КнигиВідверта історія про розлади харчової поведінки. Уривок із книжки «За маму, за тата»
Заснована на власній історії життя авторки

Незабаром у видавництві punkt publishing виходить нова книга Каріни Савариної «За маму, за тата» – перший в Україні художній твір, який занурюється в тему розладів харчової поведінки.
Її нова робота – це історія про маленьку Варю, яка росте в сім’ї, де батьки фізично присутні, але емоційно відсторонені. У пошуках безпеки вона знаходить її замінник – відчуття ситості. Так зароджується ритуал священного поїдання їжі, який зачаровує дівчинку на багато років і десятиліть.
Публікуємо уривок із книжки «За маму, за тата» – автобіографічної історії про травму й зцілення.
Розділ перший
Літні зграї дітей, подібні до бездомних собак, збиралися у групки, підбираючи по дорозі до наступного пункту призначення когось нового. Вони не знають імен одне одного, скільки їм років та звідки вони, хто їхні батьки та в яких будинках вони живуть, можливо, їхнє перебування в цьому місці — це великий літній транзит по дорозі у відпустку, а може, хтось приїхав до бабусі на все літо, нічого із цього значення не мало, важливі тільки пересування у просторі, гра та їжа, тільки ці три речі хвилюють дітей, коли батьки втрачають над ними контроль. На вихідних цікавого ставало більше, наприклад, якщо ставили весільні шалаші в передмісті, тоді зранку зграя йшла до РАГСу, збирала розкидані довкола цукерки й потрапляла на чужі весільні фотографії, які й доводили існування вільних від усього дітей.
— Любчику, чиї вони? — пізніше спитає колишня наречена, а тепер вже дружина у свого чоловіка, тицяючи пальцем на світлину.
— Не знаю,— скаже він, навіть не намагаючись когось ідентифікувати,— просто наші місцеві діти.
Потім ці діти ще раз про себе нагадають на весільному відео, коли вчитель музики Василь Васильович гратиме на баяні й співатиме у мікрофон для втомлених молодят в обіймах першого весільного танцю, а вони стрибатимуть перед оператором, заважаючи закарбувати на віки цю мить.
У майбутньому ці діти ніколи більше не об’єднаються заради спільної справи, ось тільки тут і зараз вони зійшлися в точці літа.
Василь Васильович співав давно вивчені ним пісні, він умів, ніби заклопотана мама, заколисувати своїм співом, але думати в цей час зовсім про інші речі. Того вечора трохи п’яна вчителька молодших класів раптом запитає фразою із кіно, яка в кіно, до того як вирватись із вуст вчительки, звучала нормально, але в реальному житті за свої слова довелось червоніти.
— Не хочете сходити зі мною на чашечку кави?
Оте слово чашечка заважало реченню більш-менш скластися, та псувала все неприпустима для вчительки п’яна інтонація.
— Можемо,— відповість він автоматично і продовжить співати. Він ні на мить не став ближчим до вчительки після цих слів, знову занурившись у думки.
На побаченні вона візьме у нього інтерв’ю про його улюблений колір, де він виріс, який борщ любить. Він відповідатиме, але навзаєм нічим із життя вчительки не поцікавиться, а їй так хотілося розповісти про свою мрію поїхати в Єгипет. Він відповість на всі запитання, а потім вийде покурити й розчиниться разом із димом в темно-синій ночі.
Ввечері наречена сиділа в кутку, перед тим як зняти вуаль і станцювати з дівчатами, і думала про витрачені заощадження на усіх цих людей. За традицією перед викраденням свідок пильнував її черевики, сидів поряд і охороняв вже чужу жінку. В продовження довгого мовчання він спитає:
— Щаслива тепер?
— А що таке щастя, Остапчику?
— Я не знаю, Свєта, тобі видніше,— і дістав цигарку.
— Не пали біля мене, чуєш, я не люблю той дим смердючий.
Вчитель музики припинив співати й увімкнув магнітофон, звідти лунало «Горіла сосна палала, під ней дівчина стояла. Під ней дівчина стояла русяву косу чесала». Свєта зняла з голови фату, а до Варі прошепотів нічийний голос: «Ми знайшли кімнату із солодощами, йдеш?»
Навіть тим дітям, які перебували на весіллі легально, забороняли їсти солодощі до того, як все спробують дорослі. Ці смаколики готували самі гості протягом тижня до весілля. Традиція така. Трубочки зі згущеним молоком, тістечко персик, зліплене із двох зарум’янених частинок тіста, посипаних цукром, пляцки із кремом зі збитої сметани, кольорові вафлі, печиво горішок, рулетики і так далі за горизонти довгого столу.
На великій тарілці прямо перед Варею лежало безе, абсолютно таке саме, як в центрі міста в кіоску із Жінкою. Вона простягла руку, як уві сні, бо за нього не треба платити, і взяла одне, а потім ще і ще.
За тонкими стінками шалаша грає музика, наречена підходить по черзі до дівчат і танцює із ними, ніби проводить обряд, передає свою удачу — і ти, і ти, і ти станеш нареченою. Варя прогризає крейдяні солодощі, поряд діти з брудними руками стоять, як пірати над своїми скарбами, кладуть до рота легкі вуглеводи, липкими пальцями беруть з іншої мисочки заборонену їжу, аж поки хтось не помічає цих людських тарганів і не починає кричати, прориваючись крізь музику і галас: «Ви що тут забули!?» Вони розбігаються в різні боки, потім шукають воду, компот та їдять іншу їжу зі столів.
Коли музика стихла, а наречена врешті зняла свою весільну сукню перед чоловіком, Василь Васильович склав баян в чохол і намагався відібрати у свідка мікрофон, в який той, надриваючи голос на кожному наступному слові, все сильніше кричав пісню «Ти казала в понеділок підем разом по барвінок, я пришов, тебе нема, підманула-підвела, ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене молодого з ума-розуму звела», вчителька вже засинала, лежачи спиною до холодної стіни, Варя йшла до ставка вздовж поля з одного боку і городів з іншого, доводячи цей день до кінця, щоб завтра прожити новий — без імені, віку і прив’язки до родичів.
У чорноті ставка гойдались зорі, віддзеркалені від неба, земля віддала все своє тепло, прийняте за день, у нічну воду. Варя увійшла з берега, де заходять купатися корови вдень, провалюючись ногами у намулі. Ніхто не робив тут піщаних берегів, та і для чого — ставок брудний, тільки для тварин, щоб їм пити воду і всотувати своїми грубими тілами прохолоду, ставок для маленьких і великих рибок, ставок для жаб, що квакають на всю горлянку.
Варя лягла на поверхню, бабуся навчила її триматись на воді у ванній посеред двору, тепер вона розставила руки, утворюючи собою хрест, а потім і ноги, перетворюючись на сніжинку. З іншого боку ставка увійшла доросла жінка, ще з іншого — жінка у віці бабусі Варі, і ще несміла підлітка з двома кісками на плечах. Всі вони розчинились у воді, як морозиво у каві, перетворюючись на білу солодку піну, яку завтра злижуть корови з берегів, щоб доставити поживні речовини у молоко, яке з них здоять жінки в хустках, продаючи у добрі руки охочих випити склянку після обіду.
Коментарі
Підписатись