КультураБільше, ніж розвага: звідки взявся дреґ і чим він цінний
Гротеск, перебільшення та глум зі стереотипів
16 липня – Міжнародний день дреґу. Сьогодні відзначають внесок дреґ-артистів/ок в культуру і боротьбу ЛГБТКІ+ за рівність.
Дреґ – це сценічне мистецтво, що полягає у створенні образів з умисно перебільшеними гендерними ознаками, зазвичай протилежними до гендеру артиста чи артистки. Для цього використовують одяг, макіяж і сценічну поведінку. Дреґ покликаний показувати несправжність та абсурдність гендерних норм, а також розкривати можливості вільного самовираження без страху осуду.
Розповідаємо, чим особливий цей феномен, як він виник і чому його зараховують до ЛГБТКІ+ культури.
Текст: Леся Королюк
У чому різниця між дреґом, кросдресингом і косплеєм?
У різноманітних джерелах можна помітити терміни «дреґ» і «кросдресинг» як дотичні одне до одного, а іноді вони взагалі виступають синонімами. Кросдресинг – це загальний термін, що позначає практику перевдягання в такому стилі, що асоціюється з протилежним гендером. Це може бути як публічне, так і приватне заняття, що може бути або не бути пов’язаним зі трансгендерною ідентичністю. Як і дреґ-артисти чи артистки, кросдресинг можуть практикувати й цисгендерні люди, а мотивація займатися цим у кожної людини індивідуальна. Раніше вимоги до зовнішності були суворішими, а за кросдресинг у різних країнах могли заарештувати. Сьогодні це поняття дещо розмилося й залежить від інтерпретацій.
Дреґ можна вважати частиною кросдресингу, проте його головна особливість у тому, що він насамперед показово надмірний і сценічний. Образи у стилі дреґ створюють для спеціальних шоу, вони мають окремі назви й ідентичності, відділені від повсякденного життя артиста чи артистки. Мета кожного дреґ-образу – бути максимально перебільшеним, яскравим, екстравагантним і гротескним. Окрім костюма й макіяжу, для свого образу артисти чи артистки створюють виступи, театральні сценки, пісні й танці. Часто дреґ містить елемент сатири, а шоу насичені політичними коментарями, які часто подають у жартівливій формі.
Косплей зосереджується на перевтілюванні в образи персонажів із книжок, фільмів, ігор, мультфільмів тощо. Він також може бути надмірним, включати акторську гру й часом перетинатися з дреґом. Наприклад, можна зробити косплей на дреґ-актора чи акторку або створити дреґ-образ, натхненний якимось персонажем.
Як виник феномен дреґу?
Історики простежують явище перевдягання в одяг протилежного гендеру ще з часів Стародавньої Греції, де актори час від часу перевтілювалися заради жіночих ролей. Схожі явища були в японському театрі кабукі в 17 столітті та пекінській опері 18 століття. Проте ці феномени були, найімовірніше, наслідками заборон на участь у виставах жінок, а не окремим різновидом мистецтва, що покликане коментувати гендерні ролі в суспільстві.
Імовірно, перший задокументований випадок, коли на позначення перевдягання вжили слово «дреґ», трапився в 1860-х роках у вікторіанському Лондоні. Дреґом свою діяльність назвав Томас Бултон, який разом із партнером Фредеріком Парком з’являвся на публіці й виступав у жіночих образах Фанні та Стелли, а іноді вони наносили макіяж і поводилися фемінно навіть у чоловічому одязі. У 1870 році чоловіків заарештували й судили за «порушення суспільної моралі».
Перші дреґ-події, наближені за сенсами до сучасних, також фіксують у 19 столітті. Однією зі знакових постатей того часу був Вільям Свон, колишній раб, який називав себе «королевою дреґу». Першим дреґ-балом вважають захід у закладі Hamilton Lodge, що відбувся 1867 року в районі Гарлем у Нью-Йорку. Це місце згодом стало знаковим для неформальної культури темношкірих представників і представниць ЛГБТКІ+. Дреґ-бали проходили регулярно, а в 1920–1930-х роках перетворилися на відомий своєю екстравагантністю феномен з аудиторією, що вийшла за межі квір-ком’юніті. Важливо й те, що в цих балах брали участь і жінки. Вважається, що в той період нарівні з дреґ-квін виникло явище дреґ-кінґ – це жінки, які створювали маскулінні образи. Їх можна було побачити у смокінгу, з коротким волоссям і щедрим макіяжем, який, зокрема, використовували для створення видимості бороди й вусів.
У середині 20 століття дреґ-події почали проводити в більш мейнстримних місцях, а образи дреґ-квін і дреґ-кінг поступово просочувалися в популярну культуру. Наприклад, прототипом знаменитої відьми Урсули з мультфільму «Русалонька» стала відома дреґ-квін Дівайн. У 2010-х американський актор РуПол започаткував телешоу RuPaul’s Drag Race, яке популяризувало дреґ серед широкої публіки й доклалося до того, щоб цей феномен вийшов за межі андерграунду та став світовим попкультурним надбанням.
Чому дреґ є частиною боротьби ЛГБТКІ+
Практично з початку свого існування дреґ-культура була тісно пов’язана з ЛГБТКІ+. Дреґ-бали, такі як у Гарлемі, об’єднували місцевих представників і представниць квір-спільноти. Це були умовно безпечні простори, де можна було проявляти себе та знайомитися з тими, хто має схожі погляди й інтереси. Іноді локації для проведення балів ставали безпечними Домами, де молодь ЛГБТКІ+, дискримінована за свою ідентичність, знаходила прихисток, базове забезпечення, знайдену родину й допомогу з улаштуванням життя.
Дреґ-артисти й артистки були й серед перших квір-активістів та активісток. Зокрема, уже згаданий Вільям Свон був першим американцем, який вдався до юридичних і політичних кроків, щоби захистити право ЛГБТКІ+ збиратися без страху бути заарештованими чи приниженими поліцією. Він офіційно просив помилування у президента Гровера Клівленда після того, як його заарештували за проведення дреґ-балів.
Представники й представниці дреґ-сцени брали участь у повстаннях і вуличному активізмі. Зокрема, однією з лідерок Стоунволльських бунтів 1969 року була Сторме ДеЛарвері, яка також виступала в образі дреґ-кінга. Того ж року заснували організацію Queens Liberation Front, яка займалася підвищенням видимості дреґ-квін і гендерно неконформних людей, а 1970 року фінансово допомагала першому Прайду.
Чому дреґ іноді називають проблематичним?
Думки щодо дреґу завжди були неоднозначними. Якщо відкинути давні звинувачення артистів й артисток у «непристойності» чи «скандальності», залишається дискусія про гендерні ознаки й доцільність їхнього використання та висміювання.
Дреґ-квін іноді звинувачують у привласнюванні та висміюванні жіночих гендерних атрибутів. Оскільки чоловіки є більш привілейованою соціальною групою, гра з ідентичностями менш привілейованих видається недоречною та зверхньою. У цьому ж ключі є критика дреґ-практик як трансмізогінних, тобто таких, що глузують зі трансжінок. Використання жіночого одягу нецисгендерними жінками видається одним карикатурою й підкріпленням стереотипів щодо цих жінок, а іншим – щодо транспереходу.
Засуджують також обмеженість і закритість деяких драг-спільнот, які, на перший погляд, у парадоксальний спосіб не визнають валідність представників і представниць жіночого, трансгендерного й небінарного ком’юніті на сцені.
Однак дреґ-культура також по-своєму докладається до боротьби зі стереотипами. За Джудіт Батлер, гендер є перформативним актом, що є не чимось природним і незмінним, а навпаки – існує завдяки підтримці суспільством гендерних норм. Ці норми можна підважувати й руйнувати саме через такі практики, які пропонує дреґ-культура: гра, сатира, умисне перебільшення, акцент на штучності та протиставлення себе статусу-кво. Темами виступів можуть бути гендерні стереотипи як такі, а також критика нерівності й упередженості суспільства. Також для декого дреґ-культура може бути полем для особистих експериментів. Це нагода спробувати себе в альтернативних ролях, незалежно від власної ідентичності.
Фото: 1,2,3- IMDB [The Adventures of Priscilla, Queen of the Desert (1994)]