нашій діяльності ми намагаємося балансувати між цими позиціями, не заходячи в радикалізацію. Ми визнаємо, що для нас пріоритетним є розкриття транс досвіду, бо саме це той дефіцит, який ми намагаємося закривати. Але водночас ми залишаємося відкритими.
У нас немає «трушництва» у стилі старої школи активізму. І це важливо, бо такий підхід створює безпечніші простори й дає змогу людям, які, наприклад, перебувають у стані сумніву, інтегруватися в спільноту, краще розуміти себе, приймати себе й поступово розбиратися зі своєю ідентичністю.
Діана: Головний фокус нашої ініціативної групи – це соціалізація транс людей. Ми впевнені, що для того, щоб людина після переходу могла якнайшвидше й безпечніше інтегруватися в суспільство, їй необхідні якісна соціалізація та підтримка. Ми знаємо багато прикладів, коли через страх, дискримінацію або брак підтримки люди замикаються у власному колі спілкування чи взагалі залишаються лише у віртуальному просторі. Ми ж прагнемо, щоб представники та представниці нашої спільноти ставали повноцінною частиною суспільства, могли навчатися, працювати, будувати стосунки й реалізовувати себе без страху бути собою.
Водночас ми добре розуміємо, що соціалізація неможлива без розв'язання системних проблем. Ми не забуваємо про дискримінацію, трансфобію та бар’єри, які досі є як на рівні суспільства, так і на рівні державних інституцій. Саме тому другим важливим напрямом нашої роботи є адвокація. Ми прагнемо змінювати середовище навколо транс людей так, щоб процес соціалізації ставав безпечнішим, комфортнішим і справедливішим для кожної людини.
Саме поєднання роботи зі спільнотою й адвокації її потреб є тим, що сьогодні найбільше визначає нашу діяльність.
Адвокація прав транс людей
Камілія: Адвокація ставатиме складнішою. Ми це вже бачимо на прикладі роботи з проєктом нового Цивільного кодексу.
Загалом світ правішає. Це помітно в багатьох країнах: до влади приходять консервативні політичні сили, і це впливає на права людини загалом.
Ми не виняток, хоча в Україні ситуація й без того ніколи не була простою. Але загальний тренд ускладнює адвокацію прав, зокрема трансгендерних людей. Це почалося ще з антигендерної політики адміністрації Трампа, яка фактично запустила хвилю відкату в багатьох країнах.
Після цього стало складніше не лише адвокатувати, а й загалом працювати зі спільнотою. Наприклад, частина американських партнерів була змушена або припинити співпрацю, або змінити внутрішні політики – аж до того, що навіть у підписах на пошті їм рекомендували прибрати займенники.
Тому важко точно прогнозувати, як розвиватиметься адвокаційне поле далі. Але, з огляду на досвід останніх років, це точно буде складно. Водночас від цього роботи не меншає – і ми продовжуємо працювати далі.
Юлія: Цивільний кодекс відобразив ставлення держави до спільноти. Показово те, що більшість депутатів проголосували за нього, навіть не читаючи. Ми сподіваємося, що його все ж не ухвалять. Інакше це буде крок у 19 століття. Кодекс, по суті, перегукується з наративами Росії – власне, це те, про що ми говоримо на всіх майданчиках, де можемо висловитися.
Держава, незалежно від ставлення до нашої гендерної ідентичності, не може просто відмахнутися від нас, бо ми громадяни. Вони не можуть сказати, що нас не існує або що на нас не потрібно зважати. Якщо вони це говоритимуть – ми це оскаржуватимемо й знову протестуватимемо на всіх рівнях. Бо це наш голос, наші вимоги, вони законні й заслуговують на повагу.
Емілія: Для нас важливо, щоб тема транс адвокації була частиною ширшої адвокації проти нового проєкту Цивільного кодексу. Особисто мене цей кодекс зачіпає безпосередньо. Я перебуваю у шлюбі зі своєю дружиною, і вона зараз у процесі зміни документів. Після зміни наш шлюб залишатиметься чинним, але якщо новий Цивільний кодекс ухвалять, то шлюб може бути автоматично анульований. Фактично значна частина законодавців ставить під загрозу мою сім’ю й мій шлюб. І подібний досвід мають дуже багато транс людей.
Саме ця комунікація – про те, наскільки руйнівною є трансфобія, і як ці норми перегукуються з російським законодавством, що також вписується в деколоніальний дискурс, – є для нас надзвичайно важливою.
Робота над «Транс форумом»
З 5 до 7 червня в Києві відбувся «Транс Форум 2026». Триденна подія об’єднала трансгендерних людей, активістів та активісток, союзників і союзниць спільноти. Організаторами заходу виступила Коаліція українських транс організацій (КУТО) за підтримки шведської організації RFSL.
Головною метою форуму було створення безпечного простору для транс спільноти та консолідація зусиль для захисту прав транс людей в Україні. Учасниці й учасниці обговорювали оновлення процедури транс переходу відповідно до міжнародної класифікації хвороб МКХ-11, загрози для прав транс людей у проєкті нового Цивільного кодексу, працевлаштування, а також досвід трансгендерних військових.
Камілія: Це єдина подія в Україні, присвячена транс треку та транс спільноті. Нині «Транс форум» особливо важливий – сталі спільноти в різних містах досі не відновилися: хтось виїхав, хтось став внутрішньо переміщеною особою, у когось немає ресурсу, хтось у депресії. П’ятий рік повномасштабної війни – це дуже складний контекст, особливо для нашої спільноти.
«Транс форум» став можливістю, по-перше, поспілкуватися, понетворкатися, побачити одне одного, почути релевантну інформацію, актуальні теми останнього року, дізнатися щось нове й навіть просто соціалізуватися.
Емілія: Для нас «Транс форум» – це змога просувати цінності нашої організації, наш підхід, комунікувати його зі спільнотою, брати участь у майданчику, де обговорюють різні ідеї, підходи й ситуації.
З іншого боку, я дуже ціную, що наші колеги мають інший досвід та інший погляд. Це робить форум різнобічним.
Плюс, чесно кажучи, як організація ми не завжди мали ресурс як активістки бути повністю включеними в усі процеси. Я дуже вдячна колегам, що вони взяли на себе багато операційної та комунікаційної роботи. Це дає відчуття солідарності та взаємодії між активістками й організаціями.
Юлія: Було вже кілька таких форумів, ми проводили їх у попередні роки за підтримки донорів. Цього року була демократичніша подія, дещо у форматі фесту. Але ми все одно розглядали форум як адвокаційно-протестну подію, зокрема як протест проти нового проєкту Цивільного кодексу.
Ми говорили й про МКХ-11, і про створення нового медичного протоколу – усередині спільноти визначали, що саме нам потрібно. Також у нас відбулася панельна дискусія із союзниками, адже ми розуміємо: зберігаючи принцип «нічого без нас про нас», для розроблення таких складних і структурних документів потрібні фахівці. Тому ми залучаємо дружніх лікарів, які можуть використовувати свій професійний ресурс для спільного блага.
Резолюція
Юлія: На останній сесії ми сформулювали резолюцію форуму. На неї можна буде спиратися на всіх рівнях – як на зафіксовану позицію про те, що нам потрібно, чого ми хочемо, що ми доручаємо організаціям спільноти й чого, власне, вимагаємо від державних структур та органів.
Камілія: Резолюція – це адвокаційний документ, який фіксує позицію великої кількості людей щодо одного або кількох питань. Фактично це голос спільноти.
Ми плануємо використовувати його передусім для адвокації депатологізації процедури переходу. Це зараз одне з найбільш актуальних і великих питань, бо важливо не пропустити момент, коли ще можна впливати на формування нових протоколів у межах МКХ-11. Імовірно, це станеться приблизно у 2027 році, не раніше, тому зараз у нас є час підготуватися й напрацювати позицію.
Юлія: Резолюція дає змогу вести системну адвокацію на рівні держави.
Наприклад, у випадку з мобілізацією трансгендерних жінок, які вже змінили документи, можна ініціювати круглі столи з Міноборони, надсилати звернення й вимагати обговорення цього питання. Ми будемо посилатися не лише на окремі кейси, а на колективний голос спільноти. Якщо форум фіксує проблему й формує вимогу її вирішення – це дає підставу для системної роботи на державному рівні.
Тобто це голос певної групи платників податків, які вимагають розв'язання цього питання. І державна структура має на це відгукнутися – просто повинна відгукнутися, тому що це не просто організація написала, а це вже голос людей, які сплачують податки.
«Транс форум» як сигнал
Камілія: Форум мав на меті дати людям, по-перше, відчуття спільності, соборності. Попри всі виклики й труднощі, ми – одна велика спільнота, ми є одне в одного, і ніхто не лишається на самоті. Кожна людина у спільноті має підтримку.
По-друге, форум мав забезпечити розуміння, що голос і думка кожної транс людини є важливими й релевантними, що вони мають бути почутими. Особливо коли йдеться про адвокацію, про важливі питання, потреби, прогалини, те, що реально відбувається.
Юлія: Форум насамперед організовували для спільноти. Але він також орієнтований на те, щоб люди були стимульовані – щоб їхній голос був почутий і щоб ми змогли зібрати ці голоси. І щоб це почули наші союзники, дружні фахівці, дружні організації тощо.
Бо насправді ми у своїх нагальних питаннях не ізольовані. Вони перетинаються з питаннями інших груп – феміністичних організацій, жіночих організацій, інших ЛГБТ-організацій. Тому ми сподіваємося, що в цьому русі ми ще більше консолідуємося і, можливо, визначимо нові вектори.
Емілія: Другий день «Транс форуму» ми присвятили союзництву. Для нас суперважливо, щоб наші союзники й союзниці розуміли специфіку роботи з транслюдьми, виклики, з якими ми стикаємося. І щоб спільнота побачила, що союзники існують, що є багато організацій, інституцій, медіа, які є транс френдлі й готові підтримувати, допомагати та включатися в різних сферах.
Це дуже цінно, тому що, з мого досвіду, частина транс людей ставиться до активізму доволі скептично або з розчаруванням. Хтось уже втомлений, хтось не до кінця розуміє, як ця сфера працює. І для мене важливо, щоб ці люди могли побачити інший бік – можливо, хтось змінить погляд, хтось щось переосмислить, хтось просто задумається. І загалом це ще й дуже хороша можливість для залучення людей до спільноти та діяльності.
«Транс форум» – це механізм, який дає змогу напрацювати підходи й інструменти для того, щоб у майбутньому діяти. Дуже важливо транслювати очевидні для транс спільноти речі не лише всередину самої спільноти. Це, мабуть, один із ключових моментів, який допомагає нам узагалі існувати й не бути витісненими.
Діана: Нам важливо чути голос спільноти, її думки та пропозиції, адже наша діяльність і робота спрямовані на те, щоб чути й допомагати спільноті. Форум підсвічує проблеми, а ми намагаємося їх розв’язати.
Перспективи майбутнього
Емілія: Зважаючи на нинішній контекст і новий Цивільний кодекс, про майбутнє транс спільноти складно говорити.
Я дуже сподіваюся на розробку нового протоколу після імплементації МКХ-11. Зараз питання імплементації – це радше бюрократичний процес. Для держави це передусім витрати, пов’язані з переходом: нове кодування, адміністративні зміни, загальна бюрократія. Але рано чи пізно це станеться, і нам потрібно бути готовими до адвокації нового протоколу. Вона має бути блискавичною.
Для нас зараз важливий пріоритет – умовно «підстелити соломку» на майбутнє: сформувати спільні позиції, підготуватися до цього процесу. Я дуже хочу нового протоколу й адекватної депатологізації, яка водночас враховуватиме потреби транс людей – зокрема, доступ до замісної гормональної терапії й інших гендерно афірмативних втручань.
Другий великий напрям у сфері адвокації – це ширший захист транс людей від дискримінації в публічному полі, зокрема криміналізація злочинів на ґрунті ненависті. Мені здається, що це досяжно в межах найближчих п’яти років у контексті євроінтеграційного процесу України.
А от що, на жаль, видається малоймовірним у цьому ж процесі – це новий Цивільний кодекс у його нинішній формі. Сподіваюся, що протягом наступних років не ухвалять цей російськоорієнтований, антиєвропейський Цивільний кодекс, і що натомість розроблять адекватний варіант, що не міститиме дискримінаційних положень, зокрема щодо транс людей.
Діана: Я щиро хочу, щоб у спільноти з’явився якісний медичний протокол, який відповідатиме всім сучасним світовим стандартам. Хочу, щоб права транс людей були захищені на законодавчому рівні, щоб спільноті не доводилося виборювати те, що має бути доступним кожному громадянину й громадянці за замовчуванням.
Хочу, щоб спільнота мала гідну роботу й не виборювала право працювати лише через те, що роботодавці трансфобні. Хочу бачити транс людей реалізованими в найрізноманітніших галузях. А для цього суспільству потрібно зробити над собою зусилля: стати менш трансфобним і просто дати спільноті можливість жити вільно.
