Інтерв'ю«Ми зробили крок назад». Розмова про проєкт нового Цивільного кодексу та реєстровані партнерства
Позиція українських активісток та активістів
У січні 2026 року у Верховній Раді зареєстрували новий проєкт Цивільного кодексу України, який викликав обурення серед правозахисників. Зокрема, документ визначає «фактичний сімейний союз» лише як союз різностатевої пари та звужує навіть ті обмежені можливості, які ЛГБТІК+ люди почали отримувати завдяки судовій практиці.
На цьому тлі знову загострилася дискусія навколо законопроєкту про реєстровані партнерства, який досі залишається в невизначеному стані. Попри рішення Європейського суду з прав людини та зобов'язання України перед ЄС, це питання досі не просувається.
У нашій новій рубриці «Позиція» ми ставимо запитання активісткам та активістам, щоб показати різні експертні погляди на суспільно важливі теми.
У цьому матеріалі ми запросили їх прокоментувати новий проєкт Цивільного кодексу, пояснити, що відбувається із законопроєктом про реєстровані партнерства, як ці два процеси пов'язані між собою та що вони означають для ЛГБТІК+ людей в Україні сьогодні.
Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст матеріалу є відповідальністю Wonder Media та не відображає поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Також дякуємо за підтримку Міністерству закордонних справ Королівства Нідерландів і Посольству Королівства Нідерландів в Україні.
Що саме в новому проєкті Цивільного кодексу викликає у вас найбільше занепокоєння?
Новий Цивільний кодекс – це документ, що охоплює будь-які життєві ситуації людини. Будь-яка дія, яку вчиняє людина, має юридичний характер, тому це дуже велика реформа, яка потребує хорошого обговорення й детального вивчення. Ми разом з іншими правозахисними організаціями проаналізували проєкт і маємо чимало запитань до різних положень, тому що він не просто стагнує наше законодавство, але й у багатьох моментах робить крок назад, тобто погіршує ситуацію з правами людини.
По-перше, треба згадати поняття доброзвичайності, яким повністю пронизаний цей проєкт Цивільного кодексу. Якщо якісь дії спрямовані на захист доброзвичайності, то їх можна не вважати дискримінацією. Це прямо відчинення дверей до утисків абсолютно кожного громадянина України. По-друге – це питання сімейних стосунків. Якщо суд вважатиме певні дії доброзвичайними, він може не розлучити людей, а направити їх на примирення.
Ба більше, якщо в сім'ї є дитина до 14 років, суд уже буде зобов'язаний направити подружжя на примирення. Є також запитання щодо моральної шкоди після розірвання заручин. Суд буде вирішувати, чи морально людина вчинила, що вирішила не одружуватися. Це можуть використовувати, зокрема, проти жінок, які вирішили піти від аб'юзивного партнера.
Найбільше занепокоєння викликає консервація наявних правових прогалин. З погляду адвокації, саме в цьому полягає головна пастка: перенесення старих норм до нового фундаментального кодексу означає втрату можливості для справжньої реформи.
Окрім того, що проєкт зберігає правові прогалини щодо ЛГБТІК+ пар, його оновлена редакція містить низку вкрай тривожних, патріархальних за своєю суттю норм. Вони можуть безпосередньо обмежувати права жінок, звужувати їхню особисту свободу та створювати додаткові інструменти юридичного тиску з боку колишніх партнерів. Серед таких положень – закріплення поняття «доброзвичайності», яке легалізує моральні оцінки у праві, обов'язок суду вживати заходів для «примирення подружжя», механізм примусового повернення прізвища після розлучення, а також окремі положення щодо регулювання спільного майна, які можуть посилити вразливість жінок у сімейних і майнових відносинах.
Замість створення прогресивного, європейського кодексу, орієнтованого на індивідуальні права і свободи кожної людини, ми ризикуємо отримати документ, що містить інструменти ідеологічного контролю. Запровадження оціночних моральних категорій у цивільне право фактично відкриває «скриньку Пандори», що може відкинути захист прав жінок та гендерну рівність на десятиліття назад.
Насамперед – присутність статті, яка дозволяє укладення партнерства та шлюбу лише між цисгендерним чоловіком і цисгендерною жінкою. Це створює відкат багаторічного прогресу ЛГБТКІ+ громадських організацій в адвокації законопроєкту №9103 «Про Цивільні Партнерства». Цивільний Кодекс також суттєво обмежує права жінок, трансгендерних людей та інших вразливих груп.
Насправді занепокоєння викликають усі 800 сторінок, тому що там немає жодної адекватної статті, що стосувалася б прав людини, права на майно, власність, приватність чи свободу слова. Цей документ зачіпає абсолютно всі аспекти життя.
Як директорку транс правозахисної організації мене найбільше турбує стаття 1495, яка передбачає анулювання вже укладених шлюбів для трансгендерних людей. Тобто, якщо людина має встановлений діагноз «трансгендерність», довідку F64.0 за МКХ-10, яка в нас, на жаль, досі діє, держава планує скасувати її шлюб. Це потягне за собою серйозні майнові наслідки й проблеми з вихованням, правами на дітей і загалом юридичними правами подружжя.
Як вплине ухвалення цього проєкту в нинішньому вигляді на життя ЛГБТІК+ людей в Україні?
Якщо говорити про права ЛГБТІК+ людей, то змінюється визначення сім'ї. Чинне формулювання є достатньо прогресивним і дозволяє судовій системі визнавати членами сім'ї одностатевих партнерів. У новому проєкті цього вже не буде. Так само фактичні шлюбні відносини пропонується визначати лише як союз двох людей різної статі, що стане кроком назад. Також прописано, що шлюб втрачає чинність у випадку юридичної зміни статі. Водночас ніхто не розуміє, що буде з дітьми, спільним майном і батьківськими правами. Цю норму потрібно виключити.
Конкретно для трансгендерних людей це примусове анулювання шлюбів, а для всіх ЛГБТК+ людей – гарантія багаторічного застою та зупинки євроінтеграції. Розвитку прав людини в контексті шлюбної рівності не буде ще дуже багато років. Як показує практика, після ухвалення нового Цивільного кодексу ніхто роками не вноситиме до нього змін, і ми знову відкотимося до умовного Радянського Союзу: без партнерств і без шансів на вступ до Євросоюзу.
Проте негативні наслідки торкнуться не лише ЛГБТІК+ людей. У цьому законопроєкті порушують права жінок, дітей, журналістів і журналісток, військових, ветеранок і ветеранів. Це вдарить буквально по всіх.
Практичні наслідки – відкат євроінтеграційного прогресу через невідповідність вимогам дорожньої карти європейської інтеграції. Неможливість укладення цивільних партнерств і подальше віддалення шлюбної рівності для ЛГБ і трансгендерних людей. Відсутність належного захисту від дискримінації для вразливих груп прописана майже в кожній частині Цивільного кодексу.
Якщо новий Цивільний кодекс ухвалять без паралельного або попереднього запровадження інституту реєстрованих партнерств, ЛГБТІК+ пари й надалі залишатимуться юридично невидимими. А це означає щоденні критичні ризики у різних сферах життя.
Насамперед це стосується медичних прав. Якщо один із партнерів опиниться в реанімації – що особливо актуально в умовах повномасштабної війни та участі ЛГБТІК+ військових у захисті України, – інший не матиме гарантованого права отримувати інформацію про стан його здоров'я, відвідувати його чи ухвалювати медичні рішення у випадках, передбачених законом.
Також проблемою залишаються майнові права і спадкування. Майно, яке пара спільно набувала роками, де-юре вважається власністю того, на кого воно записане. У разі смерті одного з партнерів інший не вважається спадкоємцем першої черги за законом, тому усе майно може перейти до біологічних родичів, з якими людина могла навіть не спілкуватися.
Окремі ризики стосуються соціальних гарантій для родин військових. Якщо один із партнерів загине на фронті, інший не матиме права на державну підтримку, компенсації чи статус члена сім'ї загиблого захисника або захисниці.
Додаткове занепокоєння викликає введення статті 317, яка дозволяє обмежувати права громадян задля «захисту доброзвичайності» та розв'язує руки радикальним та гомофобним угрупованням. На практиці у судах адвокати нападників, які вчинили насильство проти ЛГБТІК+ людей або зірвали правозахисний захід, зможуть апелювати до того, що їхні підзахисні діяли в межах «цивільного захисту суспільної доброзвичайності» проти «аморальної» поведінки потерпілих.
Також нове цивільне регулювання створює серйозні ризики для незалежних медіа, які висвітлюють правозахисну тематику, гендерну рівність та життя ЛГБТІК+ спільноти.
Україна взяла на себе зобов’язання перед ЄС щодо запровадження реєстрованих партнерств. Наскільки, на вашу думку, ми просунулися в цьому та що наразі гальмує процес?
Наразі щодо цього суттєві кроки проробили представники громадянського суспільства у співпраці з органами державної влади: зареєстрували відповідний законопроєкт, провели ряд адвокаційних кампаній, як внутрішньонаціональних, так і міжнародних. І наразі активно проводять робочі зустрічі з представниками органів державної влади. Теперішній політичний клімат є однією з основних перешкод для прогресу цього процесу.
Одностатеві партнерства включені до карти євроінтеграції. Це пряма й обов'язкова умова для вступу України до ЄС. Однак Руслан Стефанчук продовжує ігнорувати всі рекомендації Європейського Союзу й намагається просунути Цивільний кодекс у його нинішньому вигляді. Чи не єдина зміна в порівнянні з першим драфтом – це викреслення пункту про шлюби для «14-річних жінок», що взагалі звучало абсурдно.
Це, по суті, єдиний дискримінаційний пункт, який порушує права жінок, права дітей і підлітків, який викреслили звідти. Проте нічого адекватного натомість туди не додали. Водночас напрацьовані громадськістю правки вже набули офіційного статусу, і держава не може просто заплющити на них очі. Європа висунула чіткі умови, серед яких є партнерства для всіх. Якщо партнерств не буде, дорога до Євросоюзу для нас закрита.
Головне гальмо в ухваленні партнерств – це гомофобія й радянське мислення людей, які керують державою, їхнє небажання розвивати сферу прав людини. Україна багато років перебувала під впливом російської пропаганди. У Верховній Раді досі сидять люди, які мають вузьке радянське мислення. Вони просто не голосують за такі законопроєкти. Для них є церква, союз чоловіка й жінки, більше вони нічого не хочуть слухати, вони бояться й не розуміють. Навіть нейтральні депутати не підтримують ці ініціативи, бо бояться осуду. Це дуже комплексна проблема на рівні не тільки тих, хто керує країною, а й на рівні людей, які також засуджують, не підтримують.
Чому зараз іде адвокація партнерств саме в контексті Цивільного кодексу? Тому що про реєстровані партнерства було вже два законопроєкти. Першим був № 9103, але його відхилили. Наступний законопроєкт теж відхилили, хоча він уже був набагато розгорнутіший. Туди вже додали не тільки ЛГБТІК+ люди, а й інші маргіналізовані групи. У принципі, цивільні партнерства – це зручно, і в сучасному світі люди більше віддають перевагу партнерствам, аніж шлюбам.
Попри те, що для наших людей і держави це, як вони кажуть, «занадто», це досі залишається вимогою вступу до Євросоюзу. Наразі громадський сектор намагається включити це в цивільний кодекс.
У межах євроінтеграції Україна взяла на себе зобов'язання запровадити інститут реєстрованих партнерств. Це передбачено дорожніми картами у сфері верховенства права та відображено у звітах Європейської комісії. Окрім цього, держава зобов'язана виконати рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін та Марків проти України», яке вимагає забезпечити правове визнання та захист одностатевих пар.
Попри це, законодавчий процес просувається повільно. Наразі у Верховній Раді зареєстровано два ключові законопроєкти – №9103, авторства Інни Совсун, та доопрацьований №12252. Проєкт №9103 вже отримав безпрецедентну підтримку: його підтримали Міністерство оборони, Міністерство юстиції та низка профільних парламентських комітетів. Це колосальний крок уперед порівняно з минулими роками.
Наразі основною перешкодою залишається політична нерішучість. Профільний Комітет Верховної Ради з питань правової політики тривалий час не виносить законопроєкти на розгляд парламенту, а частина депутатів побоюється втратити підтримку консервативного електорату. Додатковий тиск чинять окремі релігійні та праворадикальні організації, які виступають проти реєстрованих партнерств, маніпулюючи тезою про «руйнування традиційної родини», хоча запровадження партнерств жодним чином не змінює інститут шлюбу. Ще одним поширеним аргументом є твердження, що такі зміни «не на часі»: війна використовується як привід для відкладення правозахисних реформ, хоча саме війна робить потребу в цих правах невідкладною.
У сфері партнерств ми не те що не просунулися, ми зробили крок назад. Реєстровані партнерства як інститут мають бути прописані в Сімейному та Цивільному кодексах. Але зараз почали приймати новий Цивільний кодекс, який поглинає Сімейний, тому законопроєкти про партнерства фактично зависли. Якщо ми хочемо реєстровані партнерства зараз, треба вносити зміни й у чинні кодекси, і вже одразу в новий Цивільний кодекс. Раніше треба було один раз проголосувати за реєстровані партнерства, тепер – фактично двічі.
Якщо ми вже переписуємо законодавство й визначаємо його як таке, що наближає нас до Європейського Союзу, то не може бути відкату. Законодавство має рухатися в бік прогресу й реалізовувати всі зобов'язання, які Україна взяла на себе для вступу до ЄС.
Водночас зобов’язання щодо виконання рішення «Маймулахін і Марків» зафіксовано як Interim Benchmark (проміжні бенчмарки – ред.). Зокрема, в розшифровці Єврокомісії йдеться про інститут реєстрованого партнерства, а також міститься посилання не лише на рішення ЄСПЛ, а й на рішення Суду справедливості ЄС щодо Польщі – про визнання одностатевих шлюбів, укладених у країнах ЄС.
Жоден розділ переговорів не може бути закритий до виконання всіх бенчмарків за розділами 23 та 24.
Тобто до прийняття реєстрованих партнерств для ЛГБТКІ+ людей, ЄС не закриє жодного розділу переговорів – навіть тих, що стосуються енергетики, рибальства чи інших сфер.
Шляху назад в держави офіційно немає.
Які кроки може зробити людина, яку хвилює тема цивільних партнерств та яка хоче вплинути на ситуацію?
Для тих, хто прагне вплинути на ситуацію та підтримати впровадження цивільних партнерств, є кілька ефективних інструментів прямої дії:
Пряме звернення до народних депутатів. Знайдіть депутата від вашого округу або представників Комітету з питань правової політики. Пишіть офіційні звернення, електронні листи чи публічні запити у соцмережах із запитанням: «Яка ваша позиція щодо законопроєкту №12252 і чому він досі не в залі?» Публічний інтерес виборців змушує політиків діяти.
Участь в інформаційних та адвокаційних кампаніях. Підтримуйте українські правозахисні організації. Поширюйте їхні матеріали, історії ЛГБТ-військових та аналітику. Голос громадянського суспільства має звучати гучно.
Видимість у професійних спільнотах. Якщо ви працюєте в медіа, юридичній сфері, бізнесі чи громадському секторі – ініціюйте внутрішні дискусії, пишіть колонки, створюйте заяви на підтримку рівності. Чим більше бізнесів та інституцій декларують підтримку партнерств, то легше реформі долати політичний спротив.
Підписувати петиції, проводити просвітницькі розмови з близькими й знайомими. Пояснювати, які прогалини має цей проєкт Цивільного кодексу та які наслідки він матиме для кожного з нас. А також – які це має глобальні наслідки у вигляді закриття дороги до Євросоюзу на багато років і перспективи залишитися без вагомої підтримки Європи віч-на-віч із Росією. Варто виходити на акції, протести, поширювати інформацію, робити репости дописів щодо Цивільного кодексу, де розписується, чому цей законопроєкт є небезпечним для України.
Зараз усе намагаються викрутити так, ніби в Цивільному кодексі все гаразд, а громадський сектор протестує лише через брак прав для ЛГБТІК+ людей. Це не так, там безліч критичних прогалин. Дуже багато порушень прав жінок – наприклад, навіть якщо жінка потерпає від домашнього насильства, вона не має права вийти зі шлюбу під час вагітності та допоки дитині не виповниться рік.
Також можна буде «закрити рот» журналістам і незалежним медіа, якщо подати скаргу, що певний матеріал ображає чи викликає якісь «сенситивні почуття». Це про можливість підчистити свою історію, що дуже вигідно політикам, але це абсолютно не окей. Це про те, що можна без обмежень купувати державну землю, наприклад, заповідні зони, парки.
Тобто там погані всі 800 сторінок. І для того, щоб із цим боротися, треба виходити на акції, підписувати петиції, розповсюджувати інформацію й доносити цю інформацію до свого оточення.
Якщо ми хочемо реєстровані партнерства на майбутнє, то нам треба в новий Цивільний кодекс це вносити. Тому ми зайшли у глухий кут, коли нам треба більше зробити через те, що Руслан Олексійович Стефанчук вирішив подати кодекс.
Дуже важливо доносити свою позицію до народних депутатів: писати їм листи, коментарі у Facebook, Instagram, звертатися через офіційну пошту. У кожного є депутат або депутатка від свого округу, можна пояснювати, що є потреба ухвалити закон про реєстровані партнерства й інтегрувати ці зміни в новий Цивільний кодекс.
Також важливо публічно комунікувати цю тему. Якщо в людини аудиторія 200, 500 чи тисяча людей, про це треба говорити, щоб усі знали про ситуацію із Цивільним кодексом, і доносили цю інформацію далі – до суспільства й до влади.
Найголовніше – не мовчіть. Виходьте на протести, пишіть листи, комунікуйте про ваші вимоги та потреби з органами державної влади. Розвивайте свої адвокаційні навички й знання та підтримуйте рух громадянського суспільства в цьому напрямі.
