Культура«А де я в цьому всьому?» Вистава pomitna про історії коханих, чиї партнери на фронті
Прожити чужий досвід і поділитися своїм
Коли війна стає частиною повсякденного життя, важливо звертати увагу на тих, чиї досвіди є недостатньо проговореними й озвученими. Імерсивна вистава pomitna від творчої команди uzahvati торкається саме такої теми – долі партнерок військових. Про що вони мало розповідають, що їм болить, що підтримує в щоденному очікуванні.
Щоб детальніше розповісти про виставу і як вона працює, ми поспілкувалися з креативною директоркою uzahvati та співавторкою pomitna Іриною Муравйовою.
Проєкт створений командою uzahvati за ідеєю Veteran Hub і на основі дослідження «Шлях коханої воїна». Співавторка вистави Ірина Муравйова говорить: «Ми відчули, що можемо розповісти історії цих жінок завдяки імерсивному досвіду так, як ніхто інший».
«Ми багато говоримо про воїнів, але не завжди пам'ятаємо про їхніх коханих, які теж щодня ведуть свою боротьбу. Ця вистава про тих, хто чекає. Про їхні страхи, надії, біль і радість», – каже Ірина.
Ірина Муравйова
Креативна директорка uzahvati та співавторка pomitna
Спосіб прожити чужий досвід
Імерсивний театр відрізняється від театральних вистав тим, що дає можливість не просто спостерігати за історією, а буквально пережити та відчути її.
«Імерсивний формат занурює у свої сюжети. Ти надягаєш навушники й буквально проживаєш один день із життя героїні. Ми підсвічуємо там, де було непомітно: так, ці жінки щодня проходять через складнощі, але їхні сила й любов до своїх чоловіків тримають їх на цьому шляху», – зазначає Ірина.
Героїні вистави
Документальна основа вистави – це півторагодинні інтерв’ю з коханими військових, де вони ділилися, як проходить їхній звичайний день.
«Щоб створити виставу, яку має відчути аудиторія, ми самі «проживали» кожне інтерв'ю – слухали, дослухалися, обговорювали, вплітали в сценарій, – розповідає Ірина. Ми не просто ставили питання – ми намагалися дати цим жінкам зосередитися на них самих і на їхніх почуттях. Багато хто потім дякував за цей процес». Ці емоційні відгуки стали для команди підтвердженням того, що вони йшли правильним шляхом.
Побудова сценарію для вистави була надзвичайно інтенсивним процесом. Команда почала працювати над ним у травні, а вже в середині серпня відбулася прем’єра. «Зазвичай на написання сценарію йде від шести до восьми місяців, але тут треба було рухатися швидко й водночас не загубити нічого важливого», – ділиться Ірина.
Залізничний вокзал як серце вистави
«Локація – співавтор вистав uzahvati. Вокзал завжди – це символ розставань, втрат і радості зустрічей. Вокзал сьогодні – це кожна ця емоція, помножена на війну. Іншого місця важко й уявити», – розповідає Ірина.
Саме на вокзалі багато жінок провели останні хвилини з коханими перед тим, як вони вирушили на фронт. Вокзал із його нескінченним потоком людей, що приходять і йдуть, закріпивши кожне відчуття, яке команда хотіла донести до глядачів.
Безпечний простір для емоцій
Реакції глядачів після вистави можуть бути різними – від сліз до довгих роздумів про побачене. І це не випадково. Творчій команді вдалося створити продукт, який резонує з кожним глядачем по-різному, залежно від його власного досвіду та переживань.
Ірина ділиться: «Ми отримуємо безліч відгуків від тих, хто приходить на виставу. Хтось каже, що це було болісно, але водночас допомогло емоційно вивільнитися. Інші говорять, що це допомогло їм переосмислити свій досвід війни та втрати».
Саме через такі відгуки зрозуміло, що pomitna виконує свою місію – створює простір для емоційного проживання досвіду коханих військових через мистецтво. «Ми хочемо дати можливість людям через імерсивний театр відчувати й переосмислювати те, що відбувається зараз», – підкреслює Ірина.
Текст: Ірина Назарук
Фото: Таша Дудка
Коментарі
Підписатись