Культура«Звір вийшов із лісу» – п’ять ритуалів українських мисткинь у новій виставці Pinchuk Art Centre
«Магія в повсякденному»
Магія в повсякденному – назва виставки «Звір вийшов із лісу», що триває в Pinchuk Art Centre до 4 січня 2026 року, відсилає до історії, що трапилася восени 2023-го: художник Антон Саєнко помітив лося, який два дні блукав житловими районами Києва. Звір як посередник між людиною й природою та метафора містичного у звичному є уособленням головної теми проєкту – напруга між буденним і містичним, намагання знайти точки опори серед невизначеності та болісних переживань досвіду війни.
Як магія історично слугувала способом упорядкування реальності та захистом, так і сучасні – віднайдені випадково або навмисно – звички здатні стати шляхом відновлення зв’язку зі світом, що стрімко змінився.
Розповідаємо про п’ять жінок-авторок, які представлені на виставці «Звір вийшов із лісу», і знайомимо із сенсами їхніх багатогранних рятівних ритуалів.
текст: Анастасія Тимусь
Єва Кафідова – «Метаморфоза»
Після смерті кожна душа, перш ніж відійти в потойбіччя, отримує можливість безтурботно прожити свій останній день на землі у вигляді метелика. Це міф, що є центральною ідеєю роботи «Метаморфоза» Єви Кафідової, художниці родом із Нової Каховки. У своїй багатогранній практиці Єва звертається до трансформації, циклічності й опрацювання досвіду війни – представлена на виставці «Звір вийшов із лісу» серія не є винятком.
Один із просторів виставки переносить нас у перетин – людина та природа, володіння й втрата, сталість і зміна тіла: постійний рух, вічне перетворення. Намагання віднайти та відчути гармонію – ціль скульптурної серії «Метаморфози». Єва відчуває смерть як іще один процес переходу, що веде нас до нового початку, нової форми, нового переродження. Про це свідчить кожна з чотирьох фігур, які зображують стадії – від першої до останньої – формування імаґо.
У 2022 році в Херсонській області побутували масові нальоти метеликів – балкон Єви вдома був усипаний мертвими комахами. Мисткиня, збираючи їх, не могла перестати думати про тих, хто перетинає межу смерті на території її дому, як нагадування про нескінченну кількість втрат, звістки про які з’являлися щодня. Серія Єви «Ультразвукове дослідження коконів метеликів» – спроба зазирнути в невловний момент переходу від живого до неживого. Для того щоб побудувати портрет комахи, художниця вторгається в несвідомий і темний кокон промінчиками технологічного світу – метод ультразвукового обстеження, що зазвичай асоціюється з очікуванням нового життя, стає інструментом споглядання його згасання.
Люся Іванова – «Як я можу пояснити світ новонародженому (і гадки не маю)»
Яскраво-фантазійний, насичений радістю чистоти світ поєднується з елементами воєнної реальності: тварини, квіти й хмарки співіснують із мінами, боєприпасами та грибами від ядерних вибухів.
Люся Іванова, художниця родом із Дніпра, звертається до особистого досвіду материнства під час повномасштабного вторгнення – її серія малюнків «Як я можу пояснити світ новонародженому (і гадки не маю)» осмислює реальність, що в одну мить стала не знайомою й затишною, а непередбачуваною та хаотичною.
Співіснування радісного пізнання та загрозливої жорсткості, що побутує на малюнках Люсі, мовби візуалізує досвід дитини, яка нещодавно з’явилася на світ. У малюка є тільки одна реальність – він росте у світі, що постійно поміж, у процесі невпинного перетворення, у дисонансі між особистим щастям і колективною травмою
Ксенія Білик – «40 ромбів»
Допомогти впорядкувати реальність можуть щоденні ритуали – у виставці вони постають як особисті практики, що допомагають відновити зв’язок із хаотичною реальністю. Повторювані жести, слова чи спогади в часи руйнівної війни здатні повернути людині відчуття присутності, стати формою внутрішнього захисту.
Для Ксенії Білик – художниці, що у своїх роботах досліджує колективну пам’ять та міфи пропаганди, – практикою сповільнення та віднаходження сенсу стало плетення гобелена.
«40 ромбів» – робота про опору в повторенні, пошук стабільності серед невизначеності перших місяців повномасштабного вторгнення. Створений із ромбів, дохристиянських символів землі, гобелен поєднує в собі чорну та червону барви – уособлення трагічності життя в час війни. Назва твору відсилає до біблійних конотацій числа 40: це блукання людської душі та 40-денний піст – уособлення складного шляху, після закінчення якого нас усе ж чекає очищення.
Ксенія створювала «40 ромбів» у різних містах і країнах, у яких їй довелося побувати в пошуках безпечного місця. Війна змусила художницю покинути майстерню – відсутність сталого робочого процесу, необхідного для створення гобелена, змусила переосмислити підхід. Щоразу, повертаючись додому, Ксенія вшивала клаптики до великого єдиного полотна, мовби обіцяючи собі неодмінно повернутися сюди назавжди.
«40 ромбів» позбавлений звичної для гобелена ритмічності – натомість процес плетіння та послідовного з’єднання фрагментів перетворився на ритуал та обіцянку неодмінного повернення додому.
Анна Звягінцева – «На повернення»
Сестра, що намагається врятувати своїх братів, яких зла мачуха перетворила на диких птахів – сюжет казки Ганса Крістіана Андерсена «Дикі лебеді» вражає власною трагічністю. Мисткиня Анна Звягінцева у своїй роботі «На повернення» звертається до жесту турботи, за допомогою якого головна героїня намагається повернути зв’язок із близькими – ідеться про в’язання одягу.
Анна в’яже сорочку з кропиви, покликану захистити її близьку людину, яка наразі перебуває на фронті. Цей ритуал є способом полегшити очікування та відновити зв’язок із дорогою серцю людиною, зберегти його життя, наділивши сорочку символічною силою.
Мисткиня розпочала роботу над виробом у 2023 році, але досі дов’язує нові фрагменти, перетворюючи процес на розтягнутий у часі ритуал.
За сюжетом казки головна героїня не встигла закінчити сорочку для наймолодшого з братів, тож одна з його рук так і залишилася лебединим крилом. Представлений поруч із роботою ескіз малюнку Анни відсилає до трансформацій і втрат, які переживає тіло тих, хто захищає країну у війську.
Катя Лесів – «У саду Тараса»
Перш ніж додати молоко до кави, потрібно налити його в окреме маленьке горнятко – це переконання Тараса, головного героя відео «У саду Тараса». Ця робота Каті Лесів є своєрідним закінченням виставки «Звір вийшов із лісу».
Документальне фіксування щоденного ранкового ритуалу приготування кави, яке здійснила мисткиня, є уважним спостереженням за жестом турботи, що підтримує й утверджує стабільний ритм повсякденності. Спокійне, медитативне спостереження доводить: віднайдені кожною людиною акти піклування набувають рис магічного ритуалу, де важливим є не результат, а процес відновлення довіри до світу.