Інтерв'юІнна Совсун про євроінтеграцію, права людини та цивільні партнерства на Wonder Media Forum
«Європейська інтеграція залишається красивим політичним гаслом, а не щоденною логікою роботи парламенту»
На панельній дискусії «Роль публічної політики у просуванні прав людини та євроінтеграції України», яка відбулася під час публічного дня Wonder Media Forum 2026, ми говорили про взаємозв’язок європейської інтеграції, прав людини, гендерної рівності та публічної політики.
У дискусії взяли участь народна депутатка України Інна Совсун, координаторка підтримки незалежних медіа й гендерної рівності Посольства Швеції в Україні Христина Рибачок, голова комітету Donbas Media Forum Любов Раковиця та заступниця Міністерки культури з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович.
Спільно з громадською організацією «Почута» ділимося ключовими тезами з виступу Інни Совсун.
Wonder Media Forum відбувся в партнерстві зі шведською організацією RFSL і за підтримки організацій People in Need, ILGA-Europe й компанії L'Oréal Україна.
Інна Совсун
Народна депутатка України (партія «Голос»)
Це дуже загрозлива ситуація – залишати всю історію з європейською інтеграцією на рівні політичних слоганів і не усвідомлювати, що треба щось робити, для того, щоб це трапилося.
Про Євроінтеграційні зобов'язання
Станом на зараз ситуація в парламенті приблизно така: ми приймаємо ті закони, які повинні прийняти, щоб нам тут і зараз дали фінансування. Ми вже маємо прострочені дедлайни за низкою євроінтеграційних зобов’язань, але вони не потрапляють на обговорення.
Складається враження, що європейська інтеграція залишається красивим політичним гаслом, а не щоденною логікою роботи парламенту. Ми задекларували бажання стати частиною Європейського Союзу й тепер сподіваємося, що це трапиться, просто тому, що нам дуже сильно хочеться. Але це зовсім не так. Для того щоб потрапити в Європейський Союз, треба виконувати великий перелік завдань. На жаль, сьогодні ми не бачимо системної роботи в цьому напрямі.
Це дуже загрозлива ситуація – залишати всю історію з європейською інтеграцією на рівні політичних слоганів і не усвідомлювати, що треба щось робити, для того, щоб це трапилося.
Великою проблемою є те, що колеги не створюють простір для подальшої дискусії з тими, хто готовий більш-менш дебатувати про права ЛГБТІК+.
Про те, чому у Верховній Раді не просуваються питання прав людини, рівності та ЛГБТІК+ спільнот
Напівжартома я можу пояснити це тим, що соціологія, яку ми бачимо, від 2026 року, а парламент у нас – від 2019 року. І переконання, на які люди орієнтуються, – це переконання 2019 року. Депутати залишилися на рівні тих поглядів, які превалювали десь у той час.
Вони дивляться з перспективи своїх поглядів на ініціативи й переважно перебувають у закапсульованому середовищі, у межах якого поява нових ідей була б дуже дивною.
Великою проблемою є те, що колеги не створюють простір для подальшої дискусії з тими, хто готовий більш-менш дебатувати про права ЛГБТІК+. Перше, що вони кажуть, – що це непопулярна історія: «Ми собі будемо стріляти в ногу, якщо ми це проголосуємо, більшість населення проти». Тобто вони оперують зовсім іншою уявною соціологією, яка давно не відповідає реаліям всередині українського суспільства.
Якби була цільова інформаційна кампанія, скерована безпосередньо на народних депутатів, яка б їм показала реальну соціологію, дані та статистику підтримки, вона була б дуже-дуже корисною. Тому що вони абсолютно переконані, що переважна більшість українців не підтримують ЛГБТІК+.
Про те, як депутати ставляться до тем рівності та прав ЛГБТІК+
Абсолютна більшість ставиться байдуже. Однак це значить, що з ними вже можна працювати, оскільки їхній основний аргумент – це те, що вони бояться цього як політично небезпечного рішення. Тут треба їм доводити, що політично небезпечне – якраз те, що вони роблять зараз – мовчать і не приймають законодавство, не підтримують ці теми.
Після ситуації торік із НАБУ і САП усі дуже бояться історій з корупцією. А от права людини не були зафіксовані як велика політична ідея, де треба зважати та якось обережніше позиціюватися.
Депутати щиро здивувалися ситуації із Цивільним кодексом. Від того, що люди вийшли на вулицю. Те, що вийшли саме люди з регіонів, вразило всіх найбільше. Одна справа, коли це в Києві, а коли люди в регіонах почали виходити, то депутати задумалися: «Як ми взагалі всю цю історію з правами людини пропустили повз вуха?» Виявляється, що самі люди важливі.
Я не впевнена, чи вони винесли із цього уроки, і чи готові це радикально переосмислювати, але колег здивувало те, що, виявляється, права людини важливі для громадян України.
Колег здивувало те, що, виявляється, права людини важливі для громадян України.
Про те, чому військові стали новою вразливою категорією в українському суспільстві
Мені видається, що було б добре дискусію про рівність і права людини розширювати й включати категорії, які стали вразливими залежно від обставин в Україні. Тобто є вже звичні категорії тих, хто вважається вразливими, але правда в тому, що станом на сьогодні я переконана, що людьми, у яких найбільш обмежені їхні права, є військові.
Серед жінок теж не можна порівнювати всіх, тому що є жінки військових, наприклад. Я, як людина, яка належить до останньої категорії, дуже добре відчуваю, наскільки в різних реальностях живуть жінки, у яких чоловіки вдома, і в якій реальності живу я, коли в мене чоловік на фронті. Це дуже відмінні реальності.
І мені здається, що якщо рефреймити дискусію й казати, що рівність – це не тільки про те, щоб надати права категоріям, про які ми звично говоримо в межах цієї теми, а водночас думати про ті категорії, які стали вразливими в Україні внаслідок військових дій, то це би залучало значно ширші категорії людей.
Наприклад, ті самі родини військових – це величезна категорія людей, це мільйони, на превеликий жаль, на сьогодні, про яких як про окрему групу взагалі майже ніхто не говорить. Але водночас це люди, які проживають пекло війни в інших умовах, ніж більшість населення.
Тому в дискусію про рівність треба залучати інші категорії. Якщо на них теж зважати, люди краще зрозуміють, що європейські вимоги щодо рівності – це і про них теж. Це не тільки про ЛГБТІК+ чи фемінізм.
Про перспективи цивільних партнерств та інших форм юридичної реєстрації для ЛГБТІК+ людей
Колись у мемуарах ми напишемо про те, як усе це робилося. Але той факт, що станом на сьогодні в дорожніх картах, які затверджені з боку України, є норма про те, що Україна взяла на себе зобов'язання до 3-го кварталу 2025 року створити можливість узаконення одностатевих стосунків, дає мені велику надію.
Той факт, що воно там є, на цьому етапі є найкращою гарантією того, що цю історію вже не можна буде просто забути. Це вже перестало бути політичною історією – це стало історією європейської інтеграції.
Тому в комунікації зараз треба найбільше тиснути на те, що це наша євроінтеграційна вимога. Розмови про те, що це про права людини, на депутатів, на жаль, відверто не працюють. Мені б хотілося, щоби було навпаки. Щоб вони насамперед реагували на те, що це питання прав людини, а потім думали: «Ну й заодно це було б дуже добре для євроінтеграції». Але, на жаль, на сьогодні краще це лобіювати й адвокатувати саме як євроінтеграційну норму.
Я не можу дати обіцянки, що це станеться до якогось часу, тому що формально ми мали це зробити 9 місяців тому. Але прострочені дедлайни теж створюють тиск і напругу. Тому я б усім рекомендувала прочитати, де в дорожній карті написано, що нам треба виконати рішення Європейського суду з прав людини. І постійно в цій комунікації з депутатами питати щодо євроінтеграції та партнерств.
Це вже перестало бути політичною історією – це стало історією європейської інтеграції.
