Інтерв'юЄ питання: що таке гендерна дисфорія
Розбираємося з експертом
Гендерна дисфорія – один із тих клінічних термінів, які одночасно є медичною категорією й маркером соціального досвіду. У науковому полі він описує стан дистресу, що виникає через невідповідність між гендерною ідентичністю людини та статтю, приписаною при народженні. Водночас у публічних розмовах цей термін можуть часто спрощувати, тому він не передає складності цього досвіду.
Дослідження показують, що у трансгендерних людей частіше, ніж у загальній популяції, розвиваються тривожні та депресивні стани. Водночас інші наукові роботи фіксують, що після соціального або медичного переходу ці показники часто знижуються. Це пов’язують із тим, що люди отримують більше прийняття, підтримки та доступ до медичної допомоги, яка відповідає їхнім потребам.
Однак сам перехід – це не лише набір медичних або юридичних процедур. Це також складний внутрішній і соціальний процес, що охоплює самоусвідомлення, зміну тілесності, взаємодію з оточенням і переосмислення власної ідентичності. Саме ці проміжні етапи – між першим усвідомленням і стабілізацією стану – найчастіше залишаються поза увагою широкого публічного обговорення.
У цьому матеріалі ми говоримо із Сальвом Стрижем, комунікаційником ГО Resistance й тренером із постановки голосу, про те, чим гендерна дисфорія відрізняється від соціальної, які упередження є навколо цього поняття всередині самої спільноти, як середовище може полегшити або погіршити стан людини та де в Україні шукати фахову підтримку. А також про те, чому зміна ідентичності із часом – це не суперечність, а частина процесу.
Матеріал підготовлено у межах інформаційного партнерства Wonder Media з Транс Форумом. Подія була реалізована за підтримки шведської організації RFSL.
Що таке гендерна дисфорія?
Загалом це поняття не змінювалося: гендерна дисфорія – це дистрес, який відчуває трансгендерна людина, через певні статеві ознаки. Він виникає через невідповідність між гендерною ідентичністю людини та статтю, приписаною їй при народженні.
Як відчувається гендерна дисфорія?
Думаю, що кожна людина переживає її по-своєму. У кожного це свої процеси й свій досвід. Гендерна дисфорія стосується не якоїсь однієї деталі зовнішності, а всього тіла й того, як ти його сприймаєш. Ідеться про голос, груди, геніталії, кадик тощо.
Для мене гендерна дисфорія – це насамперед про себе. Про моє тіло, сприйняття себе й невідповідність між тим, ким я себе відчуваю, і тим, що бачу або змушений бачити.
У підлітковому віці я переживав неприйняття й ненависть до власного тіла, небажання дивитися на нього. Тоді були постійні спроби зробити свій зовнішній вигляд і поведінку максимально маскулінними. Це був спосіб хоча б трохи краще почуватися зовні, коли всередині тобі дуже погано.
Гендерна дисфорія для мене була чимось, що спочатку взагалі було важко зрозуміти. Я просто відчував, що зі мною щось відбувається, але не міг це назвати. Пам’ятаю, що все починалося з того, як я дивився на різних хлопців і дівчат із неформальною зовнішністю й відчував, що хочу мати саме такий вигляд. Та найбільше мені подобалося, який вигляд мають саме хлопці.
Потім були інші моменти. Наприклад, я зустрічався з дівчиною. Формально це були лесбійські стосунки, але я розумів, що сам себе лесбійкою не відчуваю. У стосунках із дівчиною я уявляв нас двома хлопцями. І в цьому виникав певний дисонанс, розрив між тим, як я себе відчував, і тим, що бачив у реальності.
Що таке соціальна дисфорія й чим вона відрізняється від гендерної?
Гендерна дисфорія – це насамперед про внутрішнє відчуття себе. Соціальна дисфорія більше пов’язана із зовнішнім світом і тим, як тебе сприймають інші люди.
Наприклад, я розумію, що якщо в мене немає мастектомії, тобто верхньої операції, то навіть коли я ношу біндер, можуть бути помітні груди. Саме через це мене можуть зчитувати як дівчину. І мені від цього погано.
Або це може стосуватися рис обличчя, довжини волосся чи інших зовнішніх ознак. Тобто будь-яких характеристик, через які мене сприймають не як ту людину, якою я себе відчуваю.
Тому для мене соціальна дисфорія – це дискомфорт у взаємодії із соціумом. Це про ситуації, коли люди звертаються до мене або сприймають мене не так, як я сам себе визначаю та як прошу до себе звертатися.
Чи є упередження щодо гендерної дисфорії?
Якщо дуже спрощено, то всередині транс спільноти є різні погляди на це питання. Є люди, яких часто називають «трушніками». Вони вважають, що трансгендерна людина обов’язково має відчувати сильну гендерну дисфорію, проходити гормональну терапію й прагнути всіх можливих медичних втручань та операцій. Для них саме це є підтвердженням трансгендерності. А є люди, які ставляться до цього значно простіше й вважають, що досвід трансгендерних людей може бути дуже різним.
Наприклад, я зараз майже не відчуваю гендерної дисфорії. Був навіть період, коли взагалі її не відчував. Зараз вона іноді з’являється, але зовсім незначною мірою. У переважній більшості випадків це стосується якихось окремих зовнішніх ознак – наприклад, мого зросту або час від часу геніталій. Але загалом це вже не займає такого місця в моєму житті, як раніше. Тому так, упередження навколо гендерної дисфорії існують.
Наприклад, дуже дратують ситуації, коли до мене підходять і кажуть: «Боже, ти такий молодець, що із цим справляєшся. Ти така сильна людина». І я в такі моменти думаю: «Господи, допоможи мені». Тому що люди часто уявляють собі якийсь драматичний і постійний стан страждання, хоча реальність може бути значно складнішою та різноманітнішою.
Водночас багато людей узагалі не знають, що таке гендерна дисфорія. Вони знають, що є трансгендерні люди, але не дуже цікавляться деталями. А ті, кому це цікаво, зазвичай ставлять зовсім інші запитання. Найчастіше такі: «Як ти зрозумів, що ти трансгендерна людина?» або «Як відреагували твої батьки?» А от запитання «Як ти переживаєш гендерну дисфорію?» я чую набагато рідше.
Сам перехід – це не лише набір медичних або юридичних процедур. Це також складний внутрішній і соціальний процес, що охоплює самоусвідомлення, зміну тілесності, взаємодію з оточенням і переосмислення власної ідентичності.
Гендерну дисфорію люди переживають по-різному, і так само по-різному знаходять способи її полегшення. Можеш поділитися своїм досвідом?
Так, раніше я намагався полегшувати це через зовнішні речі. Наприклад, носив одяг, який максимально «затирав» мою фігуру. Також спеціально працював із голосом: намагався говорити більш грубо, «чоловічо».
Копіював ходу чоловіків, яких бачив навколо. Був період, коли реагував на соціальні ситуації досить агресивно – особливо коли до мене не зверталися так, як я просив. Міг прямо сказати: «Мене звати так-то. Якщо ти не звертаєшся до мене правильно – я з тобою не спілкуюся». І тоді до мене справді зверталися так, як я хотів. Це було ще в школі. В університеті вже стало простіше, там людям було менш важливо.
Зараз я по-іншому із цим працюю. По-перше, займаюся силовими тренуваннями. Я зрозумів, що через фізичні вправи можна певною мірою змінювати тіло під свої потреби. Особливо зараз, коли я вже кілька років не на гормональній терапії, я відчуваю певний «відкат» – тіло змінюється, м’язи стають менш вираженими. Тому тренування допомагають мені поступово відновлювати фізичну форму, і це дає мені відчуття більшого контролю.
По-друге, я навчився керувати своїм голосом. Я знаю, як говорити більш маскулінно в тих ситуаціях, коли для мене це важливо.
Ще один важливий момент – мені дуже допомогла операція на грудях. Я зробив її торік, і після цього мені стало значно спокійніше. З’явилося відчуття більшої свободи – навіть у побутових речах, наприклад, можливість піти в басейн і нормально роздягнутися. Звісно, іноді все одно бувають погляди з боку людей, але загалом мені значно легше, ніж було раніше.
Як гендерна дисфорія може впливати на ментальне здоров’я людини?
Усе може починатися з тривоги й депресивних станів і доходити до суїцидальних думок, а іноді навіть до дій. У деяких випадках це призводить до самоушкоджувальної поведінки, особливо якщо людина не має підтримки. Крім того, людина може закриватися в собі, виникають труднощі із соціалізацією.
Наприклад, я почав розуміти, що зі мною щось відбувається, приблизно у 12–13 років. Тоді дуже сильно просіло навчання, бо я не хотів ходити до школи – там мене не сприймали. Було важко вчитися, бо увага була зосереджена на внутрішніх переживаннях: хто я, що зі мною відбувається, як себе зрозуміти. У таких ситуаціях людині особливо потрібна підтримка – або через людей, або через інші безпечні ресурси.
У дорослому віці ситуація теж може бути складною, особливо якщо людина усвідомлює себе в підлітковому віці, але не має доступу до психологічної допомоги, гормональної терапії або живе в трансфобному чи гомофобному середовищі, зокрема в родині. У таких умовах це часто призводить до серйозних труднощів із соціалізацією та загальним психічним станом.
Чи є в Україні змога отримати допомогу в разі гендерної дисфорії?
Є лікарі, які працюють із темою гендерного переходу та готові супроводжувати цей процес. В Україні їх небагато, і вони зазвичай непублічні, але вони є. Це справді цінний ресурс.
Є також психологи, які працюють із трансгендерними людьми. Наприклад, у нашій організації є психологиня, яка спеціалізується саме на роботі з транс спільнотою. В інших організаціях також є фахівці, зокрема психологи, які самі є транс людьми – і це може бути особливо підтримувальним досвідом.
Окремо є організації, які працюють із підлітками, наприклад Teenergizer. Там мають бути транс френдлі психологи, до яких можна звернутися за підтримкою.
Також, якщо йдеться про неповнолітніх, важливим є контекст батьківської підтримки. Якщо батьки не проти й готові брати участь у процесі, то є лікарі, які можуть працювати з підлітками разом із батьками – зокрема, у питаннях підготовки до медичних етапів переходу.
Окремо є можливості психологічної й іншої підтримки в межах громадських ініціатив і проєктів – частина з них безплатна, залежно від грантів і програм, які зараз активні. В інших випадках це може бути платна робота зі спеціалістами.
Підтримка є на різних рівнях – медичному, психологічному й громадському. Питання радше в тому, щоб знайти конкретних спеціалістів, які працюють у цій темі.
Чи бувають випадки, коли людина переживає гендерну дисфорію, але із часом розуміє, що це не її досвід?
Так, бувають. Людина може певний час переживати стан, який вона сприймає як гендерну дисфорію, але згодом дійти висновку, що це не відповідає її ідентичності, і що вона все ж є цисгендерною. І це абсолютно можливий сценарій.
Через це справді є певна подвійна стигматизація. Наприклад, коли люди, які пройшли частину або весь транс перехід, згодом вирішують його припинити або «відкотити» частину змін – це може викликати нерозуміння з боку суспільства. Інколи це супроводжується реакціями на кшталт: «Тоді ти не справжня транс людина».
Але такі ситуації теж трапляються. Є навіть поняття детранзішину. Я особисто теж із цим стикався: у період, коли я був близько п’яти років на гормональній терапії, а потім вирішив із неї зійти, бо деякі ефекти мені перестали підходити.
І в цьому немає нічого «неправильного». Людина має право змінювати своє рішення, якщо її досвід або потреби змінюються. Якщо транс перехід робиться для покращення якості життя, то й відмова від частини цього шляху може бути таким самим усвідомленим кроком.
Питання радше в тому, як людині не почати себе за це стигматизувати й не сприймати свої зміни як щось «неправильне» або «непослідовне». Мені здається, що тут справді може допомогти робота з психологом. Бо це досить складний внутрішній процес, де людина може переживати сумніви, зміну самоідентифікації, а також тиск ззовні.
Я і сам проходив через подібні стани: раніше я позиціював себе як транс хлопця, а зараз більше рухаюся в бік гендерфлюїдності. Це не завжди лінійний процес. Іноді він охоплює поступові зміни, експерименти з образом і самоідентифікацією, іноді – переосмислення вже пройденого шляху. І, як на мене, ключове тут – дозволити собі змінюватися без самозвинувачення.
Людина може певний час переживати стан, який вона сприймає як гендерну дисфорію, але згодом дійти висновку, що це не відповідає її ідентичності, і що вона все ж є цисгендерною. І це абсолютно можливий сценарій.
Як пояснити іншим людям, що нормально із часом змінювати уявлення про свою гендерну ідентичність або сексуальну орієнтацію?
Мені здається, тут важливо шукати приклади, які будуть для людей максимально близькими й зрозумілими. Можна пояснювати через прості життєві зміни. Людина може роками ходити з одним кольором волосся, а потім вирішити: «Я хочу зробити каре й перефарбуватися в чорний». Це теж про зміну самоідентифікації, того, як людина себе бачить і як хоче проявлятися.
Такі порівняння допомагають показати, що зміни – це нормальна частина життя. Але якщо людина однаково каже: «Ні, це не те саме, це ж волосся, а це серйозніші речі», – тоді, чесно, складно щось доводити.
Якщо людина справді хоче зрозуміти, вона зазвичай зрозуміє. Якщо ж вона не хоче, то переконати її майже неможливо. Тому інколи доводиться приймати, що частина людей не готова або не хоче це сприймати. І тоді виникає питання вже не про пояснення, а про те, чи потрібні такі люди у твоєму близькому колі.
Водночас це не означає, що не потрібно говорити про це загалом. Навпаки – просвіта, видимість, публічні розмови, участь у подіях і медіа дуже важливі. Це створює ширший контекст розуміння й нормалізує різні досвіди.
Як допомогти людині з гендерною дисфорією полегшити цей стан?
Перше, що можна зробити – це не створювати зайвого тиску. Не варто ставити «стандартні», часто неприємні запитання на кшталт: «Як ти зрозумів?», «А що твої батьки сказали?», «А що ти відчуваєш?», «А який у тебе досвід?» або зовсім недоречні запитання про тіло чи приватне життя. Якщо людина захоче про це говорити, то сама почне розмову, коли буде готовою.
Друга важлива річ – не бути надмірно критичними до зовнішності людини. Особливо на початку переходу, коли людина ще може тільки формувати свій образ, пробувати макіяж, одяг, стиль. У таких ситуаціях допоможіть порадою, якщо людина сама просить, або м’яко запропонуйте допомогу – наприклад, із макіяжем чи підбором одягу.
Третє – базова емоційна підтримка. Важливо розуміти, що людина може переживати ці стани хвилями, і це може бути дуже болісно. Для когось підтримка – це розмова, для когось – обійми, а для когось просто присутність поруч, без слів.
І ще один важливий момент – не «аутити» людину. Тобто не розповідати іншим, що вона трансгендерна, якщо вона сама цього не озвучила або не дала на це згоди. Це досить поширена помилка, коли хтось із добрих намірів говорить: «О, це мій друг, він транс…» – але для самої людини це може бути небезпечно або просто дуже неприємно.
Важливо розуміти, що людина може переживати ці стани хвилями, і це може бути дуже болісно. Для когось підтримка – це розмова, для когось – обійми, а для когось просто присутність поруч, без слів.
Як людині, у якої близька людина переживає гендерну дисфорію, більше дізнатися про гендерну ідентичність і трансгендерність?
По-перше, є телеграм-бот «Перехід бот». Там зібраний базовий довідник термінів, коротка історія транс активізму, а також пояснення основних процесів переходу. Є навіть інформація про документи, які можуть знадобитися.
По-друге, є YouTube-канал Resistance, де виходили відео на різні теми: від гендерної дисфорії до медичних питань, зокрема операцій, а також юридичних аспектів і взаємодії з державними структурами. Це короткі матеріали, які дають базове розуміння різних аспектів досвіду транс людей.
Також найближчим часом має запуститися нова платформа – «Перехід хаб». Там зберуть і систематизують усі важливі матеріали. Платформа буде орієнтована на дуже різні аудиторії: транс людей, які вже проходять або тільки починають перехід, тих, хто лише розбирається в темі, фахівчинь і фахівців, а також людей, які хочуть підтримати своїх близьких.
