КнигиЗбірка оповідань про жінок, долі яких змінила війна. Уривок із книжки «Дорога… ми»

Нещодавно у видавництві Creative Women Publishing вийшла збірка Марʼяни Лелик «Дорога… ми» – погляд на жіночий досвід у час війни, який проживають зараз українські жінки як в Україні, так і за кордоном.

У книжці описано деcять історій, героїні яких мають різний вік, професії й досвіди. Це голоси, що звучать із різних точок країни та світу, але сходяться у спільному – у пошуку сили, сенсу та світла посеред темряви.

Публікуємо уривок із книжки «Дорога… ми» – збірки жіночих історій про рух, перехід, пізнання – і любов, що тримає, навіть коли все інше хитається.

 

 

ОЛЯ

І п’ять, і шість, і сім… поворот…

Оля прокидається. Намацує телефон біля себе. 3:59.

Вона вже два місяці прокидається за хвилину до того, як має задзвонити будильник чи початися повітряна тривога. Колись би дивувалася такому, тепер — спокійна.

Спокійна.

Інакше не можна.

Інакше нікому вона не допоможе. А їй дуже треба. Переганяти через кордон машини для військових, возити «гуму» і читати малим увечері хоч по кілька сторінок «Пеппі». Дуже.

Тому вона спокійна.

Малі самі читати не сильно хочуть, а от слухати — залюбки. Кажуть, їх заспокоює мамин голос. Якось знайома сказала, що цей спокій іще вилізе Олі боком, та Оля гмикнула — хай вилазить, вона спокійно з ним поговорить.

Оля вимикає будильник, щоб не розбудити двох теплих калачиків під боком, акуратно зіслизає з ліжка й одягається.

Штани, футболка, куртка — все одного кольору, тепер улюбленого. Зараз головне серед ночі не переплутати свій одяг із дитячим.

— Нічо, доця, родиш — будеш похожа на нормальну жіночку, — підбадьорювала її мама після весілля. — Усі з дитинкою стають кругленькі, як помідорки.

Оля народила синочка.

А їй дуже треба. Переганяти через кордон машини для військових, возити «гуму» і читати малим увечері хоч по кілька сторінок «Пеппі». Дуже

— Ой, шось тобі ті роди нічо не дали. Але вже після другого точно хвігура зміниться.

Оля народила другого.

— Та доця… Тобі, певно, нічо вже не поможе, — зітхала мама, цілуючи пухкенькі щічки третього онука. — То хоч бережи ті свої сорок кілограмів, щоб і їх вітер не звіяв.

Оля всміхається. Спогади про маму теплі й завжди поруч. І ніякий вітер їх не звіє. Вони пахнуть молоком і хлібом, щедро намащеним смородиновим варенням. Як вона любила в дитинстві той хліб! І спогади любить.

Тими спогадами Оля харчувалася в березні — два дні в укритті, коли Чернігів нещадно бомбили. Малим іще було по два печивка й один на двох сочок, хоч вони просили теплого чаю. А Олі й спогадів вистачало. Тоді вона ще не була вправною водійкою, не знала всіх нюансів перетину кордону й розмитнення автівок, імен десятків нових людей, із якими доведеться працювати пліч-о-пліч і які стануть родиною. Не залишала дітей самих довше, ніж на пів години, не прокидалася за хвилину до того, як задзвенить будильник, не…

Тоді вона просто безперервно молилася й тулила до себе дітей. А коли вони трохи забувалися в напівсні, Оля заплющувала очі, відчувала в роті смак маминого хліба з хрусткою скоринкою і ніби чула, як мама кличе додому, бо вже ніч. Навколо дзижчало, свистіло й гупало. Укриття двигтіло, діти плакали. А Оля не боялася — для неї то були не ракети, не арта, а просто сонні хрущі, які невдало приземлилися. Оскаженілі хрущі в лютому.

Відтоді вона взагалі нічого не боїться.

 

Відтоді вона взагалі нічого не боїться

 

Оля ще раз усе перевіряє: документи, ключі, телефон. Підходить до малих, вдихає тепле сопіння, мовби втамовує спрагу. Тоді зводить очі — там стеля. Але Оля знає, що вище є небо. Вона завжди про це пам’ятатиме, хоч інколи не має часу вгору глянути. Небо й ангели — то її стеля, її укриття.

О, тепер Оля багато знає про ангелів. Ангели бережуть її хлопців. Усіх. І молодших, і старшого, який зараз в іншій країні на навчанні. І того єдиного, який на фронті і від якого так рідко надходять звістки. Усього три за весь час, але Оля перечитала ті повідомлення сотню разів. Вона знає, що ангели є, тому спокійна. Ангели здають їй із малими квартиру в Стрию, за яку не беруть грошей, ангели стають її новими сусідками, які забирають малих до себе, коли Оля затримується, бо на кордоні страшні черги. Ангели…